Додати новий коментар

Коли після місцевих виборів 2010-го року секретарем Ужгородської міської ради став Віктор Щадей, для багатьох це виявилося справжньою несподіванкою. І не тому, що Віктор не заслуговував на таку посаду. Просто на подібній роботі звикли бачити людей іншого типу – по-перше, старших, по-друге, зі спокійнішою, так би мовити, кар’єрою.

Раніше Щадей був більше відомий як громадський активіст з радикальними поглядами, за що «заробив» прізвисько «Че Гевара». Він був членом різних громадських організацій, характеризувався опозиційними настроями до діючої влади, брав активну участь в організації та проведенні мітингів в Ужгороді під час Помаранчевої революції. Згодом прославився тим, що кинув яйцем в тодішнього мера міста Віктора Погорєлова, не погоджуючись з його позицією.

Крім того, Віктора Щадея добряче потягали правоохоронні органи. Побачивши фотографії «Че Гевари» зі зброєю в руках та лицем, закритим хусткою, міліціонери спробували звинуватити його ледь не в тероризмі.

Але з роками все змінюється. В подальші роки Віктор побув нетривалий час депутатом Закарпатської обласної ради, згодом очолив газету «Місцевий час» і врешті-решт включився в передвиборчу кампанію Віктора Погорєлова, який вирішив позмагатися з «вічним» мером Ужгорода Сергієм Ратушняком. Цей тандем здивував – адже злощасного яйця ніхто не забув… Власне, з того «курячого продукту» ми й розпочали нашу розмову.

«В роботі держслужбовця не помітив нічого складного»

- Вікторе, думаю, не помилюся, коли припущу, що найбільше читачів цікавить таке питання: як можна було дійти від закидування Віктора Погорєлова яйцями до роботи в його виборчій кампанії та посади секретаря міськради, яку очолює Віктор Володимирович?

- Еволюційний шлях досить простий і простежити його не важко. В ситуації 2004-05 років, коли події розвивалися дуже бурхливо, я був одним з людей в Ужгороді, які перебували в центрі революційного виру. Відповідно, робив певні дії. На той час мій вчинок був зрозумілим.

В подальші роки, коли все врівноважилося, я працював у громадському та журналістському напрямках. Тобто, продовжив свою роботу, але вже іншими методами. Зокрема, в останні роки редагував газету «Місцевий час». Не є таємницею, що напередодні місцевих виборів ця газета зайняла принципову тверду позицію щодо подій, які відбувалися в місті.

Я, як і багато інших ужгородців, вважали, що ситуація в місті критична і треба щось змінювати. На краще підуть зміни чи ні, міг показати лише час. Але ми чітко знали одне: те, що робиться тепер, нас не задовільняє. Тому я, зокрема, докладав зусиль, аби щось змінити. Ми це зробили, завдяки всім ужгородцям, що долучилися до кампанії.

Паралельно я брав участь і в перегонах політичних партій. З партією «Батьківщина» ми пішли до міської ради і отримали певне представництво. Сьогодні нас 9 чоловік з 60. Для нормальної роботи міської ради потрібна більшість депутатів. У післявиборчий період створювався певний баланс сил для того, щоб всі партії, які пройшли до ради, брали участь в управлінні містом. Відбувалися домовленості щодо посад заступників та секретаря ради. В ході переговорів на посаду секретаря міськради запропонували мене і депутати з цим погодилися.

Ось таким чином я й дійшов до роботи в мерії. Раніше я в такому органі ніколи не працював, але, виходячи з того, що я боровся з ситуацією, яка була раніше, долучитися до роботи було справою честі.

- На Закарпатті ти був відомий як активіст, громадський діяч, але аж ніяк не як держслужбовець, що здатний щоденно виконувати нудну рутинну роботу. Власне, тому чимало людей сумнівалися, що ти її «потягнеш». А як тобі самому було переходити на такий вид діяльності?

- Я раніше сам часто ставив собі це питання. До того ж у відповідь на свою критику часто чув, мовляв, сам не розбираюся в роботі, а вмію лише критикувати. Виявилося, що не так все страшно і складно, як мені говорили. За рік роботи в міськраді я переконався, що за інтелектуальним потенціалом обласні активісти та журналісти нічим не поступаються чиновникам.

Не бачу нічого страшного, якщо завтра найактивніші громадські лідери прийдуть працювати в самоврядні чи виконавчі структури. Більше того, переконаний, що з їхнім приходом справи в цих структурах точно були б не гіршими, ніж зараз. Якщо людина щось обґрунтовано критикує, то вона змушена ставати в деякій мірі експертом в цій сфері, вивчаючи її зсередини.

Я не шкодую, що пішов у цьому напрямку. Принаймні, набув додаткового досвіду. Тепер мені вже важче закинути, що я не розбираюся в нюансах міського життя. За рік я вивчив функціонування бюрократичної машини. І, повторюся, виявилося, що не так все це страшно. Було б дуже добре, якби соціальні ліфти включилися і молоді люди отримали можливість працювати в місцевому самоврядуванні чи органах виконавчої влади.

Переконаний, що будь-який менеджер середнього рівня з приватної компанії, легко б працював у владних органах міського чи районного рівня. Інша справа, що в наших умовах у владу не піде менеджер з «Ядзакі» чи «Джейбіла», бо зарплата начальника відділу менша, ніж на зарубіжному заводі отримує рядовий працівник. Відповідно, сподіватися, що у владу прийде нове покоління, дуже важко, на жаль. По-перше, їх ніхто не кличе, а по-друге, людина за таку мізерну зарплату не працюватиме.

«До мене з хабарами ходити немає сенсу»

- Ну, загальноприйнято вважати, що маленькі зарплати в державних структурах компенсуються великими хабарами…

- Дійсно, так вважають, і думаю, в цьому є велика проблема. Таким чином ми відкидаємо саму можливість, що гіпотетично колись прийде хтось, хто працюватиме порядно.

Я дуже радий, що у післявиборчий період став саме секретарем ради, а не керівником якоїсь виконавчої структури. Специфіка роботи секретаря в тому, що він не має повноважень самостійно виносити рішення, які несуть фінансовий чи дозвільний характер, тобто апріорі немає корупційного моменту. Я підписую лише готові, підтримані депутатами рішення.

Це, напевно, й на краще. Пройшло більше року, а ніяких закидів на свою адресу я не чув.

Проте, уявити собі молодого спеціаліста, який працює на керівній посаді у виконавчих органах з маленькою зарплатою, дуже важко. Тому має бути адекватна відповідальність і адекватне покарання за порушення закону, а також фінансовий стимул. Зарплата для молодих спеціалістів має бути пристойною, а не такою, як нині. Початковий оклад нового спеціаліста в мерії становитиме 950 гривень. Зрозуміло, що цього мало.

Сьогодні престиж чиновницької роботи перебуває десь на тому ж рівні, що й робота в ДАІ чи на митниці. У всіх в голові закладено, що на подібну роботу треба йти за будь-яку ціну, а там вже відбивати гроші. Це дуже неправильно і це дуже серйозна наша проблема.

- Скажи чесно, за цей рік до тебе підходили люди з пропозиціями допомогти за винагороду?

- Повторюся, секретар рад не може вирішувати подібні прохання. Рішення приймають депутати і якось вплинути на них я не можу. Кожна партія має своїх лідерів, керівників, з якими депутати й радяться. Тож таких ситуацій у мене навіть теоретично не могло виникнути. Якщо ж до мене просто звертаються звичайні люди з якимось своїми клопотами, то першою реакцією є зателефонувати відповідним керівникам і вияснити проблему.

Дуже часто приходять люди з елементарними питаннями, які не потребують великих зусиль і чиновники мали б і ти їм назустріч, але не роблять цього. Наприклад, молодий викладач, який не може нормально влаштуватися на роботу до університету, бо районний військкомат не видає йому військовий квиток. Тому доводиться телефонувати і переконувати, що не варто такого робити. Власне, це вже робота не секретаря, а просто депутата. Такі питання з грошима нічого спільного не мають. Якщо прийшли люди, то як їм не допомогти?

«Якщо вороги і є, то я їх ще не знаю»

- Чи нажив ти ворогів за цей період?

- Може й нажив, бо деякі конфлікти виникали. Я в цих ситуаціях не відступав, бо одна справа – компроміс заради чогось позитивного, а інша – компроміс, який передбачає здачу важливих для ужгородців інтересів. Я подібне не вважаю нормальним і відступати не міг. Зрештою, звичайно, були такі, хто не задоволений моєю позицією. Можливо, вони й вороже ставляться до мене. Але я такими речами не переймаюся, бо були в житті й набагато складніші ситуації, після яких теперішні навряд чи можуть вплинути не мене. Якщо й маю ворогів, то ще про них не здогадуюся.

- Не секрет, що твої політичні погляди досить сильно відрізняються від поглядів мера Віктора Погорєлова. Він ніколи не приховував своєї симпатії до Партії регіонів, натомість ти входиш до політичної сили, яка нині є найбільш ворогуючою з «регіоналами». Чи не траплялися у вас конфлікти через політику?

- Ні, конфліктів через велику українську політику у нас не виникало ніколи. Думаю, тому, що в міській роботі з цим просто не стикаєшся. У нарадах, вирішеннях проблем політичний фактор зводиться до мінімуму. Як може виникнути політична дискусія на нарадах, присвячених проблемам комунальників чи освітян?

Звісно, на побутовому рівні можна поговорити й про політику. Але в нас дискусій не було, бо різні люди мають різні політичні погляди й переконувати один одного сенсу немає. У рутинній щоденній роботі немає місця політичним дискусіям.

- І останнє питання. Ти розумієш, що я зроблю інтерв’ю, розміщу його на нашому Інтернет-сайті, і багато хто тобі не повірить. Скажуть, мовляв, Віктор – держслужбовець, а значить – такий самий, як всі інші, тобто бере хабарі і вирішує питання – просто прикривається гарними словами. Що б ти на такі закиди відповів?

- Ужгород дуже мале місто і в ньому все дуже відкрито. Я живу тут – серед всіх. Якщо хтось, хто знає мене добре, чи не дуже, побачив якісь зміни в моєму житті, які б свідчили на користь подібних закидів, він завжди може на це вказати. Я ніколи не ховався від якихось питань. Але те, що за рік подібних претензій до мене не було, є найкращим свідченням того, що для мене нічого не змінилося.

Зрештою, в іншому випадку моя поведінка в мерії була б не такою, як нині. Кожен, хто так чи інакше цікавиться роботою міськради, знає, що в спірних моментах я завжди був готовий відстоювати свою позицію, інколи дуже жорстко. Хоча, якби я був одним із «традиційних чиновників», бажання щось відстоювати в мене б не виникало.

Юрій Лівак, «Час Закарпаття