Додати новий коментар

Мама Андрія, Тетяна, померла влітку. Через півроку дядько виписав хлопця з квартири і відвіз в інтернат, а саме помешкання продав, згадує Марія Швець, подруга покійної бабусі Андрія Ракітських.

Зараз вона разом із друзями Андрія добивається, аби хлопця відпустили. Забрати його з Бережанського психоневрологічного інтернату, що у селі Краснопуща, прагнуть не тільки вони, а й працівники Зборівського стадіону. Про повернення квартири наразі не йдеться. Водночас деякі сусіди кажуть, що Андрій жив у жахливих умовах і вважають, що дядько зробив добре.

До спецзакладу молодий чоловік із легкою розумовою відсталістю потрапив після того, як померли його бабуся та матір. Тоді його дядько Геннадій Мазур приїхав з Ужгорода, де він живе, і продав квартиру у Зборові, яка тепер належала Андрієві. Як найближчого родича, пана Мазура визнали опікуном Андрія. Зараз же його опікун - держава.

Директор інтернату Володимир Боянович запевняє, що у заклад Андрій Рахіцький потрапив цілком офіційно і згідно з законодавством три тижні тому.

- Дядько привіз Андрія з усіма документами. Андрій підписав документи, що хоче проживати в інтернаті, - розповідає пан Боянович. - Усе інше до установи стосунку не має.

В інтернаті Андрій живе у нормальних умовах, запевняє директор. Утім, друзі молодого чоловіка у це не вірять. Кажуть, що він навіть плакав - просив забрати звідти.

Мама хотіла втопити

- Мама Андрія хотіла його позбутися, коли він народився, і кинула у річку, - говорить товариш молодого чоловіка Петро (справжні ім'я і прізвище чоловіка редакції відомі, але він просив їх не вказувати - прим. ред.). - Тоді й отримав запалення головного мозку. Але Андрій усе розуміє, вміє писати, навчався у Зборівському ПТУ на будівельника. З вами б він не розмовляв, бо не знає вас.

Хлопцем змалку опікувалася бабуся, продовжує Петро. Мама зловживала алкоголем. Класний керівник ходила з Андрієм по базарах, купувала те, що потрібно. Андрій працював на півставки на Зборівському стадіоні - був техпрацівником.

Це підтверджує і подруга бабусі Андрія Ракітських Марія Швець.

- Той хлопець - дуже бідна дитина. Його бабуся померла п'ять років тому. Була поважною людиною, стоматлікарем, - каже жінка.

"Був сам не свій"

Друзі та співробітники Андрія відвідують його кожні кілька днів. Як каже пані Швець, дядько сказав керівникам інтернату, що він - чи не єдиний родич хлопця. Мовляв, тільки він може його відвідувати. Одначе близькі домоглися, щоб їх пустили до Андрія.

- Коли у неділю, 29 листопада, ми відвідали його, то Андрій просто впав на мене, плакав. Сказав: "Забери мене звідси!". Хлопця, за його словами, обдурили. Дядько сказав, що купив йому двоповерхову хату (один із корпусів інтернату - двоповерховий - прим. ред.). Мені навіть працівник того закладу тихенько порадив забрати дитину, - говорить пані Швець. - Коли я сказала Андрієві, що не можу його забрати, він образився і втік.

Товариші Андрія Ракітських дізналися про його "переселення" взагалі випадково.

- Пішли чутки нашою вулицею 8 Березня, що Андрій на зиму пішов до інтернату, а навесні повернеться, - продовжує Петро. - Ми вирішили провідати друга. Але коли приїхали у Краснопущу і він вийшов до нас, то був якийсь сам не свій - ніби із затуманеною свідомістю. І поводився якось дивно, сповільнено і відчужено.

Кореспонденти "20 хвилин" запитали директора інтернату, чи не лікують Андрія.

- У нас не лікують, - каже пан Боянович. - Підопічні просто живуть в інтернаті. Якщо потрібне лікування, його здійснюють у Бережанах чи обласній психоневрологічній лікарні.

Друзі і близькі Андрія звернулися за допомогою до депутатів. Зокрема, допомагає забрати хлопця його сусід по будинку, член міськвиконкому, депутат райради Олександр Парацій.

- Я направив звернення до директора інтернату і був там 1 грудня. Розмовляв з Андрієм, покурили разом, - розповідає пан Парацій. - Андрій нормальний, адекватний. Я не можу сказати, що там погано. Але, бачачи інших, справді хворих підопічних, боюся, що його хвороба почне прогресувати.

"Хочемо бути опікунами"

Наразі близькі Андрія збирають документи, аби подати до суду та офіційно стати опікунами, розповідають Петро, Олександр Парацій та Марія Швець.

- Хочемо взяти опіку над дитиною, - говорить пані Швець.

Проблема лише одна - дядько хлопця Геннадій Мазур виступає проти.

- Ці друзі і мене просили, майже зламали. Але вони його використовували як безкоштовного раба. Ситуація виглядала так: коли Андрій отримував гроші, то перший день - п'янка, другий день - п'янка, а тоді він бере картату сумку і йде збирати пляшки. Він спав у холодній хаті, де не було ні світла, ні тепла, а тільки вода. Боргів було більше тисячі доларів.

Дядько переконує, що відправив хлопця до інтернату не назовсім.

- Помешкання продали. І якщо в Зборові я не роздивлюся нормального житла, то в Ужгороді знайду. Наразі забрати його до себе не маю змоги.

Пан Мазур стверджує, що був у хлопця в інтернаті тричі. А не хоче, аби опікунами були Марія Швець та її чоловік Микола, бо вони - літні люди.

- У них є свої діти. Коли ж їх не стане, хто потурбується про Андрія? - каже пан Мазур. - Я ж не звір якийсь, щоб не подбати про хлопця.

Утім, слова дядька заперечують і друзі, і співробітники, і Марія Швець, і депутат-юрист Олександр Парацій.

- Дядько підлаштував так, аби забрати у хлопця помешкання, - говорить депутат. - Так, Андрій, бувало, вип'є друзями, але він не напивався. Так, він збирав пляшки, але не для того, аби за ті гроші напитися. Він просто купував собі ковбасу, сигарети...

Натомість і товариш Андрія, і депутат кажуть, що після смерті матері в Андрія зникли банківські картки, на які він отримував пенсію та допомогу через втрату годувальника. Припускають, що картки забрав дядько. Пан Мазур каже, що одна картка - у банку, працівники якого допомагали Андрієві знімати гроші, а друга - справді у нього.

Разом із тим Геннадій Мазур вказує, що квартира і не належала Андрієві. Дядько, за його словами, був власником помешкання ще із серпня 2008 року.

Шукають виходу

- Справа набула розголосу у Зборові і в районі. Депутати районної ради вивчатимуть це питання, - говорить Олександр Парацій. - Є надії, що коли у МВС порушать кримінальну справу щодо незаконного відчуження майна, то й житло Андрієві вдасться повернути. Зараз же головне завдання - витягти його з інтернату.

Скільки ще Андрієві Ракітських доведеться провести в психоневрологічному інтернаті - невідомо.

- Найшвидший шлях вийти звідти - через одруження, - зауважує пан Парацій. - У такому випадку потрібно декілька днів, і він - удома.

Це підтверджує Володимир Боянович. Він додає, що випадок Андрія - перша подібна ситуація за три роки, відколи він працює директором Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату.

- Я вже казав близьким Андрія, що буду сприяти і дбатиму, щоб усе було згідно з законами, - каже пан Боянович. - Якщо з'явиться офіційно визнаний опікун, то хлопця можна буде забрати.

У четвер, 3 грудня, товариші хлопця знову поїхали до нього, щоб підтримати. Наразі Андрій почувається добре, каже його товариш Петро.

- Він трохи побілів і схуд, але загалом каже, що почувається нормально, - каже Петро. - Сподівається, що скоро вийде звідти. На запитання: "Що робиш?" Андрій відповів коротко: "Сиджу".

Утім, словам людей, які хочуть, аби Андрій Ракітських вийшов із інтернату, у свою чергу перечить акт обстеження матеріально-побутових умов. Його видали у міськраді Зборова. Документ підтверджує слова Геннадія Мазура про те, що у квартирі відключили комунпослуги. Причому газ перекрили тому, що Андрій не може ним користуватися.

- Він ходив обдертий, збирав пляшки по смітниках. Дядько добре зробив, що відправив його в інтернат, - говорить сусідка Андрія (жінка просила не називати її імені - прим. ред.). - Він справді працював на стадіоні, але там його використовували. Там і навчився зловживати алкоголем.

Коли номер газети здавали у друк, аби вичерпати суперечки про те, хто справді дбає про долю Андрія, міський голова Зборова Василь Мартюк запропонував кореспондентам побачити умови, в яких він жив у Зборові та умови в інтернаті.
"20 хвилин"