Боржавську вузькоколійку треба "цокотити", як це роблять в Уельсі

Після багатьох публікацій з приводу долі Боржавської вузькоколійки, які були опубліковані в ЗМІ протягом останнього часу, багато знайомих і незнайомих людей з емоціями розповідають про репортажі каналу TravelChanel, присвячені різним історичним залізницям.

Особливо часто такі репортажі відзняті в Великій Британії – батьківщині першого парового локомотиву та сучасного руху зі збереження та відродження історичних залізниць. У ТОП-5 історичних залізниць згаданого каналу є вузькоколійна залізниця, розташована в Центральному Уельсі - залізниця Велшпул – Лланфаір.
Але що може бути спільним у технічних стандартах вузькоколійних залізниць двох регіонів: Закарпаття в Україні та Уельсу в Великій Британії? — Це стандарт вузькоколійної згаданої залізниці в Уельсі та Боржавської вузькоколійки, а саме ширина колій 750 мм. Вибір такого стандарту (у них) був зумовлений особливостями рельєфу – колія проходила берегами річки та мала невеликі пагорби. Цікавим є і той факт, що обидві збудовані в один час – Британська в 1903 році, а Боржавська – в 1908 році. Передумовами будівництва залізниці Велшпул – Лланфаір стало бажання сільських громад вийти на ринки міста Велшпул – в цей час індустріалізоване місто потребувало теж сільськогосподарської продукції. Залізниця прослужила вірою і правдою валійцям дві світові війни, пережила націоналізацію і була закрита в 1956 році: конкуренцію їй склав автомобільний транспорт. Але вже в 1963 році завдяки старанням групи ентузіастів залізниця була відкрита знову – в сучасній історії Уельсу та Великої Британії проект відродження цієї історичної вузькоколійної залізниці став першим і найбільш успішним: візити королівської родини, особливо принца Уельського Чарльза, є тому підтвердженням. Певно, це і є найбільшою різницею, що відрізняє вузькоколійку з Уельсу та Боржавську малу залізницю. Адже на сьогоднішній день закордонна 50-кілометрова залізниця відіграє важливу роль у туристичному житті – за рік вона перевозить більш ніж 30 000 пасажирів, хоча з 12 місяців регулярний рух потягів відбувається тільки 6 місяців за спеціальним розкладом. На постійній основі там працює як і 100 років тому - 8 осіб, а кількість волонтерів сягає більше 400 осіб. Волонтерський рух займає особливе місце в житті залізниці Велшпул – Лланфаір – завдяки волонтерам проводяться всі роботи пов'язані з функціонуванням залізниці.: від ремонту колії до обслуговування пасажирів та управлінням на станціях та потягів. Роботи сплановано на рік вперед, а управління компанією та коштами відбувається максимально прозоро. На сьогоднішній день завдяки приватним пожертвам залізниця має найбільш широку колекцію вузькоколійних історичних парових локомотивів та вагонів: 8 паротягів та 20 вагонів з Румунії, Австрії, Бельгії,Угорщини та самої Британії. Цікава вартість проїзду: туди –назад – дорослі 11 фунтів, діти від 3-15 років – 1 фунт, студенти – 5 фунтів.
Мені доводилося спілкуватися з волонтерами цієї залізниці – для справжнього британця вести розмову про основну роботу мало прийнято; але що стосується хобі – то вони можуть говорити 24 години підряд - напевно це ї є особливістю британської культури. Стати волонтером може будь-яка особа, яка внесла символічний внесок в 20-25 англійських фунтів на рахунок компанії, а також яка бере участь в роботі залізниці згідно затвердженого плану.
Денис Добра
P.S. Багато читачів, напевно, скептично поставляться до Британського досвіду та можливості його застосування в Україні. Технічний стандарт маємо єдиний, – а суспільний...?! В продовження теми: сьогодні є модним серед закарпатської (і всієї України) еліти відправляти своїх чад на навчання за кордон: Велика Британія в цьому рейтингу займає навищу позицію за престижністю, і тому є пояснення ... а приведений вище приклад стосується не тільки теми вузькоколійної залізниці, а і інших суспільних інтересів, які мусимо ще також вчитись «сокотити».