Додати новий коментар

До середньовіччя не так вже й далеко – усього 12 км із Ужгорода до Кам’яниці. Саме тут, на 260-метровій горі вулканічного походження, розмістилася унікальна й загадкова Невицька твердиня.

Дорога до замку в’ється поміж негустих букових лісів. Онде радянський санаторій і рештки саду угорця Карла Вагнера. Ще трохи вгору – і вже видно руїни Невицького замку. Люди розповідають, що колись його звали Невістським, бо на горі, де його побудували, ховали невісток – наречених з відомих аристократичних родин.


Усе почалося з донжона


Перед замком – територія колишнього палісаду, де перебувала частина гарнізону, жили й працювали ковалі, ремісники, зброярі, тваринники. Тепер тут спортивні майданчики і сквер турбази. «Територія замку у середньовіччі була значно більшою, – розповідає відомий закарпатський історик і археолог Олександр Дзембас. – Археологи стверджують, що верхній вал зі східного боку боронив замковий палісад ще із середини ХV ст. На його гребені розміщувалася дерев’яно-глинобитна стіна висотою 1,6-1,8 м. Вона значно посилювала захисні можливості замку».


Археологи з’ясували, що підніжжя замкової гори люди заселили ще в бронзову епоху. Згодом тут жили фракійські племена. Наприкінці ХІІІ ст., коли Закарпаття вже було частиною Угорського королівства, на вершині важкодоступної гори звели двоповерхову башту – донжон, яку оточили дерев’яною огорожею. У разі атаки чи облоги в донжоні було все необхідне: зброя, питна вода, запаси їжі.


Поступово вежу укріплювали й перебудовували, обабіч донжона з’явилися інші кам’яні споруди. У XV ст. укріпили фортецю додатковою захисною стіною з чотирма напівкруглими бастіонами. Рів, у який вбудували башту, заповнювали водою, спускаючи її з сусідньої гори. Тоді ж звели триповерхову вежу-барбакан, яка виходила за межі основної лінії оборони і захищала вхід до замку. У народі її прозвали «баштою Юдіти», бо з неї викинулася на скелі красуня Юдіта, яка, за легендами, не схотіла вийти заміж за мукачівського князя. Крім того, ворогів у твердиню не пускав підйомний міст. А з внутрішнього верхнього замку – дитинця – виднілася вся Ужанська долина.


Колись на території Невицького замку було людно. Повсякчас бряжчала зброя – лицарі вправлялися у бойових «танцях». Поруч кувалися нові обладунки й мечі. Столярі і теслі робили метальні знаряддя для бою. Недалеко в стайні іржали хазяйські коні й бойові скакуни. У майстернях ремонтували кінську збрую й шкіряне взуття, а неподалік кравці шили одяг. Купці пропонували всілякий екзотичний крам, селяни продавали й обмінювали продукти і сувеніри. На невеликому майданчику галасував чоловік у домотканій рясі – «збував» оптом і в роздріб індульгенції, відпускаючи всі гріхи. У дерев’яній колибі обідали люди. У тодішньому меню – каша, риба, м’ясо кабана або бика, хліб із борошна грубого помелу, вино й хмільне пиво.


У різні часи в Невицькому замку господарювали магнат Або Амодей, заможна родина Другетів, трансильванський воєвода Габор Бетлен. У 1644-му під час походу на Габсбургів фортецю штурмував і спалив князь Дьордь І Ракоці.



Поган-дівка і Юдіта-самогубця


Про величний Невицький замок існує чимало легенд. Люди кажуть, що у повний місяць бачили тут привид жінки. Інші розповідають про вродливу дівчину, душа якої сновигає у пошуках нареченого.


За однією з версій, у замку жила жорстока графиня Поган-дівка. Інші стверджують, що вона була відьмою і бусурманкою. Погана Діва наказувала селянам підмішувати у вапно для укріплення фортеці яйця й молоко, навіть материнське. Хто її не слухав, того жорстоко карали. Потому графиня змусила людей додавати у вапно власну кров. Жителі цього не стерпіли і поскаржилися королю Матяшу. Той покликав її на суд, але вона не з’явилася. Тоді король послав до неї військо, та марно: твердиня була неприступною. Відтак Матяш схитрував – з поміччю коваля зібрав худобу, вдягнув тваринам на шиї дзвоники, а воякам наказав галасувати. Поган-дівка подумала, що замок штурмували, і втекла. Але графиню впіймав король Матяш і відрубав їй голову. Відтоді й гуляє у замку примара Діви.


Олександр Дзембас стверджує, що прототипом Поган-дівки слугувала, швидше за все, угорська магнатка Єлизавета (Ержибет) Баторі, родичка Другетів, яка прославилася садистськими вчинками. Жінка катувала людей і насолоджувалася їхніми тортурами. А в замку в Західній Словаччині облаштувала лазню, яку наповнювала… кров’ю дівчат. Поки вона купалася, поруч молоді повільно вмирали. Єлизавету звинуватили в 650 вбивствах і схопили під час чергової садистської оргії. Втім, через шляхетне походження її не стратили, а замурували у кімнаті з віконцем, через яке передавали їжу та воду. Через три роки вона померла. Припускають, жертв для кривавих ванн вона знаходила і в Невицькій твердині.


Інша легенда – про трагічний випадок у замку. Упор, господар Невицької фортеці, вкрав наречену в мукачівського князя Гари й одружився з нею. Гара зібрав велике військо і вирішив помститися, а Упор, злякавшись, запропонував викуп. Мукачівський вельможа забажав, аби той віддав йому доньку, коли їй виповниться 16 літ.


Через рік дружина справді народила Упору дівчинку Юдіту, але під час пологів померла. Як виповнилося красуні 16, вона закохалася у молодого лісника. Та приїхав мукачівський князь і нагадав про весільну угоду. Дівчина й чути не схотіла про Гару, але батько, аби виконати обіцянку, до святкової процесії зачинив доньку в кімнаті. У день весілля молода, почувши, що за нею йдуть, кинулася через вікно у прірву. Оповідають, що в той момент у замок вдарив грім і розбив його. А привид нареченої досі шукає у фортеці свого коханого лісника.


Ймовірно, цей переказ навіяний подіями 1644-го, коли трансильванський князь Дьордь І Ракоці напав на замок і зруйнував його. Адже саме він мав володіння неподалік Мукачева.


Невицький замок, на відміну від інших, – автентичний і майже повністю зберіг свій архітектурний ансамбль. «Це спричинене тим, що після руйнації замок не експлуатувався і, відповідно, тут не проводилися ніякі пристосування або перебудови. Фортеця ніби сама законсервувалася, зберегла ілюстративність всіх своїх захисних якостей. Таким чином, замок може демонструвати всі етапи розвитку європейської фортифікації», – зауважує у своєму путівнику «Невицький замок. Екскурс у середньовіччя та проблеми ХХІ віку» Олександр Дзембас.


Фортецю можна не лише науково реставрувати, а й відтворити в ній тогочасні інтер’єри та побут. Олександр Васильович мріє, аби тут з’явився «музей нового покоління, де б відвідувач, перетнувши вхід палісаду, потрапляв безпосередньо у середньовіччя».

Після руйнації замок не перебудовували. Востаннє реставраційні і консерваційні роботи в 60-70-х роках минулого століття проводили науковці Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація». Наразі ж стан фортеці аварійний. Дах вежі-донжона може не дожити до кінця року, дерев’яні балки погнили й уражені шкідниками, стіни потроху осипаються.


Щоліта на території верхнього палісаду розгортає наметове містечко табір молодіжної міжнародної волонтерської еколого-археологічної експедиції. Упродовж багатьох років Невицьку твердиню дослідили понад 4000 волонтерів із 28 країн світу. Серед них – представники Європи, Японії, США, Канади, Казахстану, Ізраїлю і Нової Зеландії.


Олександр Дзембас переконаний: Невицький замок має шалені перспективи розвитку туризму. Якщо правильно реалізувати задум дослідника щодо наукової реконструкції і музеєфікації фортеці, то в майбутньому тут може з’явитися унікальна середньовічна атракція, котра вабитиме туристів з усього світу.


Надія Вишневська