ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Додати новий коментар

    25 листопада 2020 середа

    Тетяна Мясковська: “Бути лідером - моє життєве кредо”

    Тетяна Мясковська

    Наша зустріч з однією з найуспішніших жінок Закарпаття, директором рекламної агенції «КАЛЕЙДОСКОП», головним редактором рекламно-інформаційних газет «Калейдоскоп оголошень», «Калейдоскоп оголошень В кожен дім» та «КАЛЕЙДОСКОП реклами, інформації та оголошень» Тетяною Мясковською відбулася напередодні дати, коли православні християни вшановують Великомученицю Тетяну, захисницю молоді та студентства. Сподіваємося, що думки, судження людини, котра досягла становища виключно завдяки власному розуму, зусиллям і праці, знайдуть відгук у серцях багатьох земляків.


    «Подобається, коли мене називають професіоналом»


    - Тетяно Михайлівно, кажуть, ім’я позначається на долі та характері людини. Чи це так?

    - Все-таки, на мою думку тут більше залежить від того, що дає нам матінка-природа, які цінності, пріоритети закладають змалку батьки. Ну а вже потім гарне ім’я (сміється) потрібно постійно підтверджувати гарними роботою, вчинками, ставленням до людей...


    - Думаю, така успішна та гарна жінка, як Ви, часто чує компліменти на свою адресу. Наскільки вони щирі?

    - Коли була юною, сприймала все за чисту монету. Згодом, коли краще почала розбиратися в людях, відчувати нещирі нотки, стала припиняти подібні розмови або даю зрозуміти, що це є зайвим. Я – пряма людина, від чого, до речі, інколи доводиться страждати.


    - Ви себе можете назвати психологом?

    - Думаю, що так. Хоча, не дивлячись на всі мої життєві уроки, інколи все ж трапляються помилки. Щоправда, їх менше, ніж у молоді роки.


    - Що відчуваєте, коли Вас називають модним нині словосполученням бізнес-вумен?

    - Цей термін чомусь не сприймаю. Подобається, коли мене називають професіоналом і діловою людиною.

    - А як, цікаво, ставитеся до висловлювання: «Краще нехай мені заздрять, аніж шкодують».

    - Оце вже про мене (сміється). Із дитинства вирізнялася з-поміж ровесників, привертала до себе увагу тим, що була надто непосидючою, живою, мала кучеряве золотаве волосся, блакитні очі, ангельську зовнішність. До того ж гарно співала, декламувала вірші, фантазувала. До прикладу, в п’ятирічному віці вигадала казку про свою виховательку. Її навіть, не повірите, записали на радіо у моєму виконанні. Тоді ми проживали у Вінницькій області. Пригадую, якою була гордою від того, що багато знайомих і незнайомих людей телефонувало батькам, аби привітати їх із такою дочкою-розумницею.
    Коли мені виповнилося 11 років, сім’я переїхала на батьківщину мами – у село Рокосово Хустського району. І на новому місці продовжувала залишатися лідером, весь час перебувала у центрі уваги – була головою ради дружини, солісткою естрадного ансамблю, при всьому цьому залишалася круглою відмінницею, неодноразово ставала дипломантом обласних та республіканських олімпіад, середню школу закінчила із медаллю.
    Як я ставлюся до заздрощів? Хоча особисто я цілком погоджуюся зі спеціалістами, які стверджують, що енергетика заздрощів може нести негатив, це не змусить мене приховувати своїх рис характеру. За натурою я сильна, тому краще нехай мені заздрять, аніж шкодують.

    - Мабуть, повертаючись до початку нашої розмови, подібні риси ви успадкували від своїх батьків?

    - Скільки себе пам’ятаю, тато і мама завжди говорили нам із сестрою Наталією, що жити потрібно чесно, бути відповідальними не лише перед людьми, які тебе оточують, а й перед самим собою. А ще батьки вчили нас бачити в людях насамперед їхні хороші риси. Ми ніколи не чули розмов про те, як би когось обдурити, оббрехати, хто і як вигідно вийшов заміж, або те, що насамперед слід дружити з людьми, які займають високі посади... В нашій родині завжди обговорювались речі, які нині чомусь називають пафосними. Хоча вони були, є і завжди будуть основними, головними в житті. Це — питання честі, благородства, справедливості, чесності, вміння і бажання реалізувати себе на користь людям, суспільству.


    “Для мене важливим є те, аби праця гідно винагороджувалась”


    - Чи пригадуєте якою була Ваша перша зарплатня і на що її витратили?

    - Зізнаюся як на духу. Я люблю заробляти гроші, отримувати їх у якості винагороди за свою працю, як свого роду визнання своєї діяльності. Бо саме через власний труд я прагну визнання себе, як людини справи. На що витратила першу зарплатню? Не пригадую. Але добре пам’ятаю, як у 28 років, будучи на посаді директора Закарпатського філіалу ЗАТ “Бліц-Інформ” , отримала першу високу зарплатню. Не пошкодувала половини суми, аби придбати собі дорогий шкіряний портфель, такий собі символ успішної кар’єри.

    - На що витрачаєте гроші?

    - На все. Хто мене знає, переконаний, що гроші я витрачаю планово, продумано, раціонально. Проте, зізнаюся, маю слабкість: після досягнутого успіху в тій чи іншій справі, можу дозволити собі купити пару “зайвих” чобітків чи сумку, які мені подобаються. Для мене важливим є те, аби праця винагороджувалася. До цього привчаю і своїх працівників.

    - Зазвичай, із заможними, успішними людьми намагаються потоваришувати, стати кумом, другом сім’ї...

    - Не без цього. Зокрема, було чимало бажаючих стати хрещеними для моєї Софійки, якій іде шостий рік. Були серед них і заможні та впливові люди. Але хрещеними батьками донечки стали прості люди. Знаєте, у таких чи подібних випадках послуговуюся думкою, що мовою оригіналу звучить так: «Лучше не проверять людей на прочность, чтобы потом не разочаровываться».

    - Що найбільше любите у житті?

    - Люблю все прекрасне - красиві квіти, красиву природу, красиву музику, красиві стосунки, в яких має місце благородство, витонченість, ніжність. Та все ж понад усе ціную людей, у яких присутній неповторний шарм, родзинка.


    “Моя найбільша радість сьогодні — це сім’я. Удача — ще попереду”


    - Тетяно Михайлівно, кілька коротких запитань щодо Ваших уподобань. Як давно кермуєте?

    - Більше десяти років.

    - Водіння машини приносить задоволення?

    - Я б сказала — не зовсім. В авто я полюбляю на повний голос слухати музику, обожнюю Джо Дассена та Патрісію Каас. Але, як би була можливість, то взяла б водія. Це – супер. Особливо у практичному плані.

    - Ваша найбільша радість.

    - Сім’я.

    - … Удача?

    - Вона ще попереду.

    - … Книга?

    - Про французьку співачку Едіт Піаф, яку написала її сестра Сімона. Едіт, до речі, є для мене втіленням жіночності, сили і таланту.

    - ... Несподіванка?

    - Зрада подруги. Знала її з молодих років, багато у чому допомагала...

    - Які подарунки любите?

    - Оригінальні. На останній мій день народження донечка подарувала власний малюнок, на якому написала «Моей самой любимой мамочке». Розчулилась до сліз. Хоча з чоловіком Юрієм ми разом ось уже 16 років, він прагне все зробити так, аби кожен мій день народження став незабутнім святом для усієї нашої сім’ї. А вибираючи подарунок, завжди намагається вгадати, що саме я хочу. Востаннє подарував велотренажер — зваживши на мої спроби займатися спортом.

    - А щоб Ви побажали сама собі?

    - Найперше, гармонії у всьому.

    - Чим би Ви закінчили нашу розмову?

    - Хочу побажати, оптимізму землякам, аби вони вірили, що незважаючи на перешкоди, життєві труднощі, людина, яка йде цілеспрямовано до успіху, неодмінно його досягне. А ще — любити себе, любити життя, любити людей. Якщо дотримуватись цих цінностей, то і проблеми вирішуватимуться простіше, жити стане набагато легше усім і кожному окремо.


    Розмову вела Тетяна ГРИЦИЩУК

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Письмо редактору