ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    25 квітня 2024 четвер

    Русини підтримали традицію православного чернецтва на Святій горі

    73 переглядів
    Архієпископ Антоній у Київській Духовній Академії

    Біля дзвіниці Успенського собору Києво-Печерської лаври повертаю по праву руку. Біля Ближніх печер – ще один поворот праворуч, після чого опиняюся на широкій кам’янистій дорозі, яка веде вниз і закінчується ансамблем золотоверхих споруд. Там, унизу, знаходяться і Дальні печери, і приміщення Духовної академії та семінарії.


    Пройшовши кількасот метрів, натрапляю на пам’ятник святим Кирилу та Мефодію. З того боку, де височить погруддя іншому слов’янському святому – Петрові Могилі – сходами спускаються юнаки в чорних сутанах. В будинку, з якого вони щойно вийшли, призначено зустріч із архієпископом АНТОНІЄМ, ректором київських Духовної академії та семінарії і, нарешті, моїм поважним земляком.

    У церкви своя місія – відповідати за душу

    – … У радянські часи православна церква часто була гнаною, але все одно залишалася провідною духовною силою в країні. Сучасні реалії внесли свої корективи в діяльність УПЦ. Що змінилося?

    * Змінилося багато що. Насамперед, церква вийшла за межі храмів. У радянський період вона не могла вести жодну роботу – місіонерську, виховну та іншу – поза своєю огорожею. З амвону можна було мовити лише слово, яке стосувалося суто літургійного життя. Тепер можливостей набагато більше, церква може виконувати широкий спектр суспільних функцій, пов’язаних із її християнською місією. З іншого боку, працювати стало складніше.
    * За що відповідає церква?

    * Якщо коротко – за душу. У деяких колах побутує думка, начебто церква може сама вирішити наявні суспільні та соціальні проблеми. На жаль, це не так. Однак у церкви є можливості працювати на велику суспільну аудиторію, діяти для блага суспільства.
    * Значна частина людей в умовах жорстокого капіталістичного ладу покинуті напризволяще. Багато хто не має або про нього забули родичі, відвернулася держава. Церква має якусь місію щодо цих обездолених?
    * При багатьох парафіях, приходах відкрито будинки для сиріт, інвалідів, малозабезпечених. Наприклад, на території Києво-Печерської лаври щодня безплатно харчуються кілька тисяч чоловік. … Ми переживаємо часи, які називають диким капіталізмом. Такий період набагато раніше пройшли і США, і європейські країни. У нас труднощі перехідного періоду ускладнюються ще й такими речами, як небачена корупція, а останнім часом – фінансова криза.
    * Цивілізаційні блага відривають людину від духовних цінностей, «псують» її. Що може церква цьому протиставити?
    * Євангельське Письмо свідчить, що дуже важко людині жити, коли в неї є повна свобода. На жаль, багато людей свободу розуміють як вседозволеність, це дуже боляче відбивається на них і на суспільстві в цілому. Думаю, що цей період, знову ж таки, нам необхідно пережити. Тут слід визнати: в кожній суспільній формації є те чи інше співвідношення комфорту, спокус. Але головним є те, як сама людина ставиться до цього. Різноманітні блага в земному житті нічого не варті порівняно з тими, які відкриваються після земного шляху, у вимірі вічності.
    * Багато людей не готові відмовитися від благ комфорту, всіляких задоволень. Що це може означати?
    * Я часто буваю на Святій горі Афон у Греції і можу зробити висновки, як цивілізація відбивається на житті монахів. Так от, у двадцяти найбільших монастирях Афону є і водопровід, і опалення, і сучасні засоби комунікації тощо. Але ці зручності не впливають на духовне життя ченців, яке залишається глибоким, сповненим віри. Основний напрям життя афонських монахів – служіння Господові – залишається незмінним.
    * Ваше життя монаха пов’язане з багатьма самообмеженнями. Наскільки це складно?
    * Не так складно, як відповідально. Ще як навчався в духовній академії в Сергієві-Посаді (м. Загорськ під Москвою – В.Б.), то прийняв постриг. Там, далеко від київських пагорбів, мене постригли на честь Антонія києво-печерського. У той час не розумів прихованого змісту цієї події, але, очевидно, сталося Боже провидіння. В житті не буває нічого випадкового. Господь зробив так, що через кілька років я прийшов саме сюди, до стін Лаври, де здійснив свій подвиг святий Антоній і де знаходяться його мощі.

    Наші люди мали постійну прописку на Афоні

    * Яка мета Ваших поїздок на Афон?
    * Я перебуваю якщо не на передовій, то, принаймні, в гущі суспільного життя. Треба вгамовувати, стишувати його темп, ставити себе на місце, як монах. В цьому й допомагає мені Свята гора. На цьому місці ти краще розумієш своє призначення, сенс існування. А ще я часто їжджу на Афон через те, що там завжди багато наших закарпатців, карпаторосів подвизалося. В принципі, для Руської православної церкви Свято-Пантелеймонів монастир зберегли саме русини.
    * Можна про це докладніше?
    * Коли наш край – Підкарпатська Русь – став частиною Чехословаччини, релігійні закони були лібералізовані. Дуже багато карпаторуських сіл повернулися в лоно Православної церкви. Молоді хлопці, які укріпилися в вірі, стали пострижениками Афону. Їх там побувало кілька тисяч. Хтось залишився, а хтось повернувся, заснувавши чернечі обителі в рідному краї. Саме русини підтримали традицію православного чернецтва на Святій горі, бо доступ вихідців із Росії у зв’язку з революцією був припинений. Наші краяни служили в Свято-Пантелеймоновому монастирі аж до кінця 80-их років, коли було дозволено послати першу групу монахів із СРСР. Члени тієї делегації застали на Афоні саме русинів.
    * Хто з краян пройшов школу Афона?

    * Через неї пройшли і Алексій Карпаторуський (Кабалюк), і Іов Угольський, які оголошені святими, і ще багато старців. Взяти, до прикладу, моє рідне село Чумальово. Якщо пройтися по монастирському кладовищу, то всі монахи, які там поховані в 70-і та 80-і роки, були свого часу на Афоні. Вони або служили в приходах, або засновували монастирі, а оскільки в часи СРСР Чумалівський монастир залишився єдиним на весь Мараморош, а також одним із двох у всьому Закарпатті, то заповіли поховати себе саме там.
    * Їхнє життя – свого роду місіонерський подвиг?
    * Я думаю, Господь багатьох із них ще прославить. Чимало там лежить таких, які є святими і які моляться за Чумальово. Цікаво, що в цьому селі одна віра – православна. Про місцевий монастир є згадки в кількох номерах журналу «Православний вістник». На жаль, цілісної історії монастиря ще не написано.
    * Ви навчалися в радянській школі з її цінностями. Водночас уже в підлітковому віці палко вірили в Господа. Не зазнавали ніяких переслідувань?
    * У школі я вчився добре, це не заважало мені вірити в Бога. З 14 років ніс послух старшого іподиякона єпископів Мукачівських Сави (Бабинця) і Дамаскіна (Бодрого). Тобто, з того часу почав їздити у Мукачево, щоб брати участь у літургіях. Мусів відпрошуватися з останніх двох-трьох уроків, щоб устигнути. Їхати доводилося аж за 100 кілометрів від села, пізно ввечері повертався. Ніхто мене не переслідував за релігійні переконання. Вчителі, а це були географ Ольга Степанівна Онуфрій, філолог Клара Степанівна Ганко, математик Олександр Васильович Бедзір та інші високопрофесійно робили свою справу. В тому, наскільки їхня наука була доброю, я переконався на всіх наступних етапах життя.

    В Святій Церкві – з вірою без політики

    * Чи є можливість помирити дві гілки православні церкви – Московського та Київського патріархатів. Питаю через те, що Синод призначив Вас членом Комісії УПЦ МП з ведення відповідних переговорів.
    * Комісія повинна підготувати сторони до діалогу. Це питання саме по собі дуже складне з тієї причини, що пролягає по рубежу релігії та національної свідомості. Тобто, наші співвітчизники по-різному оцінюють своє минуле та бачать майбутнє. Якщо б питання мало під собою лише релігійну основу, воно вирішувалося б значно легше.
    * Як досягти порозуміння між різними гілками Православ’я?
    * Це питання дуже тонке, бо, як говорив апостол Павло, у Христі немає ні іудея, ні елліна, будь-який народ є Божим. Очевидно, що коли на першому плані з’являється питання не релігійного ідеалу, а якогось іншого, в тому числі й національного, то виходять перекоси. У таких випадках ми, священнослужителі, зобов’язані берегти своє стадо, не давати приводів для чвар.
    * Приїзд Константинопольського патріарха у 2009 році окреслив нові підходи до визнання православної церкви? Бачите в цьому небезпеку для Православ’я?
    * Я впевнений, що Вселенський патріарх не буде втручатися у внутрішні справи Православної церкви в Україні. В цьому немає необхідності. Хоч у нас є певні розбіжності щодо ряду канонічних питань (наприклад, хто має право надавати автокефалію), але вони не настільки значні, щоб стати причиною глобального розколу в Православ’ї.

    Перервані традиції відновлюються

    * Як голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ, розкажіть про мережу духовних навчальних закладів.

    – Серед них є Духовна академія, сім семінарій, десять духовних училищ, одна богословська академія та один інститут. На денних відділеннях навчаються майже 1600 студентів, на заочних – близько 2500.

    * Які особливості підготовки студентів?
    * Була дуже тривала перерва в розвитку духовної освіти в Україні. Її причиною став богоборницький атеїзм: певний час після революції на всій території Союзу не було жодного духовного навчального закладу. Після другої світової війни відновлено діяльність окремих семінарій – у Москві, Ленінграді та Одесі; у перших двох із цих міст знову постали академії. А от діяльність найстарішої у Східній Європі Київської Духовної академії була відновлена лише 17 років тому. Академічні традиції минулих століть, на жаль, тут були втрачені. Необхідно все відбудовувати заново.
    * Наскільки це складно?
    * Щоб піднятися до висот, якими віддавна славилася Академія Петра Могили, докладаються величезні зусилля. А з 2007 року розпочали реформу богословських освітніх закладів загалом.
    * Що криється за словом «реформа»?
    * Удосконалення навчального процесу, підвищення вимог до науково-дослідної роботи, а також освітнього рівня випускників. Ремонтуємо корпуси, обладнуємо аудиторії, відновлюємо побутові й адміністративні приміщення. Адже від того, в яких умовах живуть студенти, багато в чому залежать і їхні досягнення в навчанні. Щороку відкриваємо й освячуємо новий (оновлений) корпус.
    * А які зміни в навчальних програмах?
    * Крім традиційних дисциплін, у нас запроваджені й курси, яких раніше не було. Наприклад, заняття з жестової мови спрямовані на те, щоб майбутні пастирі могли порозумітися з тими, хто має порушення мовлення та слуху. Також у нас викладається курс, пов'язаний із психіатрією. З 1-го по 5-ий клас семінарії студенти по чотири години на тиждень вивчають англійську. Також здійснюється викладання латини, івриту, давньогрецької мови.
    * Наскільки майбутні пастирі забезпечені навчальною літературою?
    * Через згадані причини втрачено цінні дореволюційні видання та праці. Зараз ми ліквідовуємо ці прогалини, однак це потребує часу. А от доступ до сучасної літератури у студентів добрий.
    * Духовні заклади Москви та Санкт-Петербурга дають кращі знання?
    * Така точка зору існує, однак вона не завжди підкріплюється практикою. Наприклад, минулого року ми не прийняли на навчання в академії кількох абітурієнтів, які закінчили Московську, Кишинівську, Івано-Вознесенську духовні семінарії.
    * А конкурс був?
    * Кілька осіб на місце. Вступали й багато медалістів. Через те, що не хотіли втрачати для церкви багатьох добре підготовлених юнаків, вдвічі збільшили набір (майже до півсотні осіб). Таке, до речі, сталося вперше і як виняток.

    Добре те, в чому є міра

    * Вимоги Церкви узгоджуються з тими, які ставить до фахівців із вищою освітою Міністерство освіти та науки?

    – Конституційно держава відділена від церкви, однак ми, наприклад, зіштовхнулися з необхідністю отримання ліцензії від міністерства освіти і науки. В ліцензуванні є той плюс, що дипломи визнаватимуться державою. А з другого боку… Ліцензія МОНу на право здійснення освітньої діяльності передбачає вільний доступ чиновників від освіти (які можуть бути не православними і навіть невіруючими) в нашу систему: вони можуть втручатися і в процес викладання, і в зміст викладання, і висувати вимоги до викладацького складу. Але ж теологічний заклад має певні особливості, які не завжди сумісні з уявленнями чиновників, що відають світською освітою. Тому повинен діяти принцип: не нашкодь.

    -- Які ще нововведення в лаврських духовних закладах?

    -- Ми розширили перелік кафедр, збільшили кількість викладачів. Так, ящо три роки тому їх у нас було 37, то нині вже 72. Зусилля зосередили на кількох напрямах: богословському, біблеїстиці, історичному, філологічному, пастирському. В останньому випадку маю на увазі поєднання освіченості з духовною складовою, ініціативністю майбутніх священиків.

    -- А міжнародна співпраця?

    * -- Уже зараз студенти бувають за короткотерміновими освітніми програмами у Великій Британії, Швейцарії, Італії, Франції. Найближча перспектива -- літні практики з мовного вдосконалення в цих країнах. Студенти вивчатимуть богословські дисципліни і одночасно поліпшуватимуть іноземну мову в іномовному середовищі.
    * Чи часто буваєте за Карпатами?
    * Приїжджаю за першої-ліпшої нагоди, не менш ніж три-чотири рази на рік. Прошу Вас передати через газету привіт усім краянам, побажати їм щастя і здоров’я, мати щастя постійного спілкування з Богом.
    * Щиро дякую Вам за інтерв’ю.


    Розмовляв Василь БЕДЗІР.



    Біографія

    Архієпископ Бориспільський Антоній (Іван Паканич) народився 1967 року у селі Чумальово Тячівського району, що в Закарпатті, у селянській родині.

    У 1982 році закінчив Чумалівську восьмирічну школу, а в 1984-му -- Драгівську середню.

    З 1985-го 1987-ий служив у армії.

    1992 року закінчив Московську духовну семінарію, 1995-го -- Московську духовну академію. Здобув учений ступінь кандидата богослов'я. Почав викладати в МДА.

    У 1994-му пострижений у чернецтво на честь преподобного Антонія Печерського.

    Обіймав посади секретаря-референта ректора МДА, помічника ректора, завідувача Церковно-археологічного кабінету академії.

    У 1999-му патріархом Московським Алексієм II возведений у сан ігумена.

    У 2002 році, відповідно до поданого прохання, направлений в Україну, де працює керівником Інформаційно-просвітницького центру Києво-Печерської Лаври, завідувачем Канцелярії Київської Митрополії УПЦ.

    У 2004 році Митрополит Володимир возвів отця Антонія у сан архімандрита.

    У листопаді 2006-го рішенням Священного Синоду призначений архієпископом Бориспільським, вікарієм Київської Митрополії. У 2007 році став ректором київських Духовної академії та семінарії.

    Архієпископ Антоній – голова богословсько-канонічної комісії, та Учбового комітету при Священному синоді УПЦ.


    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору