Додати новий коментар

Про це Іван Стойка з Виноградова написав в мережі Фейсбук.

Боляче. І гидко.

Ніколи в житті не любив їздити ні за який кордон.

Правда, і ніяк було. Не їздив навіть з “соляркою”, ні просто. Не міг дивитися на прикордонників та митників з обидвох боків, як принижують наших громадян, і які ми безправні та безпомічні проти наглоти. Коли митник повертається до тебе спиною, ніби ти взагалі для нього не існуєш, з”являється непереборне бажання дати йому зі всього маху копняка під жирний зад. Впевнений, що одного разу не стримався б.
Нещодавно взяв відпустку і вирішив подивитися “європу” після тривалої 15-річної перерви (благо, друзі та знайомі ділилися своїми незабутніми враженнями). На морях не був ніколи, бо не дозволяв сімейний бюджет, але проїхатися транзитом у найближчі міста – реально.
На “Дякові” мій автомобіль обнюхали дві службові собаки – і наша, і румунська. Я порахував: наша зробила чотири кола, а румунська – сім! Румунів поставили в тупік два факти: відсутність у мене іноземного громадянства (його вже має кожний, кому не ліньки), і невизначена – “просто подивитися” – мета поїздки. По всьому було видно, що їх аж руки свербіли розібрати моє авто до гвинтика!
На “Вілку” наші служби були просто молодці, а от “мадяри”… один із них обстукав пальцями весь корпус машини, при цьому прикладаючи вухо – так, ніби налаштовував фортепіано, і, не “почувши” нічого підозрілого, невдоволено спитав, на якій мові я хочу заповнити бланк. Я добре знаю угорську, але сказав: на українській. Бланк навмисно принесли хвилин через 15, з коментарями, які я добре розумів: мовляв, нічого їздити тут таким, що навіть мови не знають. Крім особистих даних, там треба було вказати кількість пального у бакові та покази спідометра! Що ж, ці декілька позицій я “на алаверды” заповняв теж хвилин зо 20. Коли “піаніст” почав явно нервувати, я віддав йому заповнений, але з навмисно неправильно записаним спідометром (тільки 4 цифри). “Піаніст” тремтячими від злості руками заповнив сам.
“Ужгород”! Десятки авто – у черзі, в яку періодично пхаються ті, що тільки-но приїхали і для яких цімбори тримали місце. Обстановка вкрай нервова, кожний намагається бути хитрожопішим за інших. Одного чомусь не пропускали, так він вийняв 3 (три!) мобілки і кричав якомусь “Васі”, щоб негайно втрутився. Його поставили на поглиблений контроль (щоб знав!). Словацький митник, побачивши 1 (одну!) пачку сигарет, раптом з червоним обличчям і виряченими очима зарепетував: “що, не можна мені було про це сказати?!” Уявляю, що було б , якби він побачив дві.
Ні, скажу я вам: або Європа – не Європа, або ми якісь “не такі”. Скажу більше: ми з дружиною з”їздили на Черкащину провідати родичів, яких дуже давно не бачили, і, проїхавши через п”ять областей, побачивши тільки частинку тих красот і краєвидів та силу-силенну гарненьких міст, містечок і сіл, безкрайні чорноземи, на яких дозрівав багатющий врожай, а також поспілкувавшись з прекрасними людьми, можемо впевнено сказати: немає у світі такої держави, як Україна! Це махіна – величезна, могутня і заможна, яку за 25 років дерибану, як не намагалися, так і не змогли розікрасти і розвалити.
…Тільки що почув по тєліку, що за поточний рік всіма “компетентними органами” повернуто у держбюджет країни вкрадених грошей аж вісім! тисяч! гривень!
Тьфу…