Додати новий коментар

В суботу в Ужгороді вшанували 100-річчя Миколи Бандусяка. Його добре пам’ятають політично активні ужгородці. Невеликий, сухенький, літній чоловік із доброзичливою посмішкою та неодмінним капелюхом, він був живим втіленням минулої епохи. Доля розпорядилася так, що Миколі Бандусяку випало довге життя: відійшов у вічність у 2002 році, коли йому йшов 93-ій рік.

Бандусяки були найближчими родичами Климпушів, відомих діячів Закарпаття 20-30-их років. Тож чого дивуватися, що малий Микола ще в десятирічному віці долучився до національно-визвольної боротьби. Згодом закінчив Берегівську гімназію, яка славилася своїми викладачами та патріотичним духом. Відтак пішов вчитися на юридичний факультет Празького університету. Паралельно два роки ходив на лекції Українського вільного університету. Життя в столиці було дорогим, тож за свої студії завдячує вуйкам Климпушам, які матеріально підтримували свого небожа.

Повернувшись на Закарпаття, активно долучається до українського патріотичного руху. Зокрема, надавав юридичну підтримку будівництву в Рахові Народного дому «Просвіти».

Коли почалася Карпатська Україна, молодого юриста Миколу Бандусяка тримають у резерві уряду. Він опікується біженцями із загарбаних угорцями територій Закарпаття – Ужгорода, Мукачева, Берегова. Був головою загальних зборів створення «Карпатської Січі» у Хусті, одним із авторів статуту цієї легендарної організації, уповноваженим на виборах до Сойму в селі Стеблівка.

Від репресій березня 1939 року його врятував приятель-угорець, який заступився за нього перед новою, мадярською владою. Микола Бандусяк виїжджає до Братислави, де в той час було чимало біженців із Карпатської України. Однак нужденне життя еміграції і туга за батьківщиною повертають його додому. Разом зі старшими однодумцями пробує відновити Українське національне об’єднання.

На другу річницю Карпатської України юнаки під керуванням брата Миколи Бандусяка вивісили на Хустському замку синьо-жовтий прапор, а на Красному полі встановили хрест. Репресії не забарилися. Було арештовано не тільки молодь, але й старших політиків. Серед них і Миколу Бандусяка.

У 1944 році його як «січовика» на два роки забирає радянська влада у фільтраційний табір у Єнакієво – на донбаські шахти. У 1947 році проти нього готується нова провокація: колишній редактор газети «Свобода» Сопко пропонує Миколі Бандусяку створити антирадянську організацію. Той погоджується, і відразу був заарештований. Тепер уже на 25 років. Відбув свій третій і найдовший термін ув’язнення Микола Бандусяк на вугільних шахтах Печорлага, в республіці Комі. У 1956 році вийшов на волю: із малої зони – у велику (як тоді жартували політв’язні).

Після повернення додому Микола Бандусяк працював у Рахові, де одружився із Катериною Студені. Ця гарна жінка на той час була вдовою. Її дівоче прізвище Мурані. Це була відома інтелігента родина, яка вела свій родовід від Духновичів і Сільваїв. Батько дружини Миколи Бандусяка – колись відомий теолог, професор.

Коли за часів Горбачова настала деяка свобода, Микола Бандусяк відразу опинився серед тих, хто здійснював мирну національно-демократичну революцію на Закарпатті.

Світла пам’ять про останнього діяча Карпатської України, який, навіть вмираючи, говорив про Україну, мусить бути збережена.

Олександр ГАВРОШ, ЗІА Простір