Додати новий коментар

На початку грудня в Києві відбулося вручення найпрестижнішої нагороди в галузі сучасного мистецтва – премії «PinchukArtCentre». З 1101 заявки, поданої учасниками на конкурс організатори відібрали 20 найкращих робіт, а міжнародне журі, до складу якого увійшли провідні світові куратори і художники, – Франческо Бонамі, Джессіка Морган, Борис Михайлов і Сергій Братков – обрало з них преможців.

Премія, заснована «PinchukArtCentre», вона – для молодих українських художників, які творять у галузі сучасного мистецтва. Віковий ценз для митців – до 35 років, присуджуватиметься раз на два роки. Очевидно,й тому, що знайти щороку 20 талановитих художників, твори яких не було би соромно показати в «PinchukArtCentre»,— справа нелегка. Куратор арт-центру Олександр Соловйов каже, що проблеми з талановитими художниками справді є, але у 2005 році «PinchukArtCentre» уже їздив з "гастролями" «Алло, шукаємо таланти» по всій Україні і має інформацію про "обдарування з глибинки". Тому й не дивно, що подібний конкурс має таку популярність.

Оскільки цьогорічна премія вручалася вперше, то потрапити в топ 20 було не тільки важко, а й престижно та почесно. Однак незважаючи ні на великий конкурс, ні на високий статус премії, в перший же рік до кращих молодих художників України зміг «увірватися» і дівочий колектив «Шапка» з міста Мукачева. Дівчата, яким ще не виповнилось 23, на рівних змагались з уже визнаними майстрами сучасного мистецтва.

І хоча не здобули нагород, але запам’яталися вибагливій київській публіці. Ми вирішила дізнатись більше про молодих дарувань і поспілкувалась із однією з ідейних натхненниць створення арт-групи Ксенією Гальченко.

– Ксенія, що «представляє з себе» Ваша арт-група і як виникла ідея щодо її створення?

– Всі ми познайомились в Закарпатському художньому інституті. Навчаючись в одній групі, у нас склався своєрідний творчий союз. Та з часом я залишилась на Закарпатті, Олександра Токарєва переїхала до Києва, а Олеся Секереш подалася до Мюнхена. Але й досі, незважаючи на відстані, ми працюємо разом. Після участі в конкурсі на премію «PinchukArtCentre» ситуація дещо змінилась. Вже незабаром Олеся повернеться з Мюнхена – і ми зможемо далі повноцінно працювати. І хоча ідея створення арт-групи для нас не була новою, донедавна в нашому інституті подібних об’єднань не створювалось.

– Чому саме «Шапка»? Досить дивна назва як для арт-групи…

– Наша співпраця з дівчатами почалася у 2006 році. Тривалий час у нас не було назви, та минулого року, коли ми подавали заявку на цю премію, обов’язковою вимогою була необхідність назви групи. Почали пошук слова, яке було би коротким і добре запам’ятовувалось. Оскільки ми навчались на графічному дизайні, а там, коли розробляється верстка книг, заголовок називається шапкою, то й вирішили, що це була би непогана назва для групи. Та й шапка – це такий «аксесуар», який часто використовують художники. Правда спочатку ми скептично ставились до назви групи, та зараз, коли пройшов час, ми повністю нею задоволені.

– Відомо, що на конкурсі Ви представляли свою фотографічну серію «Життя» та «Наш сімейний портрет», в якому моделі, одягнуті в протигази, займаються різними справами. Що взагалі означають ці Ваші фото?

– Художники – люди незалежні. Ми можемо голосно заявляти про все, що нас турбує. Нашими знімками хочемо показати людям те, що може чекати на них уже через декілька десятків років. На роботах, які ми подали на виставку в «PinchukArtCentre», зображено звичайне людське життя з різних сторін, таким, яким воно може стати, якщо люди не змінять свого ставлення до глобального потепління й інших важливих проблем, що турбують усіх живих.

– Чи розраховували Ви на те, що потрапите в шорт-лист премії «PinchukArtCentre»? І як оцінюєте організацію самого конкурсу?

– Знайшовши інформацію про те, що проходитиме такий конкурс, ми вирішили й самі подати свої заявки – власну і від групи. Як виявилося пізніше, разом у нас було більше шансів на перемогу.

Особисто мені організація конкурсу дуже сподобалась. Все було на найвищому рівні. Люди, які визначали премії, не економили ні часу, ні грошей. Зате свято вдалось на всі сто!

У номінантів був навіть піар-менеджер, який роз’яснював як правильно відповідати на запитання журналістів, адже переважна більшість до цього часу не мала досвіду роботи з камерою та пресою. Нам навіть запропонували знятись у фотосесії для журналу «Elle». Всі витрати, включаючи роздрук величезних полотен, покривали організатори.

Взагалі, виникало відчуття, що ти знаходишся на святі, яке приурочено тобі, адже конкурсанти мали можливість потрапити в будь-яку залу галереї «PinchukArtCentre», навіть не всі VIP персони мали таких привілегіїв.

– Над якими проектами працюєте зараз?

– На сьогодні ми вже маємо проекти, яким хочемо присвятити себе. Перш за все плануємо подати заявку на конкурс скульптур, який проходитиме в місті Києві. Окрім того, готуємо заявку на наступну премію «PinchukArtCentre». У нас є також ідеї щодо роботи, і вже незабаром плануємо працювати над цим проектом.

Увійти в 20 найкращих молодих художників України – це відповідальність за все, що зробимо в майбутньому. Усвідомлюємо, що на нас покладають великі надії організатори премії. І сподіваємось, що зможемо підтвердити таку честь.

– Дякую Вам за те, що погодились поспілкуватись з нами, і бажаємо, щоб Ваша арт-група ще не раз дивувала людей своїми вдалими проектами.
Іван Гарагонич, Мукачево