ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Додати новий коментар

    26 листопада 2020 четвер

    Іван Долгош: любов до літаків, польотів та небесних просторів залишилася зі мною і по сьогодні

    Іван Долгош нагороджений орденом «Червоної зірки» та медаллю "За Відвагу"

    2 серпня в нашій державі відзначають День аеромобільних військ України, який затвердили Указом Президента України від 2 серпня 1999 року. Це перший приклад офіційного державного визнання свята десантників на території незалежних країн СНД.

    Щорічно ця подія відзначається кожним, хто проходив службу в десантних військах, з часів першого в світі парашутного десанту під Воронежем 2 серпня 1930 року. “Крилата піхота” – це десятки тисяч військовослужбовців, нагороджених орденами і медалями, частини і з’єднання, удостоєні почесного звання “Гвардійські”.

    Аеромобільні війська входять до складу Сухопутних військ ЗС України і є гордістю її Збройних Сил. Вони знаходяться у постійній бойовій готовності і спроможні виконати поставлене завдання за будь-яких умов.

    Про службу в аеромобільних військах ми попросили розповісти колишнього воїна-десантника, ужгородця Івана Михайловича Долгоша.

    45687-789.jpg
    — Іване Михайловичу, коли і з чого саме розпочалась ваша військова служба?
    — Свою військову службу я розпочав 11 листопада 1986 року в місті Черчін (Узбекистан). Туди я був призваний на «учебку» і прослужив півроку. Там і здійснив свої перші стрибки.
    — Пам’ятаєте свій перший стрибок?
    — Так. Тоді в розпалі була весна. 25 квітня 1987 року мені вперше вдалося побачити у вільному польоті нашу землю з висоти 1200 метрів. Тоді я стрибнув із військового літака. А вже майже через 2 тижні здійснив свої наступні стрибки уже з військового вертольота та у повному комплектуванні, із зброєю.
    — Після Узбекистану Ваша військова кар’єра закінчилася?
    — Ні. Після 6 місяців служби в Черчіні, 13 травня 1988 року, мене перевели в Афганістан. Там я і отримав звання сержанта. Служба була нелегкою. За мужність і відданість Батьківщині був нагороджений орденом «Червоної зірки» та медаллю за відвагу.
    Після виводу військ з Афганістану, 11 серпня 1988 року, продовжив свою службу у Чучково (Рязанська область). А 11 листопада того ж року повернувся додому в с. Драгиня (Мукачівський р-н). Але любов до літаків, польотів та небесних просторів залишилася зі мною і по сьогодні.
    — Що Ви б побажали десантникам з нагоди Дня аеромобільних військ України?
    — Воїни у блакитних беретах завжди були і залишаються втіленням гідності й честі, відданості своєму народові та військовому обов’язку.
    Я впевнений, що воїни повітряно-десантних і аеромобільних військ стояли, стоять і надалі надійно стоятимуть на варті незалежності нашої Батьківщини. Тому з нагоди Дня аеромобільних військ України, бажаю всім воїнам-десантникам, шановним ветеранам міцного здоров’я, щасливої долі, добра, Божого благословення, благополуччя, чистого неба та м’якого приземлення!
    — Дякуємо за приємну розмову та бажаємо Вам усього найкращого у Вашому професійному та особистому житті.

    Т. Горянка

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Письмо редактору