Як народжується громадянське суспільство, форми і способи самоорганізації людей, автор спостерігав на двох протилежних «полюсах» Україна. Спочатку на берегах Латориці в Мукачеві (а це навіть захід легендарного Сана), а потім навіть не на Дону, а в стоїть на лівій притоці Дону Воронежі - губернському центрі Росії з однойменною назвою.

НАД ЛАТОРИЦЕЮ – БЕЗХМАРНЕ НЕБО

Розмова з мером Мукачева Золтаном Ленд’єлом відбувалася на українській мові, тому й текст інтерв’ю поданий тут українською. Текст дещо скорочено: журналіста більше цікавила тема самоорганізації населення, в системі якої міський голова займає проміжне положення між громадою, що його обрала, і державною владою, до формування якої кожна конкретна громада має відношення дуже опосередковане. Мерові ж, природно, хотілося більше розповісти про свої досягнення, тим більше, що вони достатньо реальні. Довелося «різати». От тільки не втримався від спокуси й залишив міркування Золтана Золтановича щодо вина й виноробства. Утім, з огляду на роль вина в ділі ви будови суспільних відносин в краї, виноробство можна віднести до серйозних чинників самоорганізації. Отже…

– У цьому році місто відзначило 1116 річницю з дня писемної згадки про нього в угорських хроніках. І сьогоднішній стан Мукачева має багато успадкованого, в першу чергу, – в людях, в їхній свідомості, ментальності. Закарпаття, в тому числі місто Мукачеве, пройшло складну історію. Достатньо сказати, що одне покоління встигло пожити в 4-5 країнах. Як у нас до 1-ї Світової війни була Австро-Угорщина, потім Словаччина, перед 2-ю Світовою теж було передано угорцям, потім радянський час, зараз незалежна Україна. І це, безумовно, накладало певний відбиток на їхній свідомості. Але сам факт того, що ми на кордоні з чотирма країнами, я відношу до позитиву.
Ми багатонаціональний край, багато релігійний. І, ви знаєте, за весь цей час на релігійній або етнічній основі ніколи не було конфліктів. Напевно, з покоління в покоління з молоком матері людям передається оте ставлення один до одного – по крайній мірі терпиме, поза залеж-ністю від того, хто в якій вірі або національності.
Ми проводимо багато заходів, пов’язаних з можливістю розвитку національної культури тих меншин: фестивалі ї самодіяльності, які проводяться в нас. Щорічно ми проводимо міжнародний фестиваль театрів національних меншин «Етно-Діа-Сфера». В конкурсі беруть участь угорці, молдавани, росіяни, євреї... Приїжджають і з-за кордону.
Для підтримання толерантності ми нічого особливого не робимо. До переваг я відношу те, що в нас багато людей знає багато мов, і їм простіше спілкуватися з сусідами. Ми їдемо в Угорщину (маємо три міста-побратими, Егер та інші) без перекладача. У Словаччину – без перекладача. Я їду в Хмелець, у Польщу – теж місто-побратим – без перекладача. Вони – точно так приїжджають.
Крім того, культура – вона не тільки в мові й танцях, у співі. Культура – вона й у харчуванні. Тобто кожна національність має свої національні страви, і ми навіть не задумуємося, наскільки ми багатші за якийсь моноетнічний регіон. Ми їмо борщ український, але їмо й бограш-гуляш угорський. Але ми їмо й кнедлі словацькі. Не кажучи вже за тістечка – бо кондитерські вироби також мають свою специфіку в кожного народу. Тобто ми маємо більше шляхів до сердець кожного з чоловіків, бо господині мають більш широкий асортимент. То ми в більшості – гурмани, не говорячи вже за те, що ми – край виноробів. Маємо можливості проводити Фестиваль червоного вина. Три дні ми його проводимо на Різдво…

– Не порадите, яке придбати найкраще місцеве вино?
– Не можна тут нічого радити, бо в кожного свої вподобання. Хтось любить напівсолодкі, хтось – сухі. Я особисто, якщо ви в мене спитали, люблю сухі вина, і серед тих сухих вин полюбляю останнім часом вина, які виготовляє підприємець Шош із Берегівського району. Як будете в Берегівському районі, заїдьте в село Кінчеш. Не прогадаєте. Це одні з кращих сухих вин: білі, червоні.
Закарпаття дуже постраждало в роки боротьби з алкоголізмом. Тоді було порушено багато виноробних плантацій. Зараз це відновлюється. Є вже приватні фірми, які це роблять на найсучаснішому рівні.
– Але виноград, в основному, вирощують в селах. А ми в місті...
– Ну, а так місто Мукачеве – територіальна громада невелика. Нас 83 тисячі людей. Готуємося до виборів. Якихось ексцесів, я думаю, не буде. Як колись, у 2004 році нам тут підкинули дуже жорстку боротьбу. Але ми не здалися, ми боролися і свою позицію відстояли. Не змогли зробити нічого ні Кучма, ні Медведчук, ані Різак. Було багато кримінальних справ у зв’язку з тим, що хотіли силою нав’язати своє бачення влади. Дарма. Це місто, яке стоїть на самовизначенні, через процедуру виборів обирає депутатський корпус, вибирає міського голову. Іншого варіанту тут не може бути.
Я вам більше скажу. До того, як мене обрали міським головою тут, я працював головою Тячівської районної державної адміністрації. Це посада – по призначенню президента, і є дуже велика різниця, коли ти керівник представницького органу – і коли очолюєш виконавчий орган. Поруч з адміністрації є голова ради, і це провокує конфлікт: хто головніший у районі. Іноді він виникає на пустому місці: куди більше коштів витратити – на медицину чи на освіту, чи на розвиток інфраструктури. А в містах адміністрацій зараз немає. І в Києві ліквідували. Мають бути відповідні повноваження – і так само відповідальність. Є конкретна особа, яка несе конкретну відповідальність за життєзабезпечення міста, за його розвиток.

– Ви кажете, що Мукачеве стоїть на принципах самовизначення. Але ж розпорошене, атомі зоване суспільство не може про це й мріяти. То як у вас із громадською активністю городян?
– Можна і треба говорити про громадську структурованість нашої громади, тому що якраз в об’єднанні у всілякі різноманітні громадські організації, які мають відповідний вплив, згуртовані навколо якоїсь конкретної задачі – і є самоорганізація. До них я би в першу чергу відніс поважних людей, старших людей, у яких філософія життя завжди більш прагматична. Це такі товариства, як Товариство ветеранів. Це Товариство почесних громадян міста Мукачева: книги видають, збираються, часто заходять… Це товариство старійшин міста. Це цікаве об’єднання – колишні керівники міста, керівники підприємств. Ну, це більше східний варіант. На Сході бородаті аксакали мають великий вплив на прийняття рішень. Але й у нас теж є таке товариство.
Мова йде за культурні товариства і за національні товариства. Це дуже важливо. Я вам скажу, що ми вперше в цій каденції маємо двох депутатів від культурного товариства угорців. Їх у Мукачевому вісім з половиною відсотків. «Русский дом» – серйозно впливає на ситуацію із збереженням культури, мови. Учора була презентація книги на російській мові «История мукачевского замка Паланок». Завдячуючи якраз сприянню товариства «Русский дом» вона й була видана. І, я вам скажу, в Західній Україні єдиний російськомовний драматичний театр – у нас в місті Мукачеве – Русский драматический театр. Якщо угорців 8,5%, то росіян – 9 відсотків.
Дуже велику роль відіграють релігійні громади. Їх багато. У центрі міста ви знайдете реформатів (кальвіністів); поруч ви знайдете римо-католицьку церкву і відповідну громаду, греко-католицький храм, православні ортодоксальні. Є київського патріархату, але це невелика громада – в основному це вірні московського пат-ріархату. Скоро в нас буде святкування 650-річного ювілею заснування Свято-миколаївського жіночого монастиря і буде блаженіший митрополит київський Володимир. А ще за два дні він же освятить відновлений храм Різдва Богородиці... Так от, я наголошую, що ці громади теж впливають на суспільне життя. І в залежності від того, який рівень релігійності суспільства, визначається моральний його рівень.
Якщо говорити відверто, то з кількістю нових церков, з кількістю парафіян, які сьогодні відвідують ті чи інші церкви прямо пропорційно рівень моральності не виріс. Такого я не можу сказати. Але він таки виріс.

– У порівнянні з чим? З радянськими часами?
– У радянської влади була своя політика атеїзму і якась кількість культових споруд. Із відповідною кількістю парафіян, які приходили до храмів систематично або несистематично. Тепер кількість культових споруд якщо не потроїлася, то подвоїлася щонайменше. І кількість парафіян збільшилася в кілька разів. Так от, щоб у кілька разів моральний стан суспільства покращився… Мала би впасти, малою мірою, в такому ж процентному відношенні кількість криміногенних проявів, але цього не спостерігається. Тому можна знайти пояснення. Скажімо, школа втратила одну зі своїх головних функцій – виховну. Адже як раніше говорили: «навчально-виховний процес». Тепер – тільки навчальний…
Не можу сказати, що стали кращі умови для виховання дітей у сім’ї. І, виявляється, можна покладатися тільки на церкву. Я маю а увазі в першу чергу моральне виховання.

– Самоорганізація економічна. В середні віки городяни об’єднувалися в цехи. Щось таке сьогодні спостерігається?
– Скажу вам так. Інвестиційна політика й інвестиційна привабливість міста не дуже цьому сприяють. У якому сенсі. Поруч – кордони. Ми – на основних шляхах, залізничному та автомобільному. Якщо розбудуємо колишній військовий аеродром, то це взагалі буде потужний транспортний вузол. Шлях на Захід – через Мукачеве. Знання мов, хороша базова освіта. Маємо вищий навчальний заклад – Мукачівський державний університет. Це приваблює інвесторів. Як наслідок: рівень безробіття в Мукачеві – 1,3%. Я от недавно мав зустріч з американцями, декілька разів їм повторював цифру – вони думали, що перекладач не може правильно перекласти.

– Дійсно дуже дивно…
– От дивіться: «Фішер» – один з найбільших виробників лиж у світі. «Ено» – меблеве виробництво. За рахунок цього 37% експорту меблів з України йде з Мукачева. Сім підприємств легкої промисловості, всі експортно-орієнтовані, всі працюють. «Точприлад», який працює сьогодні з відомим угорським «Відеотоном». Відкривається нове виробництво електронних приладів, які постачатимуться на заводи відомих світових виробників електроніки. І це дає підстави говорити про те, що ми маємо хороший потенціал у сфері промисловості.
Бізнес. Він сьогодні розвинутий по закордонних стандартах недостатньо. Якщо в Японії до 70% податків йде від середніх і дрібних підприємців, то в нас цей показник – 30%. Зате по Україні ми маємо одну з найкращих базових позицій з точки зору наявності послуг на душу населення, і в квадратних метрах торгових площ, ресторанно-готельного забезпечення. В результаті за даними видавництва «Фокус» місто Мукачеве посіло 5-те місце з комфортності проживання в ньому. Одного балу нам не вистачило, аби догнати Івано-Франківськ. Але якщо брати міста до 100 тисяч населення, то ми – перші.

– А економічної кооперації серед громадян немає? Кооперативи, кредитові спілки абощо…
– Є невеличкі кредитові спілки кооперативного. Ми ж не сільськогосподарське утворення. І взагалі після приватизації останніх 50% «Точприладу» з державних підприємств в нас лишилася тільки пошта. ЖЕКи – мруть. Рік, і їх уже не буде – створюються Товариства співвласників житла…

…Останні слова Золтан Золтанович вимовляв, уже покидаючи приймальню – за півгодини в Ужгороді розпочиналася нарада за участі як не прем’єра, то одного з його «віце-». Запізнюватися було ніяк не можна. Адже – Європа!

Нестор СЛОБОЖАНСКИЙ