Додати новий коментар

У 2005 році помаранчева влада на Закарпатті, сконцентрована в руках кримінально-бізнесового клану, влаштувала тотальний погром представникам і симпатикам попередньої влади. Головний тягар звинувачень ліг на екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, на якого, за свідченням правозахисників, збирали все, що могли.

Але не знайшовши особисто в Різака жодних реальних правопорушень у губернаторській діяльності, його почали з фантастичною заповзятливістю прив’язувати до всього, що відбувалося в області, в тому числі й на побутовому грунті. На цій хвилі прокурорської самодіяльності і було вигадано «доведення до самогубства» ректора , «хабарі», «перевищення службових повноважень» , насильницьку телефонізацію тощо.

Самі правоохоронці, які власне виконували політичну команду « фас», невдовзі вже заявляли про юридичну неспроможність цих «кримінальних справ». Тому пізніше політтехнологами було вирішено на додачу до всього цього « кримінального букету» додати Різаку ще й «організацію масових заворушень» і, головне, «перешкоджання виборчій агітації», так званий «свалявський епізод». Хоча реальні події цього епізоду не тягнули навіть на дрібну хуліганку, прокурорські фальсифікатори цієї справи чітко враховували тодішню конюктуру і «державне» замовлення у 2005 році саме на « виборчі кримінальні справи».

Власне цей, свалявський «виборчий» епізод на сьогодні залишається єдиним, по якому Івана Різака суд не виправдав.

Може суд, виносячи обвинувальний вирок екс-губернатору, мав незаперечні аргументи і докази?

Ще б пак!

Ось лише декілька типових «доказів», на підставі яких було засуджено невинну людину.

Атипова хронологія…

13 листопада 2004 року у Сваляві, нібито, відбулися події, які потребували розгляду з точки зору КК України.

* * *

Наступного дня, 14.11.04 р. – слідчим СУ УМВС України в Закарпатській області Бурлакою Б.Б. порушено кримінальну справу №2320604 по факту вчинення хуліганських дій в готелі „Комфорт” за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України. Цікаво, що навіть помаранчева, опозиційна преса подіям у Сваляві не приділила жодної уваги. А власниця готелю п. Маряна Тацей ( вона почала орендувати готель з…26 листопада) з наслідками « погрому» прийшла знайомитися через…тиждень.

* * *

22.12.2004 року заступник прокурора Закарпатської області Зарева порушує кримінальну справу по факту умисного заподіяння працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків.

* * *

22.04.05 р. справа на тему «свалявська хуліганка» зявляється у Львівській прокуратурі. Тобто, справа знаходиться в провадженні Львівської прокуратури у слідчого Мисяка.

Справа, на жаль, не містить жодних відомостей, в який спосіб розслідуванням займається інша область.

Пізніше, правда, також за загадкових обставин, справа повернеться в закарпатську прокуратуру.

* * *

Обставини подій у Сваляві досліджуються майже рік. Їх вивчає міліція, вивчає прокуратура, вивчає суд..

Майже рік ніхто навіть не згадує Різака. Ніхто, за винятком … Віктора Балоги.

. * * *

Із протоколу допиту від 3 березня 2005 року слідчим прокуратури Львівської області, юристом першого класу В. М. Мисяком губернатора Закарпаття, народного депутата Україні Віктора Балоги:

«В.Балога:

«Паульо В. Д. був безпосереднім керівником цього нападу на готель. Я вважаю, що цей напад був чітко спланований керівництвом ОДА... »

* * *

Отримавши такий конкретний дороговказ з уст свого політичного патрона закарпатські прокурори забирають справу від свого львівського колеги і у розпалі літа 2005 року, коли стає « дураку понятно»,.що всі « фальсифіковані до цього часу кримінальні справи проти арештованого уже Різака не мають жодної перспективи у суді, а точніше 17.08.05 р. відносно Різака І.М. порушують ще одну кримінальну справу по ч.2 ст.157 КК України.

* * *

Наголошуємо, що в матеріалах кримінальної справи немає жодного документу, який свідчив би про те, чому кримінальна справа зі Львівської прокуратури повернулася до Закарпатської і чому заступник прокурора порушує кримінальну справу проти Різака.

* * *

Наголошуємо, що слідчий Львівської прокуратури В. Мисяк, який проводив досудове слідству по цьому епізоду, допитував свідків і « потерпілих», допитував підсудного, в Івано-Франківському суді чітко заявив , що не знайшов жодних слідів причетності Івана Різака до «свалявських подій».

* * *

Всі, без винятку « свідки» і « потерпілі», пояснили пізніше в Апеляційносу суді Івано-Фрвнківської області, що їм зовсім нічого не відомо про причетність Різака І. М. до подій у м. Свалява. Про це пояснювали суду: потерпілий Глібовицький — 17 січня 2007 року (т. 24 а. с. 132—141); потерпілі Тацей, Нагірна, Процик — 31 січня 2007 року (т. 24 а. с. 141—160); потерпіла Литвинчук — 22 лютого 2007 року (т. 24 а. с. 195—216); потерпілі Савка, Басовський — 5 квітня 2007 року (т. 24 а. с. 288—301); потерпілі Шишко, Гонсьор, Гришак — 18 квітня 2007 року (т. 24 а. с. 301—321).

* * *

Натомість отримавши у березні 2005 року команду «фас», сумлінні закарпатські прокурори кримінальну справу «по Сваляві» розвивали жваво, допрацювали навіть у новорічно-різдвяні канікули і напевно якраз під удари Кремліських курантів тихо направили … до Свалявського суду, де суддя на прізвище Ж., 31 січня 2006 року, за один день, не те що за відсутності, а навіть без повідомлення Різаку, обмежившись лише: “…дослідженням фактичних обставин справи і допитом підсудних” постановила вирок, яким в мотивувальній частині де- юре визнала винним Різака І.М. у скоєнні злочинів, які до цього інкримінувались іншим особам, засудженим , до речі, умовно.

* * *

Проведення такого прискореного судового процесу і призначення всім підсудним умовної міри покарання є саме тим “пряником”, який засуджені умовно отримали від прокуратури Закарпатської області за те, що на словах, удавано, визнали себе винними в пред’явленому їм обвинувачення, і головне, за те, що категорично і твердо стверджували, що інкриміновані їм злочини вони вчинили за вказівкою Різака І.М.

… і « переконливі» докази

Закарпатські прокурори, які разом зі свалявською суддею на букву Ж. фальсифікували

« свалявський епізод», переконували суд , що «в результаті злочинних дій Різака І.М.» , який буцімто організував у свалявському готелі «Комфорт» «масові заворушення», було спричинено «тяжких наслідків, що виразилось в заподіянні тілесних ушкоджень і побоїв 56 особам, пошкодженні, знищенні та заволодінні майном на загальну суму 26156,5 грн., вчиненні опору 12 працівникам міліції.»

Однак слідчий Львівської прокуратури п. Мисяк, який вів цю « справу» і на суді виступав у якості свідка, має трохи іншу думку.

Із пояснень слідчого Мисяка в судовій залі Івано-Франківського Апеляційного суду:

«Мені не зрозуміло, звідки взялося формулювання «масові заворушення» щодо свалявських подій..»

* * *

«… досліджуючи справу по Сваляві, нам вдалося ідентифікувати… лише одну людину…».

* * *

Коли пан Мисяк ознайомився в суді з деякими ксерокопіями протоколів допитів , він сам був неприємно вражений.

«Розумієте, це був вал.», – заявив слідчий.Коли слідчого запитали в суді, як він встановив матеріальну шкоду у свалявському готелі «Комфорт», він відповів:

«Та цього встановити в принципі було неможливо. Справу я отримав у березні. На той час уже все там було відновлено.»Як зясувалося в суді , готелю «Комфорт» у Сваляві, принаймні на осінь 2004 року не існувало, оскільки однойменний гуртожиток не мав ніяких дозвільних документів на готельну діяльність. До того ж сама керуюча «готелю» на суді пояснила, що можлива максимальна кількість проживаючих в готелі – 25-30 чоловік!

Із свідчень у залі суду слідчого Львівської прокуратури п. Самбіра:

Підсудний на суді зачитав пану Самбіру копії протоколів допитів свідка і потерпілої Чернявської. Вони схожі, як дві краплі води. Навіть друкарські помилки – одні й ті ж. Хоча допитував Самбір потерпілу і свідка всього десять хвилин, на папері вийшло 5 друкованих аркушів, частина яких стосувалася чомусь « перестрілок польських туристів». Нагадаємо, що предметом допиту були «свалявські події».

Витяг з протоколу допиту свідка Чернявської: «По суті заданих мені запитань можу показати, що на даний час обставин вчинення нападу на мене Стодівку І. І., Налену О. С., Гребенко М. І. та Скшипека в 1994 році детально не пригадую. Я підтверджую покази, дані мною по вказаному факту в ході досудового слідства та судового слідства, оскільки вони правдиві. 22.01.1994 р. я з подругами Стодівкою і Наленою О. С., Гребенко М. І. поверталась на Україну з Республіки Польща. Кордон ми пересікали на митному посту «Щегині». Кордон ми пересікали на автомобілі під керуванням громадянами Польщі Скшипека Я. В. Він віз на територію України килими і мав нас довести до м. Городок. В якій це годині було, я на даний час не пригадую, однак це було вночі. Пересікши кордон, ми поїхали в напрямку м. Городок. На об'їзній дорозі м. Судова Вишня наш автомобіль наздогнав автомобіль ВАЗ шостої моделі без номерних знаків червоного кольору...»

Отже до кримінальної справи Різака підшито протокол допиту студентки Чернявської 1994 року (!), коли вона мала якісь проблеми при переході кордону.

Коли на суді слідчому Самбіру зачитали протоколи допитів свідка і потерпілої Чернявської, слідчий розгубився. Коли свідка запитали про те, яке ж відношення мають «польські переслідування і перестрілки» до свалявських подій, Самбір заявив суду: «Ну що ви, це ж папірці, це не протоколи допитів».

* * *

Закарпатська прокуратура переконувала, що в Сваляві постраждало 56 студентів і 12 міліціонерів. Однак протягом кількох десятків судових засідань в Апеляційному суді Івано-франківської області реально з'явилося … восьмеро (!) чоловік.

* * *

Суд на підтвердження винуватості Різака послався у вироку на показання потерпілих Гришака С. О., Глібовицького В. Ю., Басовського Д. Л., Гонсьора Р. В., Федаша М. М., Процик О. Ю., Нагірної С. Я., Литвинчук Н. М., Тацей М. І. Суд, як не дивно, розглядав не так покази свідків чи потерпілих, а опирався на ксерокопії протоколів допитів під час досудового слідства. Віртуальних свідків чи потерпілих неможливо було затягнути в суд. Чи може їх і не було?

* * *

Глібовицький — єдиний з «потерпілих», хто ходив на всі засідання, – на прохання деталізувати деякі події, одразу сказав, що він «у той вечір приїхав з Перечина, у Сваляві він втратив пам'ять і взагалі зараз у нього болить голова, і він не може говорити.»

* * *

«Свідок» Басовський. В протоколі, де він виступає як «свідок», його прізвище Басовський. В протоколі як «потерпілого» — Басольський. А в суді він взагалі заявив, що давав свідчення тільки один раз, а в матеріалах справи знаходимо протоколи допиту його і як свідка, і як потерпілого, датовані різними датами.

* * *

Свідок Федаш. За свідченнями інших студентів, він був одним з керівників приїжджих студентів. Правда, був чи то спортінструктором, чи то аспірантом. В суді так і не з'явився.

* * *

Свідок Тацей Мар'яна Тиберівна. Саме вона і вважається офіційною власницею готелю «Комфорт». Як можна посилатися на її свідчення, що можуть стати доказом вини Різака, пояснити, напевно, не зможе і сама суддя Стефанів. Адже пані Тацей в суді і на досудовому слідстві заявила, що 13.11.2004 р. вона була вдома, і під час подій в готелі не була присутня. Про все вона знає тільки з розмов. З'явилася в готелі приблизно через тиждень після того, що сталося. Тільки через тиждень нею була створена комісія, яка визначала суму збитків. За яким принципом — незрозуміло. Жодних фінансових документів у справі немає. Пані Тацей зазначала у суді й на досудовому слідстві, що під час огляду комісії не описувала майно по окремих кімнатах. Звідки з'явилася сума збитків 10 490 грн., не може пояснити ніхто. Крім того, Тацей повідомила, що акт огляду готелю 13.11.2004 р. їй та її чоловіку не видавався.

* * *

Свідчення свідків Процик та Нагірної на досудовому слідстві тотожні. Навіть з однаковими граматичними помилками. Невже свідчення проти Різака слідчий робить «під копірку»! Навіть не змінюючи чоловічий рід на жіночий. Дійшло до того, що із протоколів допиту виходить, що студентка Нагірна проживала в одній кімнаті зі студенткою Нагірною. Сама із собою. До речі, анкетних даних про проживання в свалявському готелі «Комфорт» 13 листопада 2004 року саме цих двох студенток не існує.

* * *

Допит свідка Н. Литвинчук було закінчено о 15.50 17 лютого 2005 р. у приміщенні прокуратури Кременецького району Тернопільської області. А вже о 16.05 цього ж дня пані Литвинчук дає свідчення у приміщенні прокуратури Львівської області. Між Львовом і Кременцем понад 200 км.

Серед оприлюднених є і «протокол» допиту Н. Литвинчук Сергія Литвинчука. Звертає на себе увагу те, що в Кремінці він дає свідчення о 12.50, а вже о 13.10 він — на допиті у Львові.

Суддя у вироку говорить, що судом встановлено: «до приміщення вказаного готелю прибуло багато осіб. Вони поводили себе зухвало. Провокували конфлікти».

А тепер цитуємо свідчення Литвинчука, на які посилається суд: «Я зауважив, що від штабу Ющенка був джип темного кольору, виробництва, напевно, Японії, автомобіль Мерседес-500, якщо я не помиляюсь, та ще один-два автомобілі, які мали атрибути штабу Ющенка. Інші автомобілі були від штабу Януковича. Люди, які зібралися під готелем, були спортивної будови тіла, коротко стрижені». Виникає запитання: так які ж особи вели себе зухвало, — ті, що від штабу Ющенка, чи ті, що від штабу Януковича?

* * *

Після зачитання суддею свідчень Миколи Горона підсудний звернув увагу судді на те, що на підставі цього свідчення слідчий повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності за розголошення таємниці судового слідства. Справа в тому, що М. Горон, до речі, підприємець, а не студент, відмовився давати свідчення слідчому у зв’язку зі станом здоров’я, а лише підтверджує покази свого брата Володимира, теж, до речі, не студента, а інструктора по туризму м. Кременець. Яким чином один свідок дізнався про свідчення іншого свідка , допит якого проводився на кілька годин раніше?

* * *

Студент-свідок Савка заявив суду про те, що ніякого насильства у Сваляві не було. Він розповів, що чув, як «незнайомі», які прибули в готель-гуртожиток, навіть попереджали своїх хлопців, щоб ті не спровокували бійку і поводилися чемно. Савка чітко сказав, що його ніхто не чіпав. Не бачив він, щоб потерпів хтось із інших студентів.

. За словами студента, у приміщення готелю-гуртожитку заходило всього 10-20 чоловік незнайомців.

Така заява Савки викликала у підсудного запитання: «Чому у протоколі на досудовому слідстві ви говорили про 100 чоловік?»

Савка відповів: «Я такого не міг говорити!».

Студенту показали копію протоколу допиту його на досудовому слідстві. Прокурорський друкований аркуш викликав у студента здивування. Він заявив суду, що заперечує достовірність цього документу, оскільки всі свої свідчення писав власноруч. На питання про те, чий підпис стоїть під друкованим текстом, студент, прискіпливо глянувши, переконливо мовив: «Це не мій підпис!».

* * *

На суді свідки Савка і Басовський безапеляційно заявили, що ніяких анкет при поселенні в «Комфорт» ні вони, ні інші студенти не заповняли! Ніхто навіть не платив за проживання. Взагалі, за словами свідків, метою їх приїзду на Закарпаття була не агітація, а …екскурсія.

* * *

Ректор УжНУ Микола Вегеш на суді заявив, що він, як довірена особа кандидата в президенти Віктора Ющенка, не знав нічого про агітаторів в Сваляві. Тобто, ані довірена особа кандидата, ані місцевий штаб «НУ» про цих «агітаторів» не знали. « Стуленти» також підтвердили, що ныякох агытацыъ вони не проводили. Звідки ж взялося « перешкоджання виборчому праву»?...

* * *

. Жоден з міліціонерів , які були присутні під час «свалявських подій» у «Комфорті» у листопаді 2004 року, не писав ніяких заяв про те, що вони можуть розглядатися як потерпілі. Однак представник прокуратури, який невідь-чому кваліфікував міліціонерів як потерпілих, намагався у будь-який спосіб представити їх суду як таких, що найбільше постраждали внаслідок інциденту у Сваляві. І коли свідки в погонах на суді щиро дивувалися, що вони прийшли на суд у статусі свідків , а не як потерпілі, представник обвинувачення , якого такі свідчення, очевидно, застали зненацька і відверто обурили, почав ставити їм запитання на кшталт «Що, вас і пальцем там не рушили?». Виявилося, що представники обвинувачення міліціонерів навіть не повідомили, що вони, на думку прокуратури, мають на суді виступати не як свідки, а як потерпілі…Але потерпілими міліціонери себе так і не визнали.

* * *
Протоколи майже всіх допитів свідків чи потерпілих (це вже кому що перепало від настрою слідчого) датовані лютим місяцем 2005 року. Події у Сваляві, відбувалися 13 листопада 2004 року. Чому саме у лютому прокуратура почала збирати показання свідків? Відповідь дуже проста.
На початку лютого 2005 року було вперше затримано Івана Різака. Але оскільки законних підстав для тримання під вартою у прокурорів не було, Івана Різака було звільнено.
Версія про причетність Різака до доведення до самогубства ректора Сливки, яка йому тоді інкримінувалась, була безперспективною. Тому, аби накопати якусь нову кримінальну базу під політичну розправу над екс-губернатором Закарпаття, прокуратура починає відпрацьовувати свалявський варіант.

* * *

Про існування вказівок Різака І. М. щодо виселення людей з готелю або вчинення ним інших дій жодному з працівників міліції нічого не було відомо.

Про це свідчать допити: Залоги С. М., Панн В. Д., Поцко В. П., Шелеп М. І., Улман В. Т. в суді 16 січня 2007 року (т. 24 а. с. 116—132) та допит Бізілі І. В., Бабинця В. А., Орешко В. С. в судовому засіданні 13 березня 2007 року (т. 24 а. с. 228—247). Будь-яких претензій до Різака І. М. працівники міліції не мають, із заявами про визнання потерпілими не зверталися, стверджують, що не вважають себе потерпілими по справі. Єдиний виняток — свідчення потерпілого Бізілі І. В. (суд у вироку стверджує, що він є свідком).

* * *

На суді Бізіля І. В. пояснив, що з Різаком І. М. він особисто знайомий не був і до подій, які мали місце в готелі, ніколи по телефону не розмовляв. Щодо телефонної розмови 13 листопада 2004 р., уточнив: «Я не впевнений, що до мене телефонував Різак Іван Михайлович. Я тільки чув голос по телефону. Чи дійсно в трубці говорив Різак Іван Михайлович, не знаю і ствердити не можу» (т. 24 а. с. 228—247).

* * *

У Орешка В. С. і Залоги С. М. було нібито виявлено легкі тілесні ушкодження, А висновки судово-медичних експертиз № 287, 288 зроблено … 01.12.2004 р., (т. 15 а. с. 240—241, 256—257). Експертиза тобто датована аж груднем, а не одразу після інциденту. Крім того, експертиза не встановила, що міліціонери Орешко і Залога отримали легкі тілесні ушкодження 13.11.2004 р. біля готелю «Комфорт», а лише констатувала, що вони могли їх отримати в цей час. Так, на запитання підсудного до начальника Свалявського бюро судмедекспертизи п. Лизанця «Чи не могло це статися 15, 14 чи 16?» той дав ствердну відповідь. До того ж експертизу, оформлену заднім числом, пройшли тільки двоє міліціонерів, а за початковою версією слідства «побито» було понад десяток міліціонерів.

* * *

Однак і це суд визнає за доказ навіть після того, як п. Залога С. М. в суді детально пояснив, що ні до якої судмедекспертизи… ніколи не звертався. Його свідчення є в протоколі суду. Суд так і не зміг встановити, чому саме постраждалий Орешко під час інциденту вилучив рушницю з бойовими набоями в п. Удворгелі, помічника народного депутата Кеменяша. І зброя ця, як показують матеріали слідства, була не в машині, а п. Удворгелі бігав з рушницею у дворі біля готелю.

* * *

Суддя пані Стефанів так і не почула в суді свідчень студентів, міліціонерів, що не було ніяких заяв від проживаючих у готелі «Комфорт». Ніхто після інциденту не звертався в міліцію, чи за медичною допомогою. Це ще раз свідчить про те, що ніяких постраждалих у той вечір не було. На це звертав увагу підсудний, в тому числі і в своєму клопотанні, де цитував нардепа Кеменяша, що той десь через тиждень передав ксерокопії десятка заяв студентів. Самі заяви так і не з'явилися. Різак ще довго намагався з'ясувати в суді, де ж заяви всіх «постраждалих». Ні досудове слідство, ні суд відповіді на це питання не дали.

* * *

На судовому засіданні 22 лютого 2007 р. (т. 24 а. с. 195—216), Свідок Кеменяш О. М. сказав що: 13 листопада 2004 р. він приїхав у готель «Комфорт» у Сваляві, оскільки йому зателефонував помічник і повідомив, що є ускладнення з агітаторами. Перебував біля готелю майже 4 години. Пояснив, що не знає, чи мав Різак І. М. відношення до виселення. Пояснив, що агітаційних матеріалів не було. Ствердив, що прізвище Різака І. М. впродовж цих подій взагалі не називалося.

* * *

Це лише незначна частина « доказів», на основі яких екс-губернатору Закарпаття Івану Різаку влаштували політичне судилище в Апеляційному суді Івано-Франківської області. Цих «доказів» і подібних « свідчень», ксерокопії яких зібрані у «матерілах справи» та у книзі П. Пасічного « Іван Різак. Останній (?) український дисидент», цілком достатньо, щоб неупереджено оцінити масштаби « масових заворушень» у Сваляві 13 листопада 2004 року, щоб зрозуміти, які « студенти» і які «агітатори» були там, наскільки вони чи міліціонери виявилися « потерпілими» чи «постраждалами», хто був насправді організатором цієї політичної провокації і «перешкоджання» виборчому праву: Балога, Петьовка, Кеменяш, які були безпосередньо того дня біля так званого готелю « Комфорт» , чи Різак, якого там і близько не було, але який був на той момент губернатором області і гіпотетично міг давати « по телефону» якісь вказівки незнайомим і непідлеглим йому людям « спортивної зовнішності» чи у міліцейській формі.

Такі з дозволу сказати «докази» складають основу 90-томної справи екс-губернатора і визначають канву й інших сфальсифікованих епізодів.

* * *

Серед інших і голова правління ВАТ «Закарпаттяобленерго» Василь Ковач на одному із засідань суду однозначно заперечив свої покази на досудовому слідстві. Він, зокрема, заявив суду, що ніколи Різак йому не погрожував звільненням, ніколи не просив оплачувати телефони і придбати для нього стартовий пакет, як це подавала прокуратура.. Та й взагалі, ніяких збитків компанії від функціонування корпоративної мережі телефонів комісії з надзвичайних ситуацій не понесла. Ковач заявив, що цивільний позов ініціювала Закарпатська прокуратура, а його компанія не подавала і подавати не буде. Аж тут раптом у хід судового слідства втручається…

Ні, не подавлена і пригнічена сторона обвинувачення.

Суддя.

Вона починає тиснути на свідка, мовляв, ви ж говорили на досудовому слідстві одне, а зараз інше.

Свідок чемно відповів, що не звіряв протокол допиту і його могли слідчі неправильно зрозуміти. Тоді суддя дала свідку оригінал протоколу ( єдиний документ), який , фантастика, також виявися фальсифікатом. Свідок Ковач заявив, що там стоїть не його підпис. Лише після того, як і у випадку із Савкою почався масований тиск на свідка, він припустив, що можливо помиляється…

* * *

Сьогодні, власне, як і в період диких арештів екс-губернатора чи нескінченних судових засідань, не лише фахові юристи, але й будь-яка тверезомисляча людина з жахом запитує: «А що ж насправді три роки розглядав суд? На основі чого порушувалися кримінальні справи проти Різака? І чому він і до цього часу не виправданий по всіх інкримінованих йому статтях? Кому вигідно робити з українського правосуддя посміховисько? Хто і коли буде покараний за грубі фальсифікації проти невинної людини?

Офіційних відповідей від Генпрокуратури, суду на ці та інші питання Закарпаття сподівається одержати вже найближчим часом. Хоча для себе самі закарпатці давно вже зробили чіткі висновки. Ось їх думка:

Віктор ДЯДЧЕНКО, екс-заступник голови Закарпатської облдержадміністрації по аграрному сектору, 18 років керував Мукачівським районом, заслужений працівник сільського господарства, кавалер ордена князя Володимира:

— Дуже боляче, що нова влада по-дикунськи оцінила нашу діяльність. Весь галас, який підняли у 2005 році навколо губернатора Івана Різака, порушення кримінальних справ проти нього — все це розцінюю лише як політичний піар.

Кримінальні справи проти Різака не варті виїденого яйця Апеляційний суд Івано-Франківської області, що визнав його винним в організації масових заворушень або не розібрався у справі, або виконував політичну вказівку. З Різаком я працював не один рік. Як, до речі, працював у різний час з багатьма першими керівниками Закарпаття. Це і Юрій Ільницький, і Михайло Волощук, і Генріх Бандровський, і Михайло Країло, і Сергій Устич, і Віктор Балога, і Геннадій Москаль, і Олег Гаваші. Я їх усіх добре знаю. Як і вони мене. Я з приємністю пригадую роботу з усіма губернаторами. Але з Іваном Михайловичем особливо цікаво було працювати. Це була високопрофесійна команда управлінців. Він не жалів ні себе, ні нас. Кожен день або через день за 15 хвилин сьома вже в нього була селекторна нарада.
…Або згадати новий залізничний вокзал в Ужгороді. . Зараз багато пишуть, що це, мовляв, Кирпа зробив. А чому Кирпа не зробив з попереднім губернатором

Або будівництво нової автодороги — від Чопа до Львова. Так, це був державний проект. Але його можна було розпочати із Києва до Житомира, або від Рівного до Львова. Але дорогу розпочали будувати в першу чергу через Закарпаття...

Дуже болісно спостерігати, як замість вдячності за той титанічний труд Івана Михайловича, за організаторський талант нинішня влада намагається його принизити, морально і фізично знищити.

Юрій БИСАГА, провідний фахівець-правник Ужгородського національного університету, завідувач кафедри конституційного і порівняльного права, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України:

— Я знаю Різака понад 20 років, ще з того часу, як ми з родинами разом жили в студентському гуртожитку в Ужгороді.

Однозначно можу сказати, що Іван Михайлович — це надзвичайно високопорядна ініціативна людина. І для нього чужих проблем, чужого горя не було. Він із захопленням розповідав про свою дружину, сина. Родина, робота — це для нього святі речі.

Якось мені довелося побувати в його рідному селі. Я знайомий з його мамою, знав і покійного батька. Прекрасна, щира закарпатська родина, де культивувалися християнські цінності добра і пошани до людей. Цілком очевидно, що у цій справі «щось воно не так». Ті люди, які попередньо давали свідчення проти Івана Михайловича, потім свої слова забрали назад. Це наштовхує на певні роздуми... Виникає запитання: як вони давали ці покази? Що було головною мотивацію в тих показах? Я не сумніваюсь, що Івана Михайловича виправдають. Висновки обвинувачення Івана Михайловича за теорією права повинні мати доказову базу, повинна була бути відповідна аргументація.

Микола МЕЛЬНИК, екс-голова села Грушево Тячівського району, кавалер ордена «За заслуги»:

— У тому, що кримінальні справи проти Івана Різака — сфабриковані — сьогодні не сумнівається ніхто. І прикро, що людина, яка зробила стільки для області, змушена відстоювати свою честь і гідність у суді, а ті, хто замовляв проти нього справу, сьогодні й надалі правлять бал.

Я знаю, про що говорю, бо і проти мене фабрикували справу. І лише через те, що наш район, і село Грушево в тому числі, на виборах проголосували за Віктора Януковича. Після приходу до влади помаранчевих ми всі стали жертвами політичного терору. Нам відкрито мстили. Не гребуючи ніякими законами.

Ще напередодні президентських виборів на Тячівщині висадився десант нардепів-нашоукраїнців на чолі із С. Хмарою та нині покійним Ю. Оробцем. Керував виборчою кампанією Віктор Балога. Нардепи Хмара з Оробцем робили вояжі по району у супроводі чисельної охорони, влаштовуючи провокації представникам місцевої влади та залякуючи населення. Так було і в день виборів у нашому селі. Оробець вів себе зухвало, нецензурною лайкою ображав жінок, які були членами комісії, погрожував повикидати їх через вікна. Громадяни села, чоловіки, звичайно, стали на захист. Нардеп ходив з відеокамерою, якою потім, коли його штовхнули, і травмувався, набивши під оком синяк. Але подав це так, ніби його побили.

Зайшов до мене в кабінет, представився і сказав: «Подивіться, що зі мною зробили. Ми прийдемо до влади і розберемося з вами!» Отже, погрози лунали вже тоді.

Після третього туру стараннями нардепів-нашоукраїнців було заарештовано сільського землевпорядника, члена виборчої комісії. Син заарештованого, який повертався здалеку додому на автомобілі, коли йому подзвонили, що батька заарештовано, у шоковому стані потрапив в аварію і загинув. Треба було бути на похоронах цього 24-річного юнака і послухати селян, що вони казали про нардепів. Але не хочу розвивати цю тему. Оробець уже покійний. А про покійників не треба говорити погано.

Після того, як до влади в області прийшов Віктор Балога, почалися розборки з неугодними. Мене допитував слідчий обласної прокуратури у присутності районного прокурора і цікавився, чи я не маю якихось відомостей на голову райдержадміністрації Івана Гусара...

Я сільським головою Грушева працював 15 років. Що зробив для села — можна запитати в моїх односельців. Наведу лише такий факт — коли я прийшов, у селі був один колгосп. При мені наша сільрада стала єдиною в області бездотаційною.

Оскільки жодного криміналу по виборах проти мене знайти не змогли, то вирішили сфабрикувати кримінальну справу про те, що нібито у 1993(!) році одне з товариств не сплатило сільськогосподарські витрати і орендну плату. Нібито я цьому сприяв.

Маючи інформацію, що проти мене не просто порушують справу, а, як і Івана Михайловича Різака, одразу арештують, змушений був покинути Закарпатську область і півроку переховуватися за її межами. Вони планували мене арештувати, а потім вибивати потрібні їм покази. Про мій розшук були навіть розвішані плакати по всій області. Це дико навіть згадувати. За інформацію про моє місце перебування давали три тисячі гривень. І це робили люди, які прийшли до влади під прапором демократії. Це вони фабрикували справи, обливали брудом невинних людей.

Еміл ЛАНДОВСЬКИЙ, перший демократично обраний мер Ужгорода:

— Мені, приміром, імпонувала обласна влада, коли очолювати її було призначено молодого перспективного політика і науковця Івана Різака.

Раніше наша область завжди пленталася у хвості. По всіх найважливіших показниках. Ця ж молода людина все змінила. Він витягнув область із 22—23-го місця на перше-друге. Успіхи були й у подоланні безробіття, й у залученні інвестицій, й у розбудові інфраструктури області. При Різаку закінчилася 20-річна епопея будівництва кардіологічного центру.

Хіба можна забути той відвертий екстремізм з боку влади щодо цієї молодої людини. Я пригадую, як його хапали біля православного храму. Заламували руки. Висували різні обвинувачення. Надумані обвинувачення. Я в жодне не вірю. Бо, якщо ставити так питання, то практично всіх керівників, попередніх і наступних, наперед уже можна хапати. Хіба наша держава після цього є демократичною, правовою? Нам і не світить Європа, якщо ми не покінчимо з правовим нігілізмом.

Я сам був присутнім у лікарні в той вечір, коли Різака звідти силою забирали. Один раз вирішив його провідати і натрапив на таку страшну картину... Спецназ, з автоматами... Проти кого ті автомати?! Проти тої людини, проти нас, тих, хто розбудовував цю країну?!

Олександр БУКОВСЬКИЙ, екс-начальник управління СБУ в Закарпатській області, генерал-майор СБУ:

— Я з приємністю згадую період співпраці з екс-губернатором Іваном Різаком. На мою думку, такого керівника, як Іван Різак, Закарпаття матиме не скоро. Нас серйозно турбували процеси корупції і хабарництва. Хоча таких масштабів, як сьогодні, в області не було.

А хіба злочинні угрупування почували себе так вільно, як тепер?!

Багато разів поверталися до проблеми контрабанди на кордонах. Інколи зміна керівників митниць не приводила до успіху, бо злочинні схеми замикалися на середній ланці і продовжували існувати. Викорінити це явище було надзвичайно важко. Губернатор постійно вимагав наведення порядку. Бо це ще і бюджет, від якого залежало виконання соціальних програм. Адже область переживала непрості моменти, але постійно забезпечувалось перевиконання бюджету. Поверталися борги по зарплаті попередніх років... Я без тіні сумніву кажу, його кримінальна справа — фальсифікація, злочин проти людини. Це просто надумані епізоди, де людину намагаються звинуватити за будь-яку ціну.