Додати новий коментар

Звісно, анонімність полководців ,розвідників і контррозвідників дещо дивує. Чого вже тут боятися? Мабуть,радянські звички важко зжити. Однак чомусь вся українська « вільна преса», всі ці фанатичні борці за « свободу слова» на кшталт Мустафи На’єма і Сергія Лещенка ніяких коментарів з приводу генеральської записки не дали,жодним чином не відреагували,надрукувати текст наважився тільки Дмитро Гордон у «Бульварі». Така реакція «незалежних» українські ЗМІ цілком зрозуміла,адже у записці викладено вкрай неприємну,звинувачувальну для чинної влади правду.

На жаль, наше громадське суспільство дуже недосконале,бо одна з його питомих рис ( в Україні ще й досі не реалізована) - це здатність жорстко питати владу і отримувати від неї вичерпні відповіді або відправляти владу,що чесних відповідей не дає, у відставку. Проте у нас по справжньому не запитали,що сталося під Іловайском, під Савур -Могилою, в Донецькому аеропорту,в Дебальцевому,хто винен і як відповів за свої дії чи бездіяльність.

Не запитали пана Порошенка,чому « котел» у Дебальцевому він на всю країну піарив як «славетну вікторію»…

А генерали висловилися з солдатською простотою,дарма,що достукатися до влади з цими запитаннями неможливо: « У країні більше року триває російська агресія,кількість жертв вимірюється тисячами,а кількість біженців мільйонами. Але у нас як і раніше антитерористична операція,а не офіційно оголошена війна. У нас як і раніше не розірвано дипломатичні й економічні відносини з країною-агресором. Вищі ешелони української влади як і раніше ведуть бізнес з окупантом і кришують контрабанду в зоні АТО». Інколи здається,що апелювати до цієї верхівки абсолютно безглуздо,вона нікого не чує,крім себе і власних сумнівних аргументів. Кажуть ( Ангела Меркель), що Путін живе в своєму особливому світі. Як би ж тільки він… Тут днями телеканал «1+1» спробував з’ясувати у генерала Валерія Гелетея, хто ж винний в тому,що московському ландскнехту Гіркіну -Стрєлкову з його загоном дали можливість безперешкодно,мало не церемоніальним маршем піти за Слов’янська у Донецьк,що суттєво ускладнило ситуацію для українських сил. Валерій Гелентей ,як гідний учень Петра Порошенка,говорив довго,гарно і геть нічого не відповів,мовляв, « а хрен його знає,як воно так вийшло»,що гарантує в майбутньому ще багато таких «дивних випадків»…

Ще один фрагмент глибоко справедливого генеральського «волання в пустелі»: « Ми наполягаємо на запровадженні воєнного стану,на переведенні економіки країни на воєнні рейки і мобілізації «старих» - офіцерів запаса

( повірте,їх багато і вони більш ніж мотивовані). Лише це дозволить відкинути ворога за український кордон і максимум за три місяці повернути цілковитий контроль над захопленими територіями. Інакше сьогоднішня ситуація « ні війни,ні миру» буде тривати роками і згубить Україну». Не назвав би це стратегічним одкровенням,радше йдеться про елементарний здоровий глузді банальні істини війни ,що наражаються на прагнення Порошенка досягти успіху його специфічними кулуарно-бізнесючими методами,таємною дипломатією з Путіним,що засвідчує повне нерозуміння українським президентом основ воєнної стратегії і тактики,а також незнання історії супротивника України,особливостей його міжнародної політики і способів досягнення мети. Як справедливо зазначив глава Ради НАТО в Грузії Бату Кутелія: « Ніяких секторних двосторонніх угод із Росією бути не повинно-це погано закінчується.» Крім усього іншого,підкилимна дипломатична активність Порошенка на російському напрямку викликає виправдану недовіру Заходу, який не виключає якихось сепаратних кроків офіційного Києва.

Втрату Криму генерали розуміють так як і багато людей,що не втратили здатність аналізувати події і тверезо множити,маючи лише ту над ними перевагу,що через свій статут ці військовослужбовці високого рангу не втратили зв’язку зі Збройними Силами і спецслужбами,що забезпечило їх об’єктивною інформацією: « Ми втратили Крим зовсім не через «могутність» і «талант» спецслужб Путіна або бажання жителів півострова перейти до Росії,а через бездіяльність української влади,що очолила країну після перемоги Майдану. В лютому-березні 2014 року офіційний Київ не схотів ужити реальних заходів із захисту півострова від «зелених чоловічків».

Ми з усією відповідальністю стверджуємо : на той момент у Криму – була достатня концентрація українських сил ( і людських, і військово-технічних), щоб протистояти агресії. Але прямого наказу Києва захистити території так і не надійшло, хоча інформація про проникнення на півострів ворожих підрозділів була відома за три-чотири тижні до фактичної анексії. Висновок: Крим було втрачено штучно. Причина - слабкість,брак політичної волі,небажання і зрада офіційного Києва».

Чинна влада вустами всіляких пашинських, парубіїв та подібних до них ховається від відповідальності за міфом « у нас не було армії». На відміну від політиків,військові фахівці вважають по іншому. За кримську зраду ніхто з найвищого керівництва України не відповідав,а значить,будуть нові національні зради….

Інколи в цій генеральській записці дається взнаки колишня служба в лавах КГБ і Радянської армії, дещо навіяне відповідними політзаняттями. Ось приміром таке: « Якщо ми дійсно бажаємо залишатися єдиною країною, треба погодитися з особливостями всіх регіонів. Так, на Західній Україні свої герої-Бандера і Шухевич,але їх не можна насаджувати сходу. Наприклад,у північних і південних штатів Америки також різні герої,різні традиції, історія,менталітет,але це не заважає їм бути єдиними в головному - процвітанні держави,її громадян,верховенстві прав і свобод». Так погоджувалися вже з «особливостями регіонів»,панове генерали, в Криму і на Донбасі погоджувалися,з оспівуванням Російської імперії і Радянського Союзу,з патологічним україноненависництвом, із брутальним порушенням прав україномовних і українокультурних людей погоджувалися,з промосковським холуйством місцевої влади погоджувалися,з неподільною гегемонією російських ЗМІ погоджувалися. Нинішній результат у Криму і на Донбасі є цілком закономірним і природним. Абсолютно невипадкове те,що найбільших успіхів Путін добився саме в найменш українізованих регіонах України. І з прикладом Америки далеко не все так просто. Американці мають різні емоції щодо учасників громадянської війни XIX ст., проте вони одностайні в шануванні героїв боротьби за незалежність. Джордж Вашингтон- є культовою постатю як на Півночі,так і на Півдні країни. Отже, приклад, наведений генералами, некоректний. Якщо генерали мають рацію і Степан Бандера і Роман Шухевич ,є цінністю лише для західної частини України ( таке припущення геть спростоване подіями 2013-2014 р.р. і нинішнього періоду).

Що ж буде, якщо виконати генеральське побажання « не насаджувати» все українських героїв на Сході? По-перше,вакууму ( політичного і ідеологічного) не буде. Відмова від « насадження» українського патріотизму неминуче призведе до тотального насаджування російсько-імперської і неокомуністичної ідеології. Така відмова означатиме ідеологічну і ментальну федералізацію України, внаслідок якої на Сході збережеться ( можливо,ще й посилиться!) потужний антиукраїнський сепаратистський потенціал ( що й сьогодні тим спостерігається). А як може бути по-іншому там, де «особливості» зводяться до «георгіївських стрічок»,де шаленіє антиукраїнська преса,де вчителі в школах сіють ненависть до України,а чиновники в Києві в ім’я поваги до «особливостей» воліють всього цього не помічати? Цей антиукраїнський в своїй основі ідеологічний комплекс «особливостей» завжди працював і буде працювати проти України…

Україна залишиться єдиною країною лише тоді,коли матиме спільний символ віри,єдиний пантеон героїв від Карпат до Донбасу і Криму. Генерали фактично повторили тези ідеологів Партії регіонів ,зокрема одіозного Миколи Левченка, який проголошував нехай у вас на Заході будуть свої герої, а у нас на Сході – свої. Подібний підхід абсолютно закономірно сприяв утворенню на російських багнетах і за допомоги спецслужб РФ псевдореспублік «ДНР» і «ЛНР». Між тим,ставлення до Бандери, Шухевича,інших борців за незалежність України - це водночас і ставлення до державної незалежності України як такої. Бо важко уявити,щоб людина сказала: я за державну незалежність України,але геть проти тих,хто за неї боровся. Так не буває. І це не фігура мови. Авторові цих рядків кілька років тому довелося читати лекції про український національно-визвольний рух,зокрема ОУН-УПА,в Севастопольському міському управлінні СБУ. Один з офіцерів підійшов до мене і сказав: « Ми їх все одно ніколи не сприймемо,бо вони вбивали наших». Нашими для офіцера української спецслужби були сталінські чекісти,а не борці за незалежність України. То чи варто дивуватися,що все тамтешнє управління СБУ в повному складі стало міським управлінням ФСБ РФ?

Чи можуть Бандера і Шухевич стати героями для цілої України? Так. Тільки для цього має докорінно змінитися політика офіційного Києва,вона має перестати бути зрадницько -капітулянтською ( про що просто сказали генерали у своїй записці) і перетворитися на ідейно-наступальну, відображаючи інтереси широких верст українського суспільства,а не злодійських угрупувань при владі.

За 24 роки незалежності багато змінилося в свідомості українців. Як написано в енцикліці одного з Римських понтифіків – «Rerum novarum» - « Нові речі з’явилися в світі». Українська національна ідея перетнула Збруч і попрямувала далеко на схід. Якщо раніше було різне ставлення до синьо-жовтого прапора і тризуба,то тепер це вже елемент національного консенсуса. До речі,представника єврейської громади України,які активно допомагають фронту,з гідністю і викликом називають себе «жидобандеровцями», а бандерівське гасло «Слава Україні!- Героям слава!» повторює вся країна «від Сяну до Дону»,від Ужгорода до Слов’янська.

Головне,що зрозуміли автори записки,люди здебільшого фахові й розумні,що за чинної влади Україна не має жодних шансів на перемогу. Щоб перемогти – треба змінити владу. Записку генералів можна вважати останнім попередженням цій владі: « Хлопці на фронті чекають одного: команди наступати,вони готові й вміють воювати,але наказу як і раніше немає. Пробачте,але відмазки на кшталт « попередники розвалили армію,розікрали казну» більше не працюють. Так само,як не працюють Мінські угоди і відмовки влади,що для повернення контролю над окупованими територіями зараз не та економічна ситуація. І коли нинішня влада просить гроші у Міжнародного валютного фонду,це не тому,що «попередники» розікрали казну,а тому,що після Майдану корупція в країні не зникла,а лише зміцнилися. Перестаньте красти на рівні Верховної Ради, Адміністрації Президента і Кабміну,влада має лише одне завдання-зробити все для збереження « державності й цілісності України. Не можете? До побачення,є інші». Чи зрозуміє влада це звернення? Впевнений,що ні. Вона приречена,головне,щоб разом із нею приреченою не виявилася країна. Влада нічого не розуміє,як до останнього дня нічого не зрозумів Янукович. Дедалі очевидним стає той факт,що нинішні вожді за своїм менталітетом,схильностями,життєвими звичками аж ніяк принципово не відрізняються від «попередників».Відмінності мають виключно стилістичний характер – ну не буде Яценюк колекціонувати золоті батони,бо освічений,англійською мовою володіє,таку-сяку культуру має,не буде Порошенко виготовляти свою античну статую з мармуру в стилі екс -генпрокурора Пшонки бо має певний естетичний смак,не стане Гройсман влаштовувати п’яні розваги,бо людина інтелігентна. А поза тим? А поза тим ніякої різниці немає,що робилося-те й робиться,що було,те й буде…

А генеральське попередження-річ серйозна. Якщо вже люди,що-звикли все життя підкорятися військовій дисципліні. Дотримуватися субординації,виступили з такою заявою,значить,ситуація справді стала критичною…