Додати новий коментар

Село з назвою Чикош-Горонда належить до Гатянської сільської ради і є найменшим селом Берегівщини. Його населення за даними останнього перепису складало всього 80 осіб, і з того часу ще зменшилось. В обласній пресі фігурувало й як найменше село Закарпаття, але це питання спірне. Але те, що одно з найменших – факт. Розташована Чикош-Горонда в трьох кілометрах в бік від траси Берегово-Мукачево, між селами Яноші та Гать, серед полів осушеного Чорного Мочара.

В минулому це село було значно населенішим та жвавим. Його назва походить від угорського «чикош» - кінський пастух. Засноване було на межі 19-го та 20-го століть як хутір, разом із іншим – Нярош-Горонда, нині зниклим. Обидва хутори відносилися до господарства Шонборнів, тут проживали селяни, які займалися землеробством та тваринництвом. Працювали й сезонні робочі з гірських сіл, випасаючи кількасот голів великої рогатої худоби.

В 1900 році на двох хуторах проживало понад триста працівників. В 1928 році сім’я Шонборнів продала свої угіддя Акціонерному Товариству «Латорца». В 1930-х до ферми в Нярош-Горонді проклали 6.5 км гілки вузькоколійної залізниці, від станції Кідьош, аби два місяці на рік возити сіно, солому та зерно. Сьогодні «Нярошкі» вже нема й на карті, лишилося хіба кілька руїн колишніх ферм радянської доби

В повоєнну радянську епоху в селі Гать, до сільради якого відноситься й Чикош-Горонда, був влаштований племінний завод «Закарпатський». Тут масово розводили коней, корів, свиней та овець. В скруту перших років української незалежності господарство повністю занепало, та так і не відродилося. Кілька років тому на навколишні поля вперше за довгий час на літній випас вигнали півтори сотні корів сірої угорської породи, разом із телятами.

Однак невдовзі із цими красунями сталася трагедія – навесні 2013 року кілька десятків тварин померли від голоду та виснаження, й були таємно поховані в нелегальному скотомогильнику на околиці Чикошу. Преса тоді підняла великий інформаційний галас, однак скандал зуміли заглушити, традиційно не покаравши винних.

Сьогодні ж слово «Чикош» (так зазвичай називають село) асоціюється не з тваринництвом та пасовищами, а з психлікарнею. З 2001 року в корпуси, що до того належали військовій частині, почали переселяти пацієнтів Берегівської обласної психіатричної лікарні. В колишньому військовому містечку, відремонтованому частково за державні гроші, частково коштом голландських благодійників та французької гуманітарної місії „Опіка без кордонів”, нині перебуває кількасот душевно хворих.

Є навіть окремий корпус для дітей з розладами психіки, з облаштованим дитячим майданчиком. Вочевидь, в спокійній обстановці лісу, між деревами якого розкидані корпуси, пацієнтам значно затишніше, аніж в старих корпусах психлікарні в Берегові, що біля гучної автотраси. Віднедавна сюди стали потрапляти й бійці, які після перебування в «зоні АТО» зазнали потужних стресів, відчувають глибоку депресію та інші розлади психіки. (Див. «У Берегівську психіатричну лікарню поступають бійці з АТО) Воїнів, які перебувають в Чикоші на реабілітації, регулярно провідують берегівські волонтери.

До відділення психлікарні веде дорога, яка відгалужується від шляху до Чикошу-Горонди. Кілька років тому мені пощастило потрапити в цій місцині на екскурсію, на яку я зовсім не розраховував. Про колишню військову частину в тутешніх лісах нині мало що відомо. І не дивно – вона була засекреченою, а ті, хто ніс в ній службу, звалися «глухонімими» - тобто, зобов?язаними тримати військову таємницю. Тільки після розвалу СРСР стало видно те, що роками ховали під маскировкою та режимом секретності.

Під Чикошем тримали бойові ракети (чи то протиповітряної оборони, чи стратегічні – наразі дізнатися важко), в прихованих під земляними насипами бункерах. Після спішного розформування з них були «з мясом» вирвані та здані на металобрухт броньовані двері, винесене все, що можна було. Тим не менш показане місцевим сталкером вражає – під спалахом фотоапарату стає видним приховане нутро залізобетонного сховища, біля якого щойно проходив і міг і не помітити в хащі, сприйнявши за продовгуватий пагорб.

Таких сховищ (вочевидь, для ракет) в лісі за психлікарнею кілька, є ще низка невеликих бомбосховищ, зруйновані гаражі та інші рештки військової інфраструктури.

Чи існують якісь плани (і в кого?) на цю спадщину радянської військової машини – невідомо. Шкода, аби такі об?єкти зникли нанівець. В сусідньому селі Гут схожі бункери (в них стояли ракетні тягачі - якраз для «чикоських» ракет) нині використовуються мукачівськими бізнесменами під склади для яблук з їхнього ж нового, за інтенсивною технологією, саду. Вочевидь, можна б дати раду і цьому дуже нерухомому майну...

Щодо самої Чикош-Горонди, то наразі найменше село Берегівщини особливо вразити не має чим. Колись в селі була старовинна садиба керуючого маєтками та сільгоспроботами, в який згодом розмістили контору племінної станції.

Однак в 1990-х роках, після занепаду установи, приміщення розібрали на цеглу, так, що й сліду не залишилось. Є в селі одна цікава споруда – будинок для селян, зведений, скоріш за все, за чехословацької доби. Це одноповерхова будівля з п?яти з?єднаних між собою в формі драбини будиночків, кожен на дві родини – цікавий взірець «соціального житла» першої половини 20-го століття. В ній мало б жити десять родин, але сьогодні кілька приміщень пустує.

Людям немає чого робити в селі, де лишилась хіба невелика ферма з вівцями. Тут відсутній навіть магазин – тільки кілька разів на тиждень завозять хліб, за рештою треба їхати в Гать чи Берегово. Половина Будинку села зайнята мисливським клубом – вочевидь, полювати в цій місцевості є на кого, на закинутих полях природа швидко взяла своє. Посеред галявини красується стародавня, також принаймні чехословацького періоду, водонапірна башта. Вона відремонтована і в прийнятному стані – нею подавалася вода тим самим, згаданим на початку статті, угорським коровам.

Прогнозувати, в який бік піде життя Чикош-Горонди – до поступового зникнення, чи відродження в якості низки фермерських господарств чи відпочинкової зони в тиші позаміської глухомані, справа невдячна…

Олег Супруненко,
За матеріялами довідника
«Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»
для Beregovo.Today