ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    28 березня 2024 четвер

    Не рубайте пень, на якому сидите, або Не плюйте в колодязь, із якого колись і самим ще доведеться напитись...

    72 переглядів
    Пристрасті навколо УжНУ не вгасають

    Непросто опиратися агресивно нав’язуваній брехні. Однак це необхідно зробити заради справедливості. Наскільки це мені вдасться — покаже час.



    Найперше, хотів би розпочати свій матеріал із висловлювання й тлумачення що таке національна держава уродженця Львівщини, колишнього соратника В’ячеслава Чорновола, народного депутата України трьох скликань Богдана Бойка: «Поняття «національна держава» має два значення. Якщо під нацією розуміти «націю політичну», тобто всіх громадян держави незалежно від їхньої національної приналежності, то «національна держава» і «незалежна, суверенна держава» — це синоніми.

    Якщо під нацією розуміти «націю етнічну», то національна держава — це країна, де почуття національної приналежності кожного громадянина не висміюється як пережиток «темного минулого», а створюються всі умови для реалізації потреби людей бути причетним до такої людської спільності, як нація.

    У такій державі громадяни інших національностей визнають корінний народ державоутворюючою нацією, мають із ним не тільки рівні права, але й обов’язки, знають і поважають його мову, закони й історію. При цьому вони мають всі необхідні умови для свого національного розвитку, виступають повноважними представниками культури свого народу, а не «п’ятою колоною» інших держав». (Богдан Бойко. «Народ, який переможе», 2005 рік, Наклад 15 000 пр.).

    Це висловлювання справжнього патріота свого народу й своєї держави. Воно так і повинно бути у справді «незалежній та суверенній державі». І поряд із корінним українським народом на своїх етнічних землях «повинні створюватися всі необхідні умови для свого національного розвитку», а також «поважати його мову, культуру, закони, історію» і не висміювати як пережиток «темного минулого».

    Закарпаття — це єдина область України, де на її території уже століттями компактно і дружелюбно проживають майже сорок національностей. Серед них і угорська меншина, яка складає більше 12 відсотків осіб від загальної кількості населення краю. Тому «З метою сприяння розвитку українсько-угорських міждержавних зв’язків в освітній та науковій сферах, здобуття вищої освіти угорською мовою представниками угорської національної меншини Закарпаття та забезпечення конституційних прав на здобуття освіти рідною мовою і формування нових засад для проведення процесу інтеграції України до Європейського Союзу, Україна й Угорська Республіка домовилася створити на історичному факультеті УжНУ кафедру історії Угорщини та європейської інтеграції»

    (витяг з інформації декана історичного факультету В. Фенича).

    І стократ приємно, що автор цієї ідеї колишній народний депутат України, а нині — голова Демократичної спілки угорців України і мер міста Берегово Іштван Гайдош. Останній і звернувся до екс-ректора УжНУ Володимира Сливки щодо відкриття на історичному факультеті університету кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції. Тодішній керівник УжНУ, враховуючи специфічність нашої області, з порозумінням віднісся до цієї пропозиції. Уже 25-26 вересня 2003 року в Ужгороді відбулося ХІІ засідання Змішаної Українсько–Угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин. Цей доленосний документ для школярів-угорців, що навчаються у школах з угорською мовою навчання підписали: голова української делегації — голова Державного комітету України у справах національностей та міграції Геннадій Москаль, з угорської сторони — державний секретар адміністрації Прем’єр-міністра Угорської Республіки Вілмош Сабо. А уже через два місяці (19.11. 2003 р.), ректор УжНУ Володимир Сливка звернувся з офіційним листом до Міністра освіти й науки України Василя Кременя. Текст подаю в оригіналі, але в скороченому варіанті: «Згідно з протоколом ХІІ засідання…. для відкриття на базі УжНУ кафедри історії Угорщини і на прохання народного депутат І. Гайдоша університет просить у плані прийому на 2004/2005 навчальний рік додатково виділити 10-15 місць за державним замовленням зі спеціальності 6.030300 «Історія» для випускників шкіл з угорською мовою навчання». І так — щороку. Хорошу справу започатковано людиною, для кого справедливість і об’єктивність було над усе.

    Але це дано не тим, про кого мова піде нижче. Якщо корінним жителям не хочете допомогти, бо, можливо, не знаєте як, а ще гірше, якщо цього не хочете знати, шановний доморощений Фенич і твої Герцики. А життя вами уже вертить, як флюгером. Чому? Та по-простій, як кажуть на хлопський розум, причині: не маємо своєї переконливої орієнтації, не знаємо куди йдемо й навіщо, а «залітна птиця низького польоту» типу срібний призер однієї зі львівських сільських шкіл Офіцинський, який теж ніяк не може визначитися з ким йому бути і до якого берега пливти: до заморського чи рідного?!! Хоча скажу відверто у нього життя-буття на Закарпатті завжди било фонтаном, де б він не працював. Нічого ніколи собі не відмовляв. Але характер і львівська шляхетна натура не дає жити й працювати по-людськи, як кажуть: «Як Бог приказав». То ж пощадіть (спеціально підкреслив — Авт.) людей нормальних, від котрих ви свого часу мали лише всіляку підтримку й пораду, не задавайте нікому не потрібного клопоту, бо те, що ви заварили «Не коштує й виїденого яйця». Але щадити такий писака, як Щадей чомусь не може. Невже батько не вчив тебе, Вікторе, у гірському селі на Воловеччині, що таке «Добро», а що таке «Зло». Вчив, вчив, бо він у тебе — людина розумна й об’єктивна. Але у сім’ї не буває, як говорять, без фотографа…. Виходить той, що замовив тобі ці матеріали, має набагато більший вплив на тебе (Мені достовірно відомо, що п. Офіцинський тинявся і по інших обласних газетах, які своєю репутацією дорожать і відфутболили професора подалі від гріха й....). Але скільки б клубок не котився — кінець нитці мусить бути. Кажуть же розумні люди: «Батіг лускає у кінці». Я не про того Батога Мішу, що разом з ним вчилися на факультеті журналістики у Львові, а потім він був народним депутатом України, а відтак організував і був генеральним директором УНІАН, я про чередарський кербач, той самий, що свого часу носив малий Тарасик-пастушок, який згодом став Великим Кобзарем.

    Дует Фенич-Офіцинський, котрий своїми неправдивими паскваліями в окремих газетах «жовтого кольору» не стільки хочуть знайти правду, якої в природі просто не існує, наскільки намагаються навіть відкритим текстом проводити національне нагнітання між дружніми народами, які вже століттями компактно проживають на території Срібної Землі. Мало того, всі ці матеріали, як на мене, написані не самими авторами, а під диктовку людини, котра всіляко намагається «прихватизувати» найстаріший вуз Закарпаття. Не випадково до членів перевіряючої групи, потрапили викладачі одного з вишу краю, які за словами ректора й присутніх «…своєю поведінкою створили напружену ситуацію серед технічних працівників приймальної комісії УжНУ». Висновок напрошується один: «Ось звідки вітер віє!»…

    Чому проблемне питання щодо прийому документів від абітурієнтів на кафедру історії Угорщини та Європейської інтеграції, де головним завданням є підготовка вчителів-істориків для угорсько-мовних шкіл області (цей факт знаходимо і в інформаційній довідці завідувача вищезазначеної кафедри В. Феннича за 2008 рік), не виникало раніше? Та по простій причині. Під час вступної кампанії у 2009 році було виявлено кілька фактів подання документів на вищеназвану кафедру від осіб, котрі не володіли угорською мовою і природно не закінчували загальноосвітню школу з угорською мовою навчання. Аби уникнути можливого міжетнічного протистояння, яке намагалися нагнітити члени приймальної комісії В. Фенич та Р. Офіцинський, керівником вузу і було прийняте на той час єдине правильне рішення: введення співбесіди на знання угорської мови, а тих хто поширював неправдиву інформацію серед студентів — звільнити від обов’язків у приймальній комісії. Мало того, керівник вузу вивів із складу приймальної комісії Р. Офіцинського та В. Феннича не через те, що вони звернулися зі скаргою до МОНУ, а за неетичну поведінку, що зумовило дезорганізацію у роботі приймальної комісії, зміст якої поданий у службовій записці.

    Дійсно, діючими правилами прийому до УжНУ на 2009 рік та чинним законодавством не передбачено співбесіду на знання угорської мови, хоча ректор університету звернувся зі спеціальним листом до Міністра освіти й науки України щодо надання такого дозволу (лист від 24.08.2009 №1-10/1280), але була, звичайно, отримана відмова (лист МОН України від 28.072009 №1/11-6197). Це й зрозуміло, хоча в абзаці 2 цього листа читаємо наступне: «… звертаємо Вашу увагу, що усі питання, пов’язані з прийомом до вищого навчального закладу, розв’язуються приймальною комісією, а її рішення повинні своєчасно доводитися до відома вступників засобами наочної інформації». Це і було зроблено ректоратом. А цим листом до міністра керівник вузу хотів себе лише підстрахувати, хоча міг це зробити і без погодження. У нього на це є всі повноваження.

    Після проведення перевірки УжНУ спеціальна комісія «видала на гору» чомусь дві довідки, в котрих наведені факти в першій не співпадають із другою. Тим паче, у першій читаємо, що «з 10 по 11 серпня 2009 року здійснено перевірку УжНУ…», а у другій — «з 10 по 12 серпня 2009 року здійснено перевірку УжНУ…». Отже, цілу добу перевіряючі писали другу довідку, котра на пів–сторінки стала «важчою». А ось «Протокол розбіжностей», який підготувала вчена рада УжНУ зайняла аж сім стандартних сторінок, в якому аргументовано й в дохідливій формі дано конкретні відповіді на кожен пункт обох довідок перевіряючих. Інше питання, чому високі гості зі столиці й декотрі їх місцеві поплічники не хотіли брати до уваги офіційні документи, на підставі яких з 2004 року здійснювався розподіл місць державного замовлення за напрямами «Історія», а з 2008 року — «Фізика» та «Математика», а також відкриття кафедр гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання фахових дисциплін, які керівництво вузу запропонувало долучити до матеріалів перевірки. Сам же Феннич, як завідувач кафедрою у своїй історичній довідці, написана ним у минулому році, наводить такий факт: «У вересні 2005 року навчання розпочали 28 студентів угорської національності (не української— !!!) з Берегівського, Ужгородського, Мукачівського, Виноградівського, Тячівського районів Закарпатської області, двадцять із яких — на державному замовленні». І тут ще ніякої «Апології правового нігілізму» нема («Трибуна», 7 листопада 2009 р., 13 ст. ).

    Гадаю, що ніяких би листів-скарг до міністерства не було, якби керівництво вузу провело ретельну перевірку (але це й тепер ще не пізно) виділених угорською стороною коштів, згідно змішаного Протоколу, щодо їх використання за призначенням керівництвом кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції історичного факультету. А сума була чималенька. За словами державного секретаря Угорського уряду Сабова, котрий нещодавно в приміщенні угорського консульства дав прес-конференцію і назвав цифру 6 мільйонів форинтів, які були виділені угорською стороною для добудови двох поверхів у головному корпусі УжНУ, а також придбання оргтехніки, підключення комп’ютерів до Інтернету та укомплектування бібліотеки необхідною літературою. Крім того, він чи не левову частину свого виступу присвятив питанню, що стосується газетних матеріалів та доповідної записки до МОН України В. Феннича та Р. Офіцинського. Поступок цих людей ні він, ні губернатор області з яким зустрічався того ж дня, ані інші офіційні особи області й України не схвалюють і не підтримують. Про це ще раз було наголошено і під час зустрічі, що відбулася нещодавно в Києві, між міністрами закордонних справ України Петром Порошенком зі своїм угорським колегою Петером Балажем.

    Декани УжНУ також вважають, що цьогорічна вступна кампанія відбулася цілком прозоро. А несподіваний "міжнаціональний конфлікт", який спробували роздмухати в УжНУ цьогоріч, здається, завершиться нічим. Окрім двох ініціаторів скандалу, проблем не бачить практично ніхто. На підтримку ректора висловилися більшість деканів університету, окрім, хіба що, як не прикро М. Вегешу, його рідного історичного. Власне, нинішній декан цього факультету В. Фенич й ініціював "міжетнічну проблему" проти свого попередника М. Вегеша, котрий і допоміг свого часу першому очолити «істориків». Точку зору деканів УжНУ вже були опубліковані у пресі й вміщені на сайті УжНУ й нам залишається ще раз назвати лише їхні прізвища: Юрій Бідзіля, Володимир Лазур, Василь Лендєл, Петро Лизанець — відповідно декани філологічного, фізичного, хімічного, гуманітарно-природничого факультетів та декан факультету суспільних наук Юрій Остапець.

    Навіть обґрунтоване звернення проректорів та деканів УжНУ до громадськості Закарпаття не зупинило настирливих писак продовжити свою чорну справу. У ньому, зокрема, читаємо: «З огляду на те, що протягом майже півроку у друкованих та електронних засобах масової інформації оприлюднені резонансні матеріали, що стосуються роботи приймальної комісії УжНУ та зарахування студентів на гуманітарно-природничий факультет нашого університету, й поширення чуток про підтримку деканами факультетів УжНУ заяв декана історичного факультету доц. В.І. Фенича та професора кафедри історії України Р. А. Офіцинського про нібито дискримінаційні дії керівництва університету стосовно абітурієнтів-українців, заявляємо:

    1. Квота щодо набору студентів на гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання визначена на міжурядовому рівні двох держав. Прийом угорськомовних абітурієнтів на згаданий факультет ніяким чином не зачіпає інтереси студентів-першокурсників історичного факультету, тому трактування цього питання в контексті міжетнічної проблеми та національної дискримінації українців вважаємо недопустимим.

    2. Оскільки питання зарахування студентів є частиною навчально-виробничої діяльності вишу, то його потрібно конструктивно й законно, відповідно до державних законодавчих актів та Статуту вищого навчального закладу, вирішувати в межах університету, а не оприлюднювати на шпальтах газет надуману інформацію, провокуючи міжнаціональний конфлікт та ворожнечу в багатонаціональному Закарпатті.

    3. В умовах передвиборчої кампанії, що розпочалася в нашій державі, вважаємо за доцільне наголосити, що вищі навчальні заклади, відповідно до законодавчих актів України, не слід втягувати в політичне, релігійне, етнічне та ін. протистояння. Навчальний процес вимагає від усіх співробітників університету, від ректора й до лаборанта, вдумливої, виваженої та результативної праці для якісної підготовки майбутніх фахівців, бо будь-яка необачна дія може мати руйнівні наслідки в діяльності вишу, підірвати авторитет першого вищого навчального закладу в краї.

    Вони практично були одностайні й під час засідання вченої ради УжНУ 24 грудня, рішення якого поклало жирну крапку на «конфлікті», який розпочався в вузі ще з травня минулого року.

    Як інформує своїх читачів кореспондент UA-REPORTER.com. (друкуємо мовою оригіналу, скорочено): «По мнению большинства членов ученого совета , с которыми удалось пообщаться в кулуарах, настоящей причиной конфликта между руководства университетом и двумя его сотрудниками, Феничем В. И Официнским Р., стало вакантное место заведующего кафедрой истории Украины УжНУ. Еще в мае 2009 года, результате тайного голосования ученого совета Роман Официнский проиграл профессору Дмитрию Данилюку выборы зав. кафедрой. С этого момента и начались все «злоключения» в стенах УжНУ и грязная пиар-ко компания «Фенича-Официнского» вышедшая далеко за пределы вуза. Официнский, следуя своим интересам и необоснованным амбициям, потребовал у руководства УжНУ повторного голосования по замещению вакантной должности, одновременно «раздувая» в желтой прессе слухи, о якобы имеющем место конфликте у вузе…

    Чтобы положить конец разного рода инсинуациям и успокоить «Страсти» ученый совет УжНУ принял решение 24 декабря провести повторное тайное голосование по должности зав. кафедрой истории Украины. В итоге голоса распределились так: из присутствующих 51 члена ученого совета за Данилюка Д.Д. проголосовали 45 ученых «мужей», за Официнского Р. А. …. трое. Еще три бюллетеня были признаны недействительными…

    Видимо таким решение ученый совет показал свою принципиальную позицию, а тем кого он свои голосованием поставил на «место», следует задуматься, стоит ли ставить свои личные амбиции выше интересов университета, а также об этике взаимоотношений в коллективе и о престиже УжНУ».

    Ось нарешті прийняте ще одне правильне й обгрунтоване рішення щодо вискочки і свавільного Офіцинського та його скандального Фенича.


    Голова правління Демократичної спілки угорців України (ДСУУ), мер Берегова, екс-народний депутат України Іштван Гайдош теж стурбований серією нападок на природничо-гуманітарний факультет з угорською мовою навчання УжНУ. На засіданні президії ДСУУ була прийнята спеціальна заява у якій, зокрема, читаємо:

    Вважаємо незрозумілим, що деякі викладачі університету, натомість аби радуватись тому, як розвивається та розширюється найстаріший вуз нашого краю, воюють з угорськомовними українцями-студентами та навіть з власним ректором.
    Президія ДСУУ з обуренням констатує, що використовуючи ображеність та жагу до кар'єри доцента Володимира Фенича та професора Романа Офіцинського, націоналістичні організації відкрили широкий наступ, спрямований на дискредитацію цього новоствореного факультету.
    Президія Демократичної спілки угорців України твердо підтримує природничо-гуманітарний факультет, студентів, які там навчаються, а також керівництво УжНУ, рішуче відкидає будь-які спроби, спрямовані на роздмухування міжнаціональної ворожнечі та міжнаціональні конфлікти.


    Гадаю, що доречним буде і навести текст інтерв’ю самого ректора Миколи Вегеша, яке теж дасть відповіді на окремі резонні, а також заплутані проблеми, що було свого часу надруковано у газеті «Карпат ісос со» (подаємо у скороченому варіанті).
    – Миколо Миколайовичу, що Вас зумовило оскаржити результати міністерської перевірки в суді?
    – Після скарг, що попали у наше міністерство від двох викладачів УжНУ Володимира Фенича і Романа Офіцинського, відразу до Ужгорода була направлена спеціальна комісія, яка фактично перевіряла роботу приймальної комісії. Однак було підготовлено дві довідки: перша щодо справи Фенича і Офіцинського, а друга — по роботі приймальної комісії. Я глибоко переконаний, що ця перевірка була замовною, тому-що коли поступає скарга від того чи іншого викладача, тим паче, коли звинувачують ректора у дискримінації при прийомі, то в такому випадку члени комісії повинні були зустрітися зі мною й почути насамперед мою думку. Це загальноприйняте правило непрошеними «гостями» було проігноровано, що також нами зафіксовано при поданні заяви до суду. Те що міністерська перевірка була замовною видно було вже з перших хвилин її роботи. По-перше, голова комісії пані С. Іванова відмовилася приймати від нас папку з документами, що стосувалося даної справи, і яку ми спеціально підготували для перевірки. По-друге, вона заявила, що не буде розглядати жодні доку-менти, оскільки вони її не цікавлять, а буде робити за своєю схемою, запро-шуючи до себе в кабінет тих, котрі їй потрібні. Було вивішено оголошення про прийом комісією МОНУ бажаючих із числа вступників або їх батьків. Охочими виявилося тільки декілька осіб, яких на очах працівників приймаль-ної комісії за руку вводили в кабінет Іванової Р. Офіцинський, як представни-ків "дискримінованих" вступників. До речі, всіх «дискримінованих" молодих людей, на моє переконання, силоміць заставили бути статистами в брудній виставі п. Іванової. Підтвердженням цього є той факт, що всі вони зараховані й вчаться на історичному факультеті, Тому не було потреби штучно роздму-хувати проблему дискримінації, бо вона була надуманою і зайвою…

    Отже виникає питання, по-перше: комісія була на замовлення, по-друге, її некомпетентність і упередженість. Адже важко назвати професіона-лами людей з такого серйозного органу, як Державна Інспекція Вищих Навчальних Закладів при МОНУ, яка протягом двох днів видає дві зовсім протилежні за змістом довідки.
    – Цікавий був і склад комісії, адже до нього ввійшли і двоє представників ще одного ужгородського вузу. Як це могло трапитися?
    – Цей факт і спонукав мене звернутися до суду, адже комісія допустилася цілого ряду не помилок, а масу серйозних порушень. По-перше, комісія не витримала відповідний термін. Десять днів до початку роботи комісії я мав мати на руках офіційне повідомлення від міністерства. По-друге, голова комісії п. Іванова не ознайомила мене з усіма членами комісії, а це входить в її безпосередні обов’язки. У такій ситуації мав повне право не допустити цю комісію до роботи. Мало того, що ті люди, які були перераховані в наказі, в повному складі так і не приїхали. До того ж, ще одне серйозне порушення. Ті, які не були в наказі МОНУ — це були представники конкуруючого вузу — ЗакДУ. Добре знаючи, що Закарпатський Державний Університет є конкурентом УжНУ, голова комісії залучає до перевірки його представників. Мало того, амбіційних, наглих і скандальних. З міністром освіти п. Вакарчуком про наш конфлікт із ЗакДУ говорили, коли йшла мова про акредитацію однієї зі спеціальностей на інженерно-технічному факультеті. На акредитаційній комісії ректор ЗакДУ п. Ващук виступив, як експерт, і не маючи ніяких підстав, заявив про відсутність у нас необхідної кількості кадрів для підготовки даних спеціалістів. Це дало підставу міністру відхилити нам в акредитації, а для ЗакДУ чомусь подібна спеціальність пройшла акредитацію без ніяких застережень. Не знаю, не знаю, де кращий кадровий потенціал в УжНУ чи Закду? Ось і постає дивним залучення МОНУ до перевірки нашого університету представників ЗакДУ, навіть без ніякого наказу.

    «Проводячи перевірку, каже далі Микола Миколайович, — вони копіювали і підсилювали агресивну поведінку голови комісії і вели себе неадекватно. Якщо ця судова справа дійде до технічної комісії, то є багато свідків, які це підтвердять».
    – Але нинішнього року, на відміну від попередніх років, набагато менше тих студентів, котрі закінчили середні школи з угорською мовою навчання або так звані змішані?
    – З числа тих, що закінчили школи з угорською мовою навчання є 103 особи, із них 77 угорців. Я хотів би навести і такий факт. Тим паче, що угорці завжди стояли на другому місці щодо кількості, і якщо порівняти з минулими роками, то цього року їх поступило значно менше. Угорців у 2007 році було 120 осіб, що становило 10 відсотків від складу випускників, у 2008 — 98, тобто 8,2 відсотка, а в 2009 році — менше 7 відсотків. Тобто, якщо була дискримінація українців, то я мав би прийняти набагато менше українців і більше угорців.

    Автор цих рядків попросив ректора УжНУ надати офіційну інформацію про тих угорців, котрі закінчили угорсько-мовні (змішані: угорсько-українські тощо) школи й поступили на державне замовлення на гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання (Історія). Таких першокурсників виявилося 18. Найбільше їх з Ужгородської угорської гімназії, Великодобронського ліцею (Ужгородський ліцей) та Пийтерфолівського ліцею (Виноградівський район) — по троє, ще двоє першокурсників закінчили Виноградівську ЗОШ №3 і стільки ж ліцей у Великих Берегах (Берегівський район), ще по одному першокурснику навчалися у Шишлівській ЗОШ І-ІІІст., Берегівській угорській гімназії та ЗОШ №4, Косонській та Баркасівській ЗОШ І-ІІІ ст..

    До цього хочу додати, що нині на другому курсі гуманітарно-природничому факультеті з угорською мовою навчання (спеціальність «Історія») є 19 студентів (державне замовлення), третьому — 22, четвертому — 16 і п’ятому — 25!!!. Тут, як мовиться, коментарі зайві.

    — До речі, наскільки має університет автономію при вирішенні деяких внутрішніх проблем?

    — Міністр Вакарчук ще будучи ректором взагалі одного з вузів у Львові виступав за автономію вищих навчальних закладів. Зараз відверто можу сказати, що великої автономії я не відчуваю. Можу приклад назвати. Коли я звернувся з офіційним листом до міністра освіти і науки, щоб він дозволив, як виняток, провести співбесіду на знання угорської мови, в якому наголошував, що на історичному факультеті штучно створена проблема в результаті якої я можу не виконати угоду між Україною і Угорщиною. А у мене в контракті записано, і пан міністр мав би знати, що я зобов’язаний виконувати державне замовлення і міжнародні угоди. Прийшло офіційна відповідь від міністерства, яка була настільки завуальованою, що її виконувати було неможливо, а ситуація заставляла діяти. Відповідь МОНУ складалося з двох абзаців: перший, внести зміну у правила прийому не можливо. Другий абзац сформульований так, що приймальна комісія сама вирішує такі питання, але повинна про це повідомити абітурієнтів як у засобах масової інформації так і в усному порядку (по телефону)».


    (Репліка автора: «Щоб «операція ЗакДУ» вдалася на славу звернулися до таких собі «розвідників» — дуету Фенич-Офіцинський, котрі повинні були свої ганебними статейками підготувати підґрунтя для прийняття замовного десанту із Міністерства. І замість того, щоб потиснути долоні своїх колег із УжНУ, вони «браві й безстрашні десантники» потрапили в шалено теплі обійми славних і добре підготовлених у цій справі представників ЗакДУ. Ті зробили все для того, щоб дорогі гості зі славної столиці відчували себе в Ужгороді, як вдома й трошки краще. Транспорт, дорогі готелі, заморські блюда — все було підготовлено для них. Так би робилося на периферії!».


    Редактор газети «Місцевий час» Віктор Щадей у статті «Ректор підставив універ» (21.ХІ. 2009 р., №45 (58) уже у підзаголовку виносить суворий вердикт ректору УжНУ М. Вегешу буцімто «…через його безвідповідальність майбутнє наших студентів опинилося під загрозою». До речі, заголовки у цій статі куди «крутіші» від «Відомостей міліції». Приміром, «Лікарі західних областей звинувачують Ющенка у геноциді», «Соратник Януковича, ректор одного із столичних вузів попався на педофілії, численних зґвалтуваннях, гомосексуалізмі та зоофілії», «Удень — на навчання, ввечері — «на полювання», «Злодійкуватий школярик», «Чергова трагедія в ужгородській висотці» «Із сауни — в реанімацію», «Мати знайшла мертвою свою дитину», «Зять виявив труп тещі». «Початок і кінець Ющенка», «Хто заразив Україну», «Ющенко та Янукович запланували гіперінфляцію», «Спалах епідемії каліфорнійського групу в Західній Україні — спецоперація з метою перенесення виборів» тощо. І наклад у цієї газети чи не найбільший в області — 25770 примірників. Щотижня я знаходжу її і у своїй поштовій скрині, де конкретно вказана моя адреса, хоча я її не підписував. З чого б це?

    Наводимо кілька абзаців із цієї статті: «Через його дивну поведінку (М. Вегеш — В. Г.) випускники наших шкіл (румунські, угорські, словацькі, циганські — це не «наші — Авт.) не змогли поступити на бюджетне навчання, бо їхні місця було передано випускникам угорських шкіл. Яскравий приклад — історичний факультет, де 40 % усіх місць держзамовлення було віддано представникам угорської національності. Тобто випускники школи з Перечинщини, Іршавщини чи Тячівщини (в останньому районі більшість випускників — це румунської та угорської національності — В. Г.) не могли поступити лише тому, що вони українці, а не угорці. Але навіть ті закарпатці, які знали угорську були відсіяні — керівництво ввело співбесіду, де особисто перевіряли «угорськість» вступників (відсів завжди був і буде, бо на одне місце, особливо на престижних факультетах подають документи у середньому від 5 до 20 абітурентів — Авт.).

    Неподобства були і з цільовими направленнями: половину всіх цільових направлень для сільської молоді було передано для угорців. Це при тому, що їх на Закарпатті проживає всього 12 відсотків (це за паспортом — В. Г.) Треба також пам’ятати, що в Берегові для них уже створений угорський педагогічний інститут. Таке враження, що ми знову опинилися в 1939-1944 роках, коли угорські фашисти переслідували закарпатців. Жаль тільки, що колишній патріот Микола Вегеш скотився до ролі прислужника угорців».

    От такої. І це так пише редактор газети про свій край, де століттями мирно і в дружбі жили закарпатці різних національностей і конфесій. Не знаю, де ти Вікторе лукавиш. Скажімо, у матеріалі «До 65–ої річниці визволення русинів-українців» («Місцевий час», 31 жовтня, №42(55), 8 ст.) читаємо дослівно: «Велика закарпатська родина: русини-українці, угорці, словаки, росіяни, євреї, румуни, роми, представники інших національностей (мабуть сюди входять і кровні українці — Авт.) — за роки після Визволення стали дійсно спорідненою і гармонійною. Адже наша закарпатська традиція — мудрість, терпимість, стриманість, трудолюбивість, доброта і любов до ближнього». Де насправді, Вікторе, справжнє обличчя твоєї газети ?!.

    А тепер щодо тих абзаців, котрі навів із твого матеріалу. Ти стверджуєш, що для угорців створено привілейовані умови прийому до вузу на окремі факультети. Але це, по-перше, випливає із Протоколу ХІІ засідання змішаної українсько–угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин, яка відбулася в Ужгороді 25-26 вересня 2003 року (перша) та останньої — ХІV (18-19 вересня 2008 р.) та інших директивних документів, що були прийняті по цьому питанні. З цього приводу резонно буде прочитати і клопотання (12.03.2008 р.)до ректора УжНУ М. Вегеша декана історичного факультету В. Фенича: «У зв’язку з визначенням зовнішньополітичного курсу України на інтеграцію в євроатлантичну спільноту та ЄС, зокрема, а також розташуванням Закарпатської області на кордоні України з країнами-членами ЄС, вчена рада історичного факультету УжНУ вважає за необхідне відкрити кафедру під назвою «Історія Угорщини та євроінтеграції» Доцільність поєднання євроінтеграційного вектору України з історією сусідньої Угорщини зумовлюється як багатовіковою спільною історичною долею, так і підготовкою спеціалістів з історії для угорсько мовних шкіл Закарпаття (на території області проживає 151,5 угорців з поміж 156,6 тис. в Україні)».

    Ось це писала п’ять років тому та людина, котра сьогодні і «заварила нікому не потрібну кашу», яку, мабуть, і самому доведеться її наминати аж тріщатимуть вилиці.

    У матеріалі також наголошується, що « треба пам’ятати, що в Берегові для них (угорців — В.Г.) уже створений угорський педагогічний інститут. А що для українців не створено: УжНУ, ЗакДУ, «Славістичний» (Ужгород), «Україна» (Хуст), Мукачівський державний університет, більше 10 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Крім того, десятки тисяч русинів-українців та українців із Срібної Землі навчаються у Львові, Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Луцьку, Івано-Франківську тощо. Для прикладу. На факультеті журналістики на моєму курсі із Закарпаття вчилося сім моїх колег: усі практично русини-українці: двоє — з Ужгорода (батьки однієї з Галичини), троє із Іршавщини, один із Рахова і один — із Колочави Міжгірського району. І жодного угорця.


    В одному з останніх номерів щотижневика «Трибуна» (Чи правда, Миколо?, 14 листопада 2009 р., ст..5) не обійшлося без чергового осинного жала. На цей раз псеавторами опусу виступають якісь там Лідія та Василь Герцики, тобто, як на мене, Лідія Герц та Василь Герцанич. Для них чуже горе — це радість, самовдоволення. Вони, як мовиться, «на сьомому небі», бо бач що «Міністр освіти й науки України І. Вакарчук цілком вмотивовано оголосив догану ректору УжНУ М. Вегешу за «прекрасно» проведено вступну кампанію. М. Вегеш із цього приводу вирішив судитися зі своїм начальником — міністром. Гарний показує приклад. Втім, прапор йому, недбайливому ректорові, в руки…».

    Є мудре українське прислів’я: «Якщо ти швець, то в кравецьке діло не мішайся». Але що не зробиш, маючи «вказівку» від своїх повелителів, та ще може якісь «30 срібняків», чи то пак гривень. Із під їх пера вийде будь–який наклепницький пасквіль.

    Шановні наймані писаки, по-перше, на якій підставі ви можете стверджувати, що ректору УжНУ міністр «вмотивовано оголосив догану», тим паче, що справа у суді. І тільки суд може винести остаточний вердикт по цьому питанні, але не якісь там Герцики, які у тій справі за яку взялися ані бум-бум.

    По–друге, ви вважаєте, що М. Вегеш, який подав у суд міністра «Гарний приклад показує». А який же приклад показуєте ви і підлеглі ректора УжНУ В. Феннич та Р. Офіцинський, котрі, мабуть чимось обділені й ображені, разом із редакторами газет жовтого кольору «Трибуна» і «Місцевий час» (колишній головний редактор останньої — уродженець із Галичини, як і Р. Офіцинський») вилили на керівника вузу, де вони працюють, не відро помий, а цілу цистерну. Кажуть же, «Не копайте яму іншому, бо й самі можете в неї попасти».

    Висновок напрошується один: усі матеріали, котрі були написані й надруковані у вищеназваних газетах — це «ґудзик пришитий чорними нитками до білої сорочки».

    Мені спало на думку слова ректора КНУК, народного депутата України Михайла Поплавського, який в одному з інтерв’ю сказав: «Коли володарював Л. Кучма, мене запрошували очолити міністерство культури. До цієї заманливої пропозиції я підійшов по-філософськи. Зваживши всі «за» і «проти» я чемно подякував за довіру, а для себе подумав: ректор і в Африці — ректор, а ось скільки вже міністрів за роки Незалежності України було». Мабуть, пальців не вистачить ні на руках, ні на ногах…

    Мимоволі згадав і слова відомого персонажа з комедійної стрічки «Весілля в Малиновці»: «Знову власть міняється….».

    P.S.: Диву даєшся, коли читаєш газети, а їх в області «наплодилося» сила-силенна, які в основному очолюють ті люди, котрі закінчили історичний, філологічний, фізичний факультети тощо. Ще більше тих, хто за «конвертовану валюту» продасть і рідну матір, а не тільки свою батьківщину. За «100 зелених капустин» він ладен із Ужгорода до Львова гнати блоху…. У таких газетках і просочуються замовні матеріали, особливо якщо це ще вигідно її покровителю. Особливо «позаштатні автори» газет аби задовольнити апетити своїх можновладців і «волохатих рук», замовників із тугим гаманцем один перед другим із шкури лізуть. Що поробиш — це імідж жовтої преси. Кожній людині притаманно помилятися. Тільки той не помиляється, хто нічого не робить. Але для жовтої преси не існує того святого, що називається «журналістською етикою». Ми всі під одним небом ходимо і не потрібно плювати у той колодязь з якого ти ще вчора смакував джерельну водицю. А. можливо, ще раз захочеш із неї напитися?!!!


    Василь ГАДЖЕГА, Член Національної Спілки журналістів.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору