ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    28 березня 2024 четвер

    Фронтові дороги в АТО здружили цих бійців назавжди...

    37 переглядів
    Служили два бійці-розвідники...

    Молоді роки цих українських патріотів, як і тисяч їхніх ровесників-однодумців – це навпіл поділене війною на Донбасі їхнє життя. Ця фронтова епопея, слід сподіватися, буде успішно завершена. Чекаємо та надіємося усі.

    Та й вояки останніми місяцями прийшли, образно кажучи, до себе, бо пережили-витримали такі страхіття-жахіття, яких нікому й ніколи спізнати не бажають…
    Слід сподіватися, що фронтові дороги в АТО здружили цих бійців назавжди. І вони, підлікувавшись у Мукачівському госпіталі, окріпнувши фізично й морально, хочуть бути ще активнішими у трудовому, громадському житті міста, району, краю. І хоча кадрові військовики 128 гірсько-піхотної бригади Руслан Лозюк та його молодший колега Юрій Степанов трохи різні за характерами, та обох єднає нестримна любов до рідної землі, незбагненне прагнення жити й творити у незалежній Україні. Тож без вагань і роздумів пішли на східну війну з агресором, аби захисти мир і спокій, свободу кожного з нас, завтрашній день дітей, батьків, дідусів, бабусь. Приміром, тридцятирічного старшину розвідбату вже згадуваного з‘єднання Р. Лозюка, який мешкає у Свободі, удома, крім дружини, чекали двійко чарівних донечок. Вони щогодини ждали від батька найменшої вісточки, і повсякчас наголошували: «Наш татусь на війні, він неодмінно покарає тих поганих дядечків, які прийшли на Україну вбивати таких маленьких, як ми…». Дітки щиро мовили ці слова від себе й від імені десятків тисяч ровесників-однолітків – від сходу до заходу. Можна багато розказувати, якою була зустріч після багатомісячної розлуки – гіркі сльози лилися-струмили в усіх, хто у перші години приїзду тиснув руку, обнімав цього вояка-героя. І не тільки його, але й інших, хто на ротацію повертався з бійні у АТО. Натомість з виду непримітний, але тихий і скромний Ю. Степанов має усього двадцять три. Він навіть ще неодружений, однак про війну, горе, лихо знає не з чужих слів і не з книжок. Як контрактник, на фронті провів майже увесь минулий рік і перші цьогорічні зимові тижні. Глянеш на цього добродушного хлопчину й одразу не скажеш, що за плечима у нього – нелегкі фронтові будні, безсонні ночі у землянках, ледь не смертельна контузія, душевні болі, неспокій, хвилювання. Добряче запам‘яталася ця грізна, зловісна, жахлива, лячна, кошмарна війна. Про неї розповідав під час нещодавніх відвідин бабусі у Тернополі. І 79-літня ненька його рідної матері цілувала біляву голову онука, обнімаючи, плакала й промовляла: «Слава Богу, повернувся… Рада бачити тебе, Юрчику, живого та вцілілого…» Хай буде вона проклята, як і тії іродові сини, які розпочали це криваве місиво-протистояння. Можливо, що не його це слова, але молодий берегівчанин, який усього кілька років тому ще ходив у ЗОШ № 1, готовий розписатися під ними й іншими подібними думками.
    До речі, про сміливця Руслана Лозюка дізнався на одному з круглих столів, який з ініціативи берегівської влади напередодні 70-річчя Великої Перемоги відбувся у приміщенні районної бібліотеки. Багато його думок про війну, перемогу, волонтерів, патріотичне виховання схожі з тими, що звучать із вуст інших патріотів, які завдяки мужності, героїзму зупинили путінську війну, дали гідну відсіч сепаратистам і бойовикам усіх мастей. Звісно, без особливого пафосу розповідав цей безстрашний воїн про фронтові дороги, які у нього виявилися вкрай важкими й кровопролитними, бо, як і молодший сержант Юрій Степанов, воював у Луганському аеропорту. Окремі добровольчі батальйони викликають у нього захоплення, бо товариші по зброї здорово гатили по ворогу, розуміючи, що тут також міг утворитися «котел». Бійці спізнали миттєвості, коли гинуть бойові побратими, бо у перші хвилини навіть не усвідомлюєш, що діється довкола. У цьому оточенні могло полягти стільки ж військових, скільки їх загинуло під Іловайськом чи на інших воєнних плацдармах. Словом, смертей, крові виявилося б неміряно! А потрапивши під ворожі кулеметні черги, снаряди танків і «градів», багато солдатів і офіцерів зазнали поранень, також чимало хлопців опинилося в полоні. Окремі бранці ще й зараз не врятовані. Натомість удома чекають синів, чоловіків, братів. Щоби нарешті це "визволення" сталося, неймовірні зусилля докладають Президент України П. Порошенко, інші служби, громадські організації, волонтери. Останні одягали-взували-годували-озброювали армію. А розвідники, як відомо, – це вояки особливої закваски, вони завжди на передових рубежах, тобто щомиті були на прицілі російських найманців і снайперів. А коли точніше, то чи не найближче містилися біля пащі ворожих гадів, які і надалі готові вбивати, руйнувати, розстрілювати. Між інших, точних і конкретних даних про фронтову ситуацію повсякчас чекали командири підрозділів, аби оперативно спланувати подальші бойові дії. Особливо це стосується Старобільска, Дебальцева, Щастя, де торік тривали найважчі та найжорстокіші на Донбасі бої.

    Не завжди бажають бійці-розвідники, аби про них і друзів писати, то ж будемо лаконічними. Хоча ще на кількох моментах варто зупинитися. Отже, смакуючи квас, два бойові побратими згадували (розмова відбулася одного літнього дня в "Орхідеї") чимало й інших страшних історій, епізодів східної війни, де й вони зазнали поранень і контузій. Приміром, Руслан довго спинався на милицю, бо має посічені спину, хребет, роздроблену кістку лівої ноги. Словом, кожен порух, як і хода загалом, завдають болю, тож намагається якнайменше навантажувати ступню. Це – порада лікарів, яким дякує за людську опіку й нагляд. У подробиці заглиблюватися на схотів, адже вони навіюють на не такі вже й солодкі спомини про війну. Переконаний: невдовзі усе заживе й із маленькою своєю та сусідською дітворою у Свободі ще гратиметься – і досхочу! Він хоча й немісцевий, бо народився на Львівщині (саме звідси після Другої світової війни у Казахстан депортували сім‘ю його дідуся за участь русі ОУН-УПА, якій дозволили повернутися додому аж наприкінці 50-их), але це село низинної Берегівщини стало для нього рідним, як і люди, які тут живуть. Як кадровий військовий, він у армії опинився після школи, відтак спільно з колегами відточував майстерність у навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині, служив на Яворівському полігоні. А вже відтак мирні армійські будні продовжувалися на плацу одного з підрозділів 128-ої бригади. Однак їх у квітні 2014 р. перервала команда їхати на схід і боронити українську землю. Бої у АТО тривали-вершилися на його очах, саме він був у складі розвідувальної групи, яка забезпечувала відхід усьому закарпатському з‘єднанню. Із жалем розказував, як загинув командир розвідбату, мужній майор ЗСУ ужгородець Віталій Постолакі, як умирали інші побратими. У ворожу засідку попав і Ю. Степанов із підрозділом – під час виходу з оточення автомобіль «УрАЛ» наїхав на міну й усіх, хто був у кузові, потужний вибух розкидав на десятки метрів. Неймовірні крики, зойки, стогони друзів, криваві фрагменти їхніх тіл ще й зараз відлунюють у серці, увижаються уві сні, бо й сам перелетів через якісь ями-баюри і, гепнувшись об землю, утратив свідомість й непритомно лежав кілька годин. По ньому мало не проїхалася інша бойова техніка – від хлопчини тоді точно вже не залишилося б живого місця. Мовив: від удару все боліло, пропав слух, не міг навіть ворухнутися. Добре, що гвинтокрилом поранених, покалічених, контужених першочергово доставили у найближчий госпіталь, а вже звідти – "у руки" мукачівських медиків.
    0_2312-1.jpg
    Та чи не найбільше переймалася удома мама пані Галина, працівниця одного з берегівських банків, яка, мов та голубка, місця не знаходила, що від сина немає дзвінка. Телефонує йому, а там – тиша. Звісно, від таких стресів і переживань можна збожеволіти. Ділилася своїми міркуваннями з дуже приємними та зичливими сусідами Розалією Юріївною та Михайлом Іллічем Цитряками. Обоє пам‘ятають, як Закарпаття у 1944 році червоноармійці від німців визволяли, як фронт котився через місцевості, де народилися й де у дитинстві жили.
    Але ніби усе вже позаду: ненька, друзі, знайомі, родичі, сусіди заспокоїлися. Приміром, Руслан Лозюк по-своєму влаштовує мирне життя, а Юра Степанов влаштувався на "Нову пошту". Працює старанно, бо по-іншому не вміє. І мало хто здогадається, що він безпосередній учасник АТО, що саме він захищав Україну від ворожого поневолення.

    Миру вам, захисники Вітчизни! Зі святом!

    Михайло ПАПІШ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору