Додати новий коментар

У закарпатській літературі є чимало постатей, творчість яких ще чекає на справедливу оцінку літературних критиків. Серед них – Микола Матола, поет, літературознавець, журналіст, автор поетичних збірок „Погідний ранок”, „За білими веснами”, „Дозоване повітря”.

Остання побачила світ у 2002 році, уже після смерті поета. До слова, Рішенням президії Національної Спілки письменників України за зі збірку віршів „Дозоване повітря” Миколі Матолі в 2003 році присуджено літературну премію імені Василя Симоненка. Тоді поет мав зустрічати тільки полудень свого віку. Але життя таке жорстоке (особливо до творчих людей), що поетові не судилося побачити чергову поетичну збірочку.
Миколі Матолі судилося жити і творити в часи, коли жорстока цензура не допускала слово істини до читача. Тим творчим особистостям, які намагалися нести у маси слово правди – одразу перекривали кисень, видавництва повертали рукописи їх творів, оскільки, як тоді вважалося, плоди їх творчості були неугодними для радянського тоталітарного режиму, а відтак не могло бути й мови про їх публікацію. Та М. Микола належав до категорії людей, які всім своїм єством вболівали і боролися за незалежність України, її долю й волю, були істинними патріотами свого краю, держави.
Ось як ті часи характеризує в передмові до збірки „Дозоване повітря” поет, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Петро Скунць: „...То були якраз брежнєвські часи, повітря мислячим людям тоді справді було майже перекрите, хто не хотів стати фальшивим – мусів стати байдужим, а хто не хотів і збайдужіти – мучився недосконалістю світу, невідповідністю людини її небесному призначенню на землі”.
Свобода тоді жила підпільно. І, - в цьому нічого дивного немає, - коли вона не була масовою, загальнодоступною, мала більше люблячих сердець і виглядала – набагато привабливішою.
Патріотизм Миколи Матоли чітко характеризують такі його поетичні рядки:
Я з вами сотні безіменних,
Що жертвували власним „я”,
Щоб тільки мати-Україна
Не втратила своє ім’я.
Тематичне коло літературної спадщини поета зачіпає найрізноманітніші мотиви. Це, зокрема, теми добра і зла, свободи й несвободи, надії і відчаю тощо. Нещодавно я зробив для себе велике відкриття: у поетичній спадщині, яку залишив після себе М. Матола, є вірші, написані для дітей. Дружина покійного поета Марія давно виношувала мрію, щоб із пожовклих від часу рукописів неопубліковані поезії були видані окремою книжечкою. Найближчим часом повинна побачити світ, упорядкована нею книжка "Структура голосу". Її видання приурочене до 60-річчя з дня народження Миколи Матоли.
Якщо глибоко проаналізувати громадянську лірику поета, то вона є актуальною й по нині. Взяти хоча б поезію „Єдність”. Здається, що вона чітко характеризує реалії сьогодення в політичному плані у нашій державі і наче написана буквально вчора.
Ми всі були такі об’єднані,
Немов отара на плаю.
Гуртом і подались на з’їдення
Дурній добі в своїм краю.
Ми всі були такі роз’єднані
В своїм єднанні, у собі,
Що навіть грім через заземленість
Не зміг зашкодити добі.
Тож дай нам, Боже, у майбутньому,
В час протидіяння злобі,
На роздоріжжі велелюдному
Не роз’єднатись у собі.
Хочеться відзначити, що поет оспівував кожну хвилину буремного життя, віддзеркалював у своїх творах не лише сірі будні, але й прекрасні світанки. Багато він не встиг зробити на цій землі, але те, що зробив – вагомий внесок в національну літературу й культуру. Залишається сподіватися, що не перевелися в нашому краї люди, чиє літературна праця відзначається такою ж любов’ю до життя якою вона представлена у творчості Миколи Матоли.

Іван ТУПИЦЯ

Із циклу пісень "Друже ковалю"

Врятуймо, хоч душу свою Коваленку,
Від щедрих обіцянок – ріже в очах.
Підступності й хтивості сім’я
Аж ген розбуялось на наших полях.

І замість зорі – дріб’язковий ліхтарик
І гріє не віра – болота туман.
Чи підлість у кріслі, чи ницість на нарах,
Чи зеркала кривого п’яний дурман.

І школа для школи, і пісня по дротах.
І слова і діла – морські береги,
Малий Коваленку, не плач у скорботі,
Нам плакать з тобою, якось не з руки.

Нам пісню на волю, мов стяг на майдані,
Нам муку оголену – на розп’яття.
Врятуймо, хоч душу свою Коваленку,
Щоб вперлась корінням в чорнозем життя.

http://maidan.org.ua/static/crazynotes/1301461878.html (Автор: Микола Матола, виконавець: Василь Лютий)