Додати новий коментар

Цю подорож ми планували ще на Старий Новий рік, але довелось її перенести на перші дні весни. І наші сподівання повністю виправдались, бо снігу в Закарпатті вистачило. А замість фестивалю в Мукачево «Червене вино» (12-14 січня) нас вітало Берегово із своїми винами та нарешті вдалось дістатись легендарних палаючих чанів у Лумшорах.

Лижі

Готель «Справжня казка» у Подобовці за 507 км від Вінниці бронювали по телефону у Юрка (0972415854), якого знаємо вже 5 років. Грошей наперед з нас не брали, бо все було забито виключно на свята з 5 по 8 березня. Тому вирішили їхати перед вихідними і цей хід повністю себе виправдав – на трасах снігу ще вистачило на повноцінні два дні катання та й ціна за номер на 4-х (3+1) з харчуванням була повністю адекватна. Погодьтесь, що 870 гривень за теплий номер з вигодами, сателітним телебаченнм і депозитом в колибі на 400 гривень на сьогодні є нормальною. Адже до підйомника залишалось тільки 50 метрів, авто паркувалось під вікнами безкоштовно і до волоспаду Шепіт у сусідньому Пилипці було рукою подати.

Втім, не можу не згадати про дорогу... Точніше її відсутність цілими шматками на ділянках між Меджибожем та Хмельницьким, між Хмельницьким і Тернополем та на всьому шляху від Тернополя до Стрия. І ця ганьба сьогодні під колесами в країнї, що за рік чекає автотуристів на Євро-2012? Я уявляю собі шок європейців, що заїдуть до нас на своїх авто і поб’ють їх на цих канавах! Тому середня швидкість нашого руху на цих ділянках склала не більше 70 км на годину і вже після завершення подорожі однозначно нашу Фабію чекає СТО. До лиж ми доїхали із зупинками на сніданок за 7,5 годин.

Про лижі можу сказати, що Подобовець і надалі виправдовує статус спокійного бюджетного лижного курорту де за 50 гривень можна взяти на день лижі, за 10-ку піднятись на пристойну гору та за 5-ку випити після спуску стаканчик гарячого вина. Наїдки в колибі «Казки» окрема тема, бо кращих млинців із лісовими ягодами моя дружина не їла ніде в Карпатах! Тим більше за 30-35 гривень...

Два дні на двох дорослих і двох кіндерів 5-ти і 11-ти років відпочинок із катанням та харчами обійшовся у Подобовці 1100 гривень. Влітку тут свої розваги – ягоди, гриби та риболовля на гірському водосховищі. Але це буде літом, а на 5-тий день весни нас після лиж чекало Берегове із своєю смакотою!

Вино рікою

До Берегово ми дістались за 2,5 години із короткою зупинкою на обід у Мукачево – колиба готелю «Карпатський Мисливець» на в’їзді у місто із сторони перевалу.

На жаль, окрім традиціних кабанів у загоні «Мисливець» нічим не порадував як це бувало в минулі роки. Бо мальовничий готель у лісі схоже потроху згасає через відсутність нових ідей його власників, цікавих атракцій, туристів та адекватних цін. Бо за простий обід без м’яса на 4-х – три баноші, одна смажена картопля, плюс порція огірків та капусти з 2-ма соками довелось викласти 147 гривень! Ця сума стала сумним автирекордом нашої подорожі, бо більше за таке їдло ми ніде не платили за всі 1300 кілометрів та чотири дні в дорозі! А жаль... Бо ще два роки тому взимку у «Мисливці» було досить весело, шумно і комфортно по цінах...

Але ж нас чекав 11-й фестиваль вина і вже за 30 хвилин після обіднього облому в «Мисливці» нас чекав такий букет смаків, фарб та емоцій!

Дорогу до центральної площі фестивалю знайшли без проблем, бо не раз купались у місцевому термальному басейні та ласували в ресторані «Золота Пава» - улюбленому місці місцевої легенди Шандора Петефі. Скажу відверто, вино текло рікою, м’ясо подавали тарілками, а народна мадярська музика лунала з ранку до смерканку. Із трьох днів смачного фестивалю ми протиримались лише один – суботу 5-го березня , але й цього вистачило для пірнання в п’янкий букет берегівських вин, пекучого смаку боб-гуляшу та циганського хамону – в’яленого окороку.

До речі, стартував алкофест за традицією ще в п’ятницю 4-го числа, коли більше 100 виноробів Закарпаття і сусідньої Угорщини ( до кордону 23 км) почали розкладати свої бочки та шатри на центральній площі Берегсаса. Звісно, що тут же з’явились перші дегустатори – місцеві чоловіки та цигани. Але якщо перші за чарочкою дармової Леанки чи Тремінера на рідній мадярській мові, мабуть, обговорювали останні новини та жінок... То ромале, яких у Берегово живе мабуть половина від усього населення, тупо ходили і клянчили все що можна було взяти, випити чи закусити. А вже у суботу 5 березня фест офіційно відкрився урочистою ходою духового оркестру дівчат – мажореток. Водночас колона рицарів Ордену Святого Венцела рушила від музею виноробства через горбатий кам’яний міст до головної сцени фестивалю. До маршу закакрпатських виноробів у цей день також приєднались колеги з Угорщини та четверо козаків із Львова, що салютували гостям фесту з історичних кремнієвих рушниць.

До речі, на фестивалі було представлено для дегустації і продажу більше 40 сортів вина! А королевою балу була всім відома Леанка. За нею не відставали Ріслінг, місцеве Сапераві, Мерло, Каберне, Ізабелла, Трамінер, Совіньон, Цвайгельт... А спеціальна комісія сомельє у фіналі фесту визначала кращі вина і виноробів. Ціна на виноградне диво коливались від 15 до 150 гривень за літр, а найпопулярніші сорти йшли по 40 гривень за літрову пляшку.

Ціни на закуски були теж дуже демократичні – порція домашнього боб-гяляшу – 15 гривень, кіло копченого по-циганськи сала – 20 гривень, закарпатский хамон – 60 гривень за кілограм, паприка – 30 гривень 0,5 кг, літр справжнього домашнього томатного соку – 7-8 гривень!!!

Із усього цього добра в багажник авто (паркувавння платне тільки перед мерією) пішло 10 літрів вина, 5 кіло сала, 2 кіло хамону, безліч пляшок та банок томатного соку, маринованого перцю, пекучих паст, хрону, суто мадярського салату з капусти, огірків та солодкого перцю. А ще в Берегово дивовижні ціни – на 30-50% менші ніж у МЕТРО на весь угорський товар – каву Чібо, соуси, макарони, спеції та паштети. Тому для справжніх гурманів місцевий базар та фестиваль - це рай! І 625 кілометрів шляху після скляночки місцевої чачі, гуляшу та сала – це дрібниця!

Пекельна баня

Потрапити в гарячі чани у Лумшорах ми планували вже не один рік, але все чого бракувало. Цього разу нас вже ніщо не могло зупинити і навігатор ERGO спокійно вивів мою дружину на 112-кілометровий стрибок до пекельної бані. Я не їхав за кермом, бо трішки пофестивалив. А дружина відклала все на вечір і рівно за 2 години через ужгородську об’їздну дорогу (дуже хороший асфальт і лише даїшники в двох місцях намагались «стрільнути» по швидкості) ми спокійно доїхали в село нашої мрії.

Про чан і місце в садибі «Лумшори» домовлялись експромтом по мобільному 0505378922.

І як по нотах нас 4-х чекав величезний сімений зал на 6 персон за 300 гривень на добу та чан рівно на 18-ту годину за 250 гривень на годину.

Як нам варилось в «Пеклі»? Це окреме відчуття, яке можна було бачити у відомому фільмі «Фантоцці проти всіх», де його варили туземці на обід в такому ж чані. Бо коли вода підігрівається до 45-градусів ти сидиш на камінці та дуже чекаєш на пірнання в сусідню річечку. І так за годину разів 5-6! Причому в холодну воду «путячка», де лише + 4 градуси, стрибали, навіть, діти!

Цікаво, що в Лумшорах нині всі чани зробили критими, бо за словами господаря нашої садиби під снігом і дощем втрачались потенційні клієнти. А так обнесена стінами та дяхом «Пекельна баня» являє собою дуже колоритну розвагу і хоч раз у житті це варто спробувати. Тим більше, що Лумшори знаходяться не на краю землі, а всього в 51 км від Сваляви. Правда, дорога від села до траси (через Сваляву) трішки нагадувала танковий полігон, але все одно за годину наступного дня ми вибрались у зворотню дорогу.

До речі, бензин біля Ужгорода на всіх заправках на 30-40 копійок дорожче ніж до цього по трасі через близькість кордону. Тому бак заливати варто за 100-150 км до кордонних переходів.

Що чекало нас по дорозі додому. По-перше, на перевалі ми потрапили у снігову бурю і видимість не перевищувала 50 метрів. Дякувати Богу, що автівок було мало і дурнів за кермом, що обганяють на закритих поворотах трапилось нам усього кілька. Тому із двома короткими перекусами в «Океї» (район Славського) та «Дуеті+» (Війтівці) нашо Фабія спокійно довезла нас додому. Лише у Тернопільскій та Хмельницькій областях 7-го березня від даїшників було нікуди сховатись. Мабуть, хлопці не заробили тоді ще на подарунки своїм жінкам та начальникам і пасли трасу через кожні 20-30 кілометрів. Але Бог нас милував і цього разу обійшлось безх неприємних побачень.

Бюджет подорожі бех смачних сувенірів – 2800 гривень з урахуванням бензину.

Приємні враження від Подобовця, винфесту та Лумшор не змогли перебити ціновий колапс у колибі «Карпатського мисливця» та суцільні ями по дорозі. Після цієї подорожі ще більше цінуєш нормальні свіжі дороги у Вінниці та економний, хоч і старий двигун нашої Фаби.