Додати новий коментар

Днями у словацькому селі Подгород, що у Кошицькому краї, проходило традиційне свято пирогів-вареників. До глибинки сусідньої країни запросили й український творчий колектив, який не лише уміло співав, але й вареники вправно ліпив. У складі української групи на святі вдалося побувати й нашому кореспондентові.

Власне «свято» для нашої творчої делегації розпочалося уже на українсько-словацькому кордоні. Тут наш мікроавтобус митники попросили проїхати на поглиблений огляд. Причини, звичайно, ніхто не став пояснювати. Відтак дівчата з вокально-інструментального ансамблю «Арніка» з Ужгородщини вирішили «задобрити» митників піснею. І у них це вийшло. Після кількох запальних українських та словацької мелодій словаки навіть почали аплодувати і зрештою відпустили нас у Євросоюз…

Село Подогород, у якому проходить фестиваль усього за 10-15 кілометрів від найближчого до кордону з Україною словацького містечка Собранце. Вареники ліпитимуть у адміністративній будівлі цього охайного чепурного села, де зосереджене і місцеве самоврядування і будинок культури, бібліотека, їдальня і не тільки. Тут разом з організатором поїздки завідувачем відділу міжнародних зв’язків і національних меншин Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури Іваном Тужеляком нас зустрічають представники сільської влади. Знайомимося зі старостою села, його заступницею та гостями свята. Голова Подграда показує наш намет для варіння вареників. Окрім української команди, пироги ліпитимуть ще близько 6-7 колективів.

Процес ускладнює 36 градусна спека, на якій ще потрібно щось гарувати. Попри це, наші дівчата за годинку-другу примудряються наліпити і зварити вареники. І неабиякі, а з шістьма видами начинок…

Поки готувалися гастрономічні шедеври, намагаємося сховатися від спеки біля адмінбудівлі, де розливають чопова не пиво. У черзі за ним або за квасом, який тут продають по 1 Євро за келих, доводиться стояти чи не півгодини. Відтак у гущі словаків вдається почути слова, дуже схожі до діалекту закарпатців з Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів. За пивом місцеві люди обговорюють міжнародну політику, діляться враженнями, де кращі заробітки: у Німеччині, Англії чи Іспанії, та жартують. Взагалі словаки дуже жартівливі люди, тому часом, спілкуючись з ними, можна загубити межу серйозної розмови і жарту…

Серед гостей свята зустрічаємо і голову Союзу русинів-українців Словаччини Петра Сокола. Пан Петро трохи пролив світла на сьогоднішнє свято. Виявляється, свято пирогів (так тут називають вареники) заснував саме Союз русинів-українців. Його проводять саме тут уже 43 роки поспіль! Пан Сокол каже, що власне ідея і мета такого мироприємства — об’єднати русинів-українців, які з давніх-давен живуть на цих землях. А вареники, як символ українського східного обряду використовують лише як гастрономічний символ цього об’єднання. Традиційно на свято запрошують словаків-українців з навколишніх сіл та обов’язково українців з Великої України. В основному — з великих міст. Цього року вирішили запросити закарпатців. Загалом, пан голова Союзу русинів-українців зізнався, що організацію свята останнім часом намагаються перебрати на себе власне словацькі громадські організації, фінансовані як урядом Словаччини так і Євросоюзом загалом. Цим самим, на думку пана Петра, ці ж організації намагаються дещо відсунути русинів-українців від процесу, та змінити саму ідею дійства.

Спілкуючись із тим же Петром Соколом, зрозумів, що русини, котрі об’єднані у згадану організацію — справжні патріоти України. Ці люди тут ведуть свою, менш помітну але не менш важливу боротьбу за ідентифікацію, жодним чином не спекулюють на історії і показують приклад патріотизму іншим нацменшинам. Чого, на жаль, не скажеш про закарпатські русинські рухи з присмаком сепаратизму…

Коли після кумедного словацького гурту «Друшляк» на сцену вийшов закарпатський колектив, словаки показали справжнє ставлення до українців: майже не аплодували і почали залишати свої місця. Під кінець виступу кілька місцевих, очевидно з числа русинів-українців, таки підтримали наших дівчат. Проте, неприємний осад від такої «дружньої» зустрічі залишився…

Свято тривало до пізнього вечора. Закарпатська «Арніка» ще раз виходила на сцену. Цього разу із запальним закарпатським танцем. Танок у дівчат вийшов на славу, як і закарпатський рецепт вареників, який відзначили грамотою. Відтак, попри спеку та специфіку словаків, на Україну поверталися з піднесеним настроєм…