Додати новий коментар

А чи знаєте Ви, що старостою ромського поселення може бути не лише чоловік?

Сучасні трансформаційні процеси, зокрема поширення цінності паритетної демократії відбуваються в усіх сферах людського життя, та проникають в, здавалось би, консервативні основи традиційного устрою, які неможливо розхитати. Так сталося і у ромському таборі, який знаходиться на Закарпатті. Ілона Балог, більш відома як Моніка, є першою баронесою в ромському таборі, що у Чопі.

Як довго Ваше життя пов’язано із ромським табором у Чопі?

Вже 43 роки, як я живу у чопському таборі. Його історія налічує більше як сотню років. Тут жили мої предки, тут народилася я. Закінчила угорську школу, яка знаходиться у Чопі. Після школи, була вимушена одразу йти працювати, так як моя мама хворіла. Вже працюючи, вийшла заміж та народила свого єдиного сина. А тепер я бабуся двох чудових онуків. Всі мене знають як Моніку, хоча по документам я Ілона. Була цікава історія з мого дитинства, коли по моєму народженні родичі посварились трішки, як все-таки мене будуть звати. Перевагу взяло ім’я Ілона, однак мій брат сказав, що це буде Моніка. Так мене і знають, як Моніку.

Феномен баронеси є унікальним в своєму роді. Скажіть, як Ви стали старостою поселення?

Якщо відверто, то це стало сюрпризом для мене. Я знала, що у мене є підтримка, що я авторитет. Однак, на моїй пам’яті не було, і немає, жодної жінки-старости ромського поселення. Це сталося три роки тому. У нашому таборі, до мене, було два барони. І, звісно, вони були чоловіками. Я діяла більш як активістка. З 2013 року я членкиня громадської організації «Народний контроль» в лавах якої, ми зробили багато важливих справ. Але я розуміла, що якщо буду обраною демократичними виборами старостою, то для табору зроблю набагато більше. Не потрібно зайвих пояснень тому, що наш ромський устрій загалом, та інститут баронів/баронес поважають.

Тобто, Ви все-таки наважились балотуватися? 

Ну, якщо відверто, мені рішучості ніколи не бракувало. Я знаю, що хочу зробити для своєї громади, і знаю, що вони мене підтримують. На загальних зборах обирали нового старосту із трьох кандидатів. Перемогу отримала я більшістю голосів. Тому, вже впродовж 3 років, я баронеса. Цікавим є те, що у мене день народження співпадає із датою, коли народився попередній барон. В громаді, сміючись, казали, що це містика.

На скільки відомо, чопський табір є великим та розкиданим по місту. Як Вам вдається допомагати всім чопським ромам?

Так, це правда, що ромів багато у Чопі. Я проживаю в одній із його частин. Можу стверджувати, що саме в цій частині найбільше проблем. Роми не дуже часто звертаються за допомогою. І цьому є ряд причин. По-перше, вони звикли, що коли вони прохають про допомогу, їм відмовляють. Роми намагаються самостійно владнувати свої справи. Однак, коли питання неможливо вирішити самостійно – вони звертаються до мене. Я завжди поміж людей, тому мене не важко знайти.

З якими питаннями найчастіше звертаються роми?

В основному, ці питання стосуються отримання паспортів, довідок, питань приватизації майна та отримання соціальної допомоги. Інші, всім відомі проблеми, які входять в сферу комунально-житлових питань, ми намагаємося вирішувати спільними зусиллями.

Розповім один із випадків, коли ми відстоювали свої права. Після чергового обрання мером Чопа Галини Цар, проблеми ромів, нажаль, продовжували не вирішуватися. Ми часто зверталися із проханнями зробити нам дорогу. Розумієте, це не примха, бо нам не подобається ходити по бруду. Це значуща проблема для нас. Як тільки йде дощ, весь бруд заливається у наші домівки. Дітки змушені знаходитися у цій антисанітарії. Вони, навіть, до школи не можуть дібратися. Дороги немає, і автобус не під’їжджає до нас в табір.

Так, були випадки, коли водій автобусу просто не зупинявся, вигукуючи дітям, що бруд не буде возити. А тут, вже є поважна причина – неможливо заїхати. Наші активісти набрали у відра бруд з дороги, і понесли все це разом у мерію. На дорозі їх зупиняли, не пускали у мерію. Однак, вони дійшли і поставили ці відра перед колишньою мером.

Це вражає. Сучасними словами, Ви зробили адвокаційну кампанію по захисту своїх прав. Яка була реакція?

Звісно ніхто не очікував такого кроку від ромів. Всі звикли, що ми примари, яким нічого не треба. А тут, явилися свої права відстоювати. Ну яка реакція. Знову обіцянки, що на літо буде дорога. Однак, її і так не зробили. Тепер обрали нового мера, і ми покладаємо надії, що наші проблеми стануть, якщо не в пріоритеті, то хоча б в порядку денному.

Однозначно, роботи ще дуже багато. Але частину дороги ми вже зробили. І, так, це не моя заслуга. Це все ми робимо разом.

Чи відрізняється жіночий стиль управління від чоловічого?

Я не буду відповідати «так» чи «ні». Я просто розповім, як відбувається моє баронство. Всі знають мене, як просту людину, що завжди разом із людьми. Для мене, моя громада – це моя велика сім’я, де ми можемо обговорювати будь-що. Ніколи не ставила себе на щабель вище, тільки тому, що я баронеса. Я знаю кожного в лице, по імені, та їх проблему. І я відчуваю підтримку від своєї громади за це.

Звісно, при нагоді, я одягну сукню, і буду красуватися. Але, це не на часі. Начальників та, так званої еліти і так повно. Навіть, якщо я стану Президенткою, все-одно буду продовжувати одягати простий та зручний одяг. Буду сваритися у інстанціях за свою громаду. Бо, нажаль, по-іншому інколи просто не вдається досягти чогось. Я вчу цього і своїх ромів, що подеколи, потрібно бути сильнішим, чим ти вважаєшся насправді.

Я відчуваю у Ваших словах нотки, які нагадують мені речі, що стосуються ромофобії. Це так?

Нажаль, так. Дискримінація ромів відбувається щодня, і при будь-якій нагоді. Непотрібно далеко заходити. Я розповім свою історію. Буквально на минулому тижні, я звернулася з питанням отримати соціальну допомогу. Отримала офіційний лист, в якому зазначалося, що я не надала повного пакету документів. Однак, я їх надала. Була змушена піти до відділу соціально захисту, з якого мене фактично викинули із потоком словесних образ. Нажаль, я тоді хворіла, і була з температурою. Але, наступного тижня я піду писати скаргу. Я не буду опускатися до рівня словесних образ та погроз. Буду діяти у правовому полі, бо правда на моєму боці.

Жахливо те, що відбувається. А як щодо ромських діток? Чи відчувають вони дискримінацію у школі?

В нашому таборі немає школи. І я цьому дуже рада. Адже, побудувавши ще одну сегреговану школу, подібну до ромської школи в Мукачеві, ми ізолюємо наших дітей від бачення іншого життя. Тому, вони відвідують угорську школу в місті. В школу ходять всі дітки, і в принципі, особливої дискримінації в середині школи вони не відчувають. Інше питання, якщо вони захочуть ходити в українську чи російську школи. Єдиний, кричущий випадок дискримінації, так це наші автобуси, на яких, подеколи, нереально добратися до школи.

Які у Вас плани щодо розбудови стабільної ромської громади?

Наразі, всі питання є пріоритетними. Насправді, важко виділити якесь одне найважливіше. Поки, дорога більш-менш зроблена. До неї ми повернемося ще весною.

У мене, в пріоритеті поставлене питання газопостачання. Роми використовують старі пічки на дровах або дорогі газові балони. Я вже знайшла майстрів, які готові нам допомогти у проведенні газу. Роми готові ставити лічильники, та платити за те, що вони використовують.

Питання водопостачання, також є болючим. Але його вирішити легше. Справа в тому, що у нас, в радянський час, було проведене водопостачання. Однак, вже в незалежній Україні, трубу, по якій надходила вода до нас, була «обрізана». Зараз, ми змушені ходити у дома, де є помпи, та набирати воду. А питання стоїть в малому – допомогти відновити одну трубу.

Однак, я впевнена, що можливо зробити все, якщо є бажання. А бажання у моєї ромської громади є.

Ірина Миронюк, Благодійний фонд «Розвиток» (http://rozvitok.org/)