Додати новий коментар

Минулі роки для усіх, хто цікавиться аномальними явищами, ознаменувалися цікавим фактом: керівництва одразу кількох країн наважилися відкрити світові свої національні архіви та «секретні матеріали» стосовно фіксації нерозпізнаних літаючих об'єктів.

У 2008 році доступ до них відкрила влада Великобританії, минулого року — національне космічне агентство Франції. Документи містять розповіді очевидців стосовно «контактів з інопланетянами», поліцейські звіти, фотографії та інші матеріали, якими радо користуються дослідники аномальних явищ та уфологи. Загальнонаціональний архів свідчень НЛО з'явився минулоріч і в нашій країні, а ініціатором його створення став закарпатець Ярослав Сочка, котрий погодився розповісти «Ужгороду» про заснований ним уфологічний клуб «УФОДОС» та аномальні явища, які повсякчас спостерігаються, зокрема, і в нашому місті.

«УФОДОС» — це добровільна неформальна організація, метою якої є об'єднання усіх, хто цікавиться вивченням НЛО (англ. unidentified flying object (UFO)). Заснував її ще 1998 року мешканець Іршавщини Ярослав Сочка, котрий з дитинства захопився вивченням ряду нетрадиційних наук, у 1993 році закінчив навіть школу з нетрадиційних напрамів науки і техніки «Базис» при «Союзуфоцентрі» за спеціальністью «уфологія», став координатором групи «Закарпаття-Космопошук» (відповідальний за регіон Карпат), автором першого на Україні «Уфологічного словника-довідника» (1998-2004 рр.), книги «НЛО: зроблено в Україні» та безлічі публікацій з історії та практики української уфології. Це далеко не все, що можна розповісти про пана Ярослава, адже він веде активну наукову та пошукову діяльність, об'їздив багато країн, знає геть усе про випадки фіксації НЛО над територією Закарпаття та України, а між тим досі віддає перевагу спокійному життю в тихій сільській місцевості, де найчистіше повітря та найясніше видно далекі зорі.

НЛО в древніх літописах

Виявляється, існує припущення, за яким НЛО бачили ще древні цивілізації. Ярослав Сочка торкнувся цієї теми, працюючи над книжкою «НЛО: зроблено в Україні», де й розповів про палеовізитологію — теорію контактів позаземних цивілізацій з нашими пращурами, котра займається вивченням можливостей таких контактів та їхнім впливом на історію людства. Це величезний пласт роботи, адже світова культура знає чимало давніх усних та письмових пам'яток (зокрема, в Японії, Китаї, Індії, Давньому Вавілоні, Давній Греції, Єгипті, Ізраїлі, у латиноамериканських народів тощо), в яких зустрічаються згадки про Синів Неба, Синів Сонця, літаючих драконів, вогняні колісниці та інші символи або образи можливих гостей із космосу. Не дають дослідникам спокійно спати й інші дивні речі: археологічні знахідки, так звані «техніцизми», наскальні малюнки та ще дуже багато незвіданих фактів.

Ярослав Сочка стверджує: хоч прямих доказів того, що прадавні українці контактували з інопланетянами немає, вчені не перестають знаходити цікаві підтвердження теорії палеовізитології. Зокрема, майже усі перші цивілізації приписують свої знання та успіхи в побутовій та культурній сферах богам, котрі прилетіли до них на небесних кораблях — мовляв, ті їх усьому навчили і тепер опікуються їхнім життям. Дослідники цієї теорії припускають, що саме через це виникла одна з нерозв'язаних досі археологічних загадок — навмисне деформування черепів, котре, вкупі з давніми українцями проводили багато інших древніх народів. Експерти дослідили, що немовлят з привилейованих родин (правителів, жреців тощо) часто піддавали жорстокій операції — ще не закостінілу голову дитини затискали між дощечками для того, аби вона набувала форму огірка (найбільш відомим прикладом такої деформації черепа є єгипетський фараон Ехнатон та його дружина Нефертіті). Для чого ж древні люди так знущалися над своїми дітьми? Ярослав Сочка та його колеги припускають, що правляча верхівка прагнула виглядати в очах народу Синами Неба, а тому робила себе схожою на «небесних богів», тобто прибульців з космосу, котрих, до речі, й дотепер частіше всього зображують із груше- або яйцевидними головами. Такі черепи знаходили і на території України, нині вони зберігаються в колекції Інституту археології АН України в Києві.

Але — каже пан Ярослав — це далеко не єдине свідчення контактів древніх людей з позаземними цивілізаціями і можна безкінечно довго розповідати про прижиттєві «трепанації» черепів давніх людей, мегалітичні спорудження: великі кам'яні стовпи або круги, сліди яких знаходили навіть у наших Карпатах, срібні й глиняні фігурки людей у тісних «скафандрах», зашифровані трипільські розписи, наскальні малюнки, що зображують об'єкти, схожі на місяцеходи, та багато інших нерозкритих таємниць.

Надзвичайно цікавими є й письмові свідчення незвичних небесних явищ. Так, Ярослав Сочка цитує одну з найдавніших писемних пам'яток нашої країни «Повість минулих літ» літописця Нестора: «В год 6573 (тобто в 1065 році н.е.) было знамение на западе, звезда великая, с лучами как бы кровавыми. С вечера восходила она на небо после захода солнца, и так было семь дней». Трохи далі є ще такий незвичний запис, датований 1092 роком: «Предивное чудо явилось в Полоцке в наваждении. Ночью стоял топот, что-то стонало на улице, рыскали бесы, как люди. Если кто выходил из дома, тотчас невидимо уязвлен бывал бесами язвою и от того умирал. Затем начали и днем являться на конях, а не было их видно самих, но видны были коней копыта... И было знамение в небе — точно круг посреди неба превеликий». Іпатівський літопис XII століття містить такі слова: «Было знамение за рекой Днепр, недалеко от Киева: летел в небе будто круг огненный и менял направление... а было это днем». А в листі священника із села Ерш від 29 листопада 1662 року йдеться про таке: "...По захождении солнца у нас в селе и в других деревнях многие люди видели в небе знамение страшное: только лишь солнце зашло, от этого места, где зашло солнце, как звезда большая и длинная вышла и показалась по небу, как молния... стояла около получаса. Свет был неописуем - как бы огонь, многие видели в том свете высоко над головами людей большой "образ"... Затем на том месте, где "образ" был, как будто облако появилось мутное и небольшое. Небо сомкнулось, и стал падать огонь на землю... потом поднялось вверх в облаке, и в этом облаке стал дым и шум, как гром, надолго. Земля тряслась, и дома тряслись, и многие люди от ужаса на землю падали. А животные всякие домашние в куче метались, зажав рты с недоеденным кормом, головы на небо подняли и ревели, как будто умирают...".

До слова, Ярослав Сочка розповів, що наші пращури залишили по собі свідчення про чудеса «предивні» не лише у вигляді текстів. Так, на мініатюрі Радзивилівського літопису поруч з розповіддю про те, що «когда Всеволод охотился на зверей... упал превеликий змей с неба, и ужаснулись все люди. В это время земля стукнула, так что многие слышали» зображено апарат напівкруглої форми у повітрі, а на іншій мініатюрі люди підняли догори руки і вказують на НЛО, який направив донизу «вогняні стовпи», дуже схожі на сучасні прожектори…

А що зараз?

Ярослав Сочка розповів про спотворений стереотип щодо кількості і якості НЛО-свідчень над Закарпаттям. Свого часу друковані ЗМІ та інтернет-простір наповнився відомостями про аномальні явища в Карпатах, що призвело до поширеної думки про те, що НЛО в нашому краї можна побачити мало не щодня (насправді, Закарпаття є далеко не найактивнішим у плані фіксації неопізнаних літаючих об'єктів регіоном України). Деякі уфологи і сьогодні настільки впевнені в неабиякій активності НЛО над Закарпаттям, що всерйоз говорять про підземні бази прибульців у Карпатах, з яких вони ніби-то й роблять часті розвідувальні вильоти. Але такі висловлювання колег пан Ярослав вважає малоймовірними й такими, що ґрунтуються на недосліджених фактах. Хоч і підтверджує: дивних явищ, що спостерігалися у нашому регіоні просто не злічити (про деякі з них у жовтні 2009 року клуб УФОДОС та ТРК «М-студіо» розповіли у документальній стрічці «НЛО над Закарпаттям»).

Мабуть, наймасовішим і найвідомішим спостереженням НЛО в області можна вважати випадок, який стався 17 листопада 1989 року. Тоді пожежну частину Рахова повідомили про загорання на фермі села Богдан, та коли машини приїхали, виявилося, що то не пожежа, а дивний «небесний вогонь» у вигляді хмари, котра летіла небом зі швидкістю 175-190 км/год. Незабаром її вже бачили в Хустському районі, уздовж Тиси, потім в Іршавському, Мукачівському, Ужгородському і нарешті в нашому місті в районі заводу «Турбогаз». Велика кількість очевидців бачила на яскраво-червоному фоні хмари маленький темний трикутник, а дехто стверджує, що бачив, як за цим об'єктом через деякий час навздогін на великій швидкості полетів яскраво-синій диск.

Ярослав Сочка розповідає, що сам неодноразово бачив аномальні явища в небі, перше з яких зафіксував у віці 12 років. Одного зимового ранку майбутній дослідник НЛО поспішав до школи, аж раптом побачив серповидний яскраво-жовтий об'єкт (місяць ріжками догори), який повільно пропливав на відстані 300-400 метрів і не супроводжувався жодним звуком. Прийшовши до школи, Ярослав розповів про побачене однокласникові, а наступного ранку… геть забув про усе, що бачив! Згадав цей випадок зовсім випадково, коли у 1992 році прочитав дані про те, що на території Радянського Союзу найчастіше з'являлися об'єкти серповидної форми, тоді як в інших країнах такі майже ніколи не спостерігалися.

Відтоді бажання вияснити, чи справді людство має космічних сусідів не покидало Ярослава Сочку ані на хвилину. Як результат — регіональні представництва клубу УФОДОС у великих містах України, гаряча телефонна лінія для очевидців НЛО (063- 49-600-45), оприлюднений національний архів НЛО України (http:/ufobua.org.ua — сайт, який вже першого дня існування відвідало близько 20 000 людей), сайт «Україна аномальна» (http:/ufodos.org.ua), де очевидці і скептики можуть обговорити побачене та поділитися фотографіями, щорічна серія CD «На допомогу уфологу», яка видається в країні з 2004 року, розробка спеціалізованого уфологічного програмного забезпечення та безліч інших реалізованих та запланованих проектів.

Нині заснований паном Ярославом уфологічний клуб нараховує більше сотні членів. Усі ці люди працюють на власному ентузіазмі, вірячи в те, що людство таки одного дня спроможеться розгадати усі таємниці: як ті, що залишилися нам з давніх часів, так і ті, що продовжують дивувати нині.

Ще кілька десятиліть тому тема НЛО була чи не однією з найулюбленіших на телебаченні, радіо та й просто в застольних бесідах. Нині вона відчутно втратила позиції, як вважає Ярослав Сочка, через те, що тепер люди стали більше перейматися економічними, фінансовимими й побутовими проблемами, все менше уваги приділяючи загадковості, незвіданості життя і все рідше вдивляючись у зоряне небо.

«Тим, що робить наша організація я цілком задоволений, бо ми не лише нагадали людям про те, скільки навкруги нас всього невідомого і цікавого, але й дали можливість кожному українцю поділитися своєю історією бодай секундної, але реальної зустрічі з НЛО» — підсумував він.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Ужгород»