Додати новий коментар

Державі не має діла до сільського господарства. Одноосібники виживають – хто як може, а фермерам замість того, щоб допомагати – заважають розвиватися впроваджуючи різноманітні інспекції.

Та, незважаючи на це, земля на Виноградівщині не пустує. Її активно засаджують полуницею, облаштовують парники для ранніх овочів.


Євген з Текова, села, що неподалік Виноградова, після виходу на пенсію вирішив працювати на землі. Культуру, з якою має справу вже кілька років, обрав не випадково, адже полуниця в цьому куточку області дозріває швидше, та й кліматичні умови сприяють її урожайності. Чоловік каже: цим займається чи не кожен житель села, проте справа клопітка.


Одноосібники вже давно навчилися виживати виключно за свій рахунок. Хоч їх продукція і цінується на ринку – ризики, каже очільник району, залишаються високими. Проте в більшій мірі ризикам піддаються великі господарства.


У фермера Йосипа з того ж таки Текова кілька років тому буревій знищив 4 теплиці і майже весь урожай. Чоловіку довелося шукати кошти, аби відновити парники. Про допомогу від держави не могло йти і мови.


У тутешніх господарів, які звикли розраховувати виключно на власні сили, розмови про допомогу держави викликають іронічну усмішку. Тим не менше, кожен із аграріїв неодноразово потребував якщо не дотацій, то певного авансування. І якби механізм державної допомоги запрацював, то охочих зайнятися обробітком землі, стверджує районний депутат, побільшало б.


Пан Йосип – один з тих, хто починав займатися мультикультурним вирощуванням. Він не зосереджується тільки на одному, а висаджує культури, що приносять максимальний прибуток. Це огірки, помідори та полуниця. Зокрема, останньої в нього – 2 гектари, і за якийсь тиждень він збирає вже четвертий врожай. Не менш складний догляд і за помідорами. На календарі ледь середина травня, а у теплиці вони розмірами з кулак. Однак, і на цьому етапі чимало факторів, які можуть залишити господаря без врожаю та прибутку.


Європейська практика показує: без державної підтримки аграрна сфера не може якісно розвиватися. Українські ж реалії такі, що людям доводиться постійно ризикувати власним капіталом і самим дбати про ринки збуту, а до всього ще й відбиватися від різноманітних інспекцій та контролюючих органів.