Додати новий коментар

Як і скрізь по країні, в обласному центрі Закарпаття нинішньої весни владні органи, політичні осередки та громадськість провели чисельні та повчальні заходи, приурочені до 65-річчя вікопомної перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

9 травня вранці тисячі ужгородців, за традицією, зібралися біля міської ради, привітали один одного зі святом, а потім рушили до Пагорба слави.

Колону, природно, очолили ветерани війни під червоними стягами. На Кальварії, перед меморіальним комплексом відбувся мітинг-реквієм. Виступили голова обласної ради, керівник регіональної Організації ветеранів війни, представники Збройних Сил. Лунали хвилюючі мелодії воєнних літ, до могил похованих звитяжців лягли полум’яні квіти.

Та в сімۥї, як мовиться, не без винятку. І на урочистостях не обійшлося без ложки дьогтю. Привніс його, як не дивно, міський голова С.М. Ратушняк. Почав не з вітання ветеранів чи розповіді про розв’язання їхніх насущних проблем, а з того, що незабаром (через 7 літ), мовляв, виповниться сто років від «великого перевороту» (Жовтневої соціалістичної революції), який, мовляв, спричинив масові вбивства, голодомор, гулаги та інші страхіття, що їх довгий час підступно роздмухує на увесь світ антирадянська, в т.ч. буржуазно-націоналістична пропаганда. Вона за президента Ющенка сягнула апогею – ганебної героїзації прислужників гітлеризму. А коли мер-мультимільйонер висловив звичне для нього звинувачення й Cталіна у розвۥязанні Другої світової війни, ветерани не витримали і обурено заскандували: «Ганьба!». Та хіба їм подолати потужні гучномовці, що сотнями децибел розносили навкруг антикомуністичну істерію і злісне невігластво, нагадуючи їм геббельсівську політичну тріскотню!?

Чимало присутніх на Пагорбі слави ображено пішли з блюзнірського дійства. Поклавши квіти до Вічного вогню, побрели додому, не дочекавшись «наркомівського» частування та розрекламованого концерту з участю народного артиста України Івана Поповича. Не маючи демократичної змоги висловити привселюдно свої думки, я попрямував за ними. Знайомі товариші заспокоювали: «Нічого нового не сталося. Рата (кличка мера) діє в своєму стилі». А я стояв біля могили голови Народної ради Закарпатської України Івана Туряниці – і думав, аналізував, порівнював…

Наскільки треба зневажати людей, особливо ветеранів, щоб дозволити собі такі висловлювання у священному для них місці в урочі хвилини, щоб образити їхні сокровенні переконання та почуття! Адже саме вони, фронтовики, з кличем «За Батьківщину! За Сталіна!» героїчно громили гітлерівських загарбників, очищали від них рідну землю, а потім несли свободу поневоленим фашизмом народам Європи. До того, що творила влада у 30-их роках, вони ніяким чином не причетні. А Іван Туряниця мужнім захистом інтересів трудящих, сприянням здійсненню волевиявлення закарпатців у листопаді 1944-го, на високому управлінському посту у важкі повоєнні роки разом із комуністами та іншими патріотичними силами зробив стільки доброго, корисного, що ті набутки досі не розікрали сучасні капіталісти. Туряниця передчасно помер 55 років тому, та його пам’ятають і тепло згадують краяни чи не в кожному селі. А що залишать по собі для наступних поколінь нинішні загребущі й бездуховні можновладці?

Гірко і боляче було ужгородським ветеранам війни і праці у ювілейні дні терпіти мазохістське словоблуддя одіозного мера. Той у антикомуністичному запалі навіть ігнорував загальновизнаний факт: завдяки, насамперед, їхній підтримці він опинився на нинішній посаді. Ніяково й соромливо переглядалися на мітингу підневільні службовці, підприємці та інші категорії громадян, яким Ратушняк перед виборами багато обіцяв, а нині дбає передусім про власне збагачення. Додам: він цинічно ганьбить усіх причетних до класу новоспеченої буржуазії, немовби є представником якогось іншого суспільного прошарку. До таких витівок, як Сергій Миколайович, не вдалися на свято Великої Перемоги в Ужгороді навіть поодинокі прибічники Степана Бандери.

Втішає лише те, що під час наступних виборів до місцевих рад (залишилося менше року) такого мера навряд чи підтримає його колишній провідний електорат – ветерани і роми. Мислячі ужгородці давно усвідомили, хто є хто, а тепер, мабуть, це зрозуміють усі виборці.

Іван МИГОВИЧ,

народний депутат України,

III – IV скликань, професор

м. Ужгород