ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    28 березня 2024 четвер

    Михайло Гінцяк: "Вважаю, що буйволів потрібно відродити на Батьківщині"

    113 переглядів
    Мас-медійники краю побували на території садиби «Вертеп»

    У понеділок, 11 березня, мас-медійники краю побували на території садиби «Вертеп» (с.Вертеп, Хустський район).


    У виїзній прес-конференції, під керівництвом прес-центру «Закарпаття», журналісти мали змогу побачити унікального карпатського буйвола та поспілкуватися із Михайлом Гінцяком, який власними силами у Вертепі утримує буйволяче стадо і робить все для того, аби не тільки зберегти популяцію, але й примножити її.
    Про те, що ситуація критична, свідчить хоча б той факт, що у 1990 році на Закарпатті утримувалось 850 голів буйволів, а сьогодні їх не назбирається і 60-ти...
    Ентузіасти з «Вертепу» мріють довести кількість буйволів на Закарпатті до 1000 голів.
    Під час зустрічі пан Михайло розповів мас-медійникам краю не тільки про цих тварин, громадську організацію, що опікуватиметься рогатими, але й про надзвичайну користь буйволячого молока і неймовірно смачнющі закарпатські моцареллу та фету, які не поступаються італійським сирам.
    Буйволи власникам садиби, щодня дають по 8-10 літрів молока. Молоко від цих тварин солодше та жирніше від коров’ячого. Через це настоювати сири легко. Цікавим є і той факт, що із ранішнього молока у Вертепі роблять елітні та смачні вершки. Ці вершки є такими, що їх легко і зручно можна намазувати на хлібобулочні вироби, або ж додавати до картоплі та різних каш.
    За словами власника садиби Михайла Гінцяка, усе людське життя складається із випадковостей.
    – Коли я задумав створення садиби «Вертеп» у Закарпатті, то долучив сюди багато людей, які займалися архітектурою, ланшафтом, дизайном. Як усе основне було сформовано, то мій товариш спитав: а які тварини тут будуть – екзотичні чи наші, закарпатські? Я чомусь спочатку захотів розводити коней. Однак мені сказали, що коней у закарпатському краї багато, і запропонували розводити та утримувати буйволів.
    Скажу, що у дитинстві буйволів бачив тільки здалеку – біля річки Тиси, і тікав від них якомога далі. У нас тут ширилися легенди про їхню поведінку. Однак товариш мене дуже зацікавив цими тваринами. Так ми поїхали у Велятино і купили у селі від старенькою жінки двох буйволів. Ця старенька жінка вже не могла за ними доглядати, а діти її сказали, що ці тварини їм не потрібні.
    Буйволи надзвичайно розумні. Вони є не свійськими, вони – напівсвійські. Як тільки я їх побачив, то відразу вирішив, що ми їх купимо.
    На початку, ці тварини дуже важко адаптувалися до нових умов, тому що звикли до своєї господині, а ми для них були чужими. Вони нікого із нас не признавали. Тому доводилося нам декілька місяців по двічі в день привозити їхню колишню господиню до них. Вона із ними розмовляла й сварила їх за неслухняність. Довгий час буйволи звикали до нас, а ми до них. Однак з часом тварини призвичаїлися. Так вони тут і закріпилися. Потім ми купили цим двом буйволам-дівчаткам жениха Борьку. А з часом придбали і ще одну корову із іншого села і так далі.
    Із цієї садиби ми вже віддали 10 тварин в інші місця. На сьогодні у нас є 14 буйволів. Зовсім недавно ми втратили двох бичків. Потічком, що протікає поруч, нанесло на територію, де вигулюють буйволів, усілякого сміття: паперу, поліетиленових пакетів, гострих закруток від пляшок, тканин, пластику... Найстарші буйволи у той «чорний день», від душі «посмаковали» водою. Коли вони пили її, то їх великі язики захопили це різне сміття. Саме така жорстока людська халатність і недбальство до природи й згубила дві худобини із нашого стада.
    Зазначу, що більша третина закарпатських буйволів живе у нас. Друге стадо тих тварин знаходиться у Стеблівці. За кількістю голів воно таке ж, як і наше. В інших селах нашого краю є десь по 2-4 буйволів.
    Я не є великим спеціалістом в області по розведенню цих тварин, але ми припускаємо, що у нас є основні 3 види буйволів. Вони відрізняються одне від одного рогами різної довжини та згину, кольором шерсті та розмірами.
    На сьогодні я маю бажання поїхати в Румунію, де зможу більше дізнатися про буйволів, які жили раніше на Закарпатті й привезти декілька цих тварин до нас. Румунські буйволи і наші – однакові. У одному румунському селі можуть утримувати 400-600 голів цих тварин.
    Щодо прибутку від буйволів, які ми маємо зараз, то він є нульовим. Для того, щоб отримувати дохід від буйволів, то, насамперед, потрібно налагодити у нашому краї високотехнологічну переробку буйволячого молока. Цим на сьогодні ми й займаємося. Розробляємо й торгову марку. Коли вона буде готовою, то ми її у ринкових умовах популізуватимемо.
    На сьогодні у нас є значна проблема: не має пасовиська для наших тварин. Усе, чим ми їх годуємо, ми привозимо на нашу територію, де вони живуть. А їдять буйволи не мало. До прикладу, одна доросла тварина з’їдає на день 4-5 кг зернових і 6 кг сіна, або зеленої трави. Не відмовляються вони й від ласощів: моркви, яблук та буряка. Тварини, які у нас є не випасуються ніде взагалі. Навіть у «Вертепі» не вистачає пасовиська. Наразі, ми намагатимемося підшукати місце для майбутньої ферми з пасовиськом, де зможемо утримувати своїх тварин на вільному випасі.
    Вважаю, що буйволів потрібно відродити на Батьківщині. Так як вони є напівсвійські тварини, то їх варто вернути у двори селян. Це можливо зробити у тому випадку, якщо ця худоба буде економічно вигідною для людей. Програма, яку ми майже вже розробили, передбачає технологію переробки молока на кінцевий продукт, реалізацію його та зорієнтування на споживача.

    Тетяна Горянка



    2.JPG
    3.JPG
    4.JPG
    5.JPG
    6.JPG
    7.JPG

    11.JPG
    12.JPG
    13.JPG
    14.JPG
    15.JPG
    16.JPG
    17.JPG

    22.JPG
    33.JPG
    44.JPG
    55.JPG
    66.JPG
    77.JPG
    88.JPG

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору