2009 рік для українських споживачів фінансових послуг став одним із знакових. Кризові явища в економіці України почались саме у фінансовому секторі.

Саме тоді за короткий час споживачі фінансових послуг на собі змогли відчути весь спектр порушень, які вчинялися фінансовими установами, а саме: затягування та відмови у страхових виплатах, неповернення депозитів, одностороннє підняття відсоткових ставок, розголошення банківської таємниці та інших персональних даних про споживача третім особам, передача боргів колекторським компаніям, публічне розповсюдження інформації про боржників з метою створення на них психологічного тиску, використання несправедливих умов у договорах, нарахування пені та штрафів, які в декілька разів перевищували розміри заборгованостей тощо. За такої ситуації у фінансовому секторі закономірною постала потреба у захисті прав споживачів фінансових послуг державою.

Відповідно до законодавства України споживач фінансових послуг може захистити свої порушені права в суді, а також у іншому державному органі, який наділений повноваженнями щодо такого захисту.

Можливість захисту своїх прав українськими споживачами фінансових послуг у позасудовому порядку, тобто іншим, ніж суд державним органом, закріплена зокрема:
• статтею 17 Цивільного кодексу України,
• статтею 55 Конституції України,
• статтею 13 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Верховною Радою України у 1997 році.

Стосовно споживачів послуг кредитних спілок та банків державними органами, які покликані захищати права споживачів фінансових послуг є Національний банк України та територіальні органи Держспоживстандарту. Стосовно споживачів страхових компаній – цим державним органом є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. Повноваження цих органів по захисту прав споживачів фінансових послуг встановлені спеціальними нормативними актами.

Наскільки дієвий в Україні позасудовий захист прав споживача фінансових послуг ?
Дієвість позасудового захисту порушених прав споживача банку можна проілюструвати на прикладі звернення до Закарпатського обласного управління у справах захисту прав споживачів та до Національного банку України (НБУ).

Коли споживач банку звернувся до Закарпатського обласного управління у справах захисту прав споживачів зі скаргою на неправомірні дії банку. Вже за 15 днів отримав відповідь виконуючого обов’язки Начальника Управління В.Ю Товтина, якою Закарпатське обласне управління у справах захисту прав споживачів «фідфутболило» його до НБУ.

А за деякий час прийшла відповідь керівника служби банківського нагляду НБУ О.М. Бережного, який «захищаючи споживача банку всіма можливими силами», порекомендував звернутися за захистом до суду.

В такій «справедливій» ситуації у споживача послуг банку закономірно виникли деякі запитання.

Приміром: якщо Закарпатське обласне управління у справах захисту прав споживачів навіть не спробувало захистити його інтереси як споживача банківських послуг, тоді чим же воно насправді займається і для чого потрібно таке управління у Закарпатській області?

Із чим пов’язано те, що Національний банк України не відстоює інтереси споживача банківських послуг? Які в такому випадку шанси самостійно відстояти свої порушені права перед серйозною юридичною службою банку?

Чому низка українських та міжнародних норм, які гарантують захист його прав як споживача фінансових послуг у позасудовому порядку реально не працюють? Чому Державі немає ніякого діла до прав окремої людини?

Як змусити державні органи відновити порушені фінансовою установою права споживача?
Із усіма своїми питаннями наш споживач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду, який 10 березня 2011р. дав обґрунтовану відповідь (справа №2а-3525/10/0770).

Суд встановив, що у Закарпатського обласного управління у справах захисту прав споживачів насправді є повноваження захищати права споживача послуг банку. Суд також визнав бездіяльність Закарпатського обласного управління протиправною та зобов’язав його вжити заходів за поданою споживачем скаргою.

Наразі свою відповідь на порушення законодавства про захист прав споживачів України повинні дати органи прокуратури та керівництво Держспоживстандарту. Відповідні листи-звернення вже відправлені споживачем до цих державних органів.

Будемо також очікувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі за позов споживача до Національного банку України.

Практика судів щодо визнання компетенції територіальних органів Держспоживстандарту по захисту інтересів споживачів фінансових послуг
Потрібно зазначити, що компетенція територіальних органів Держспоживстандарту щодо захисту інтересів споживачів фінансових послуг була також встановлена наступними судовими рішеннями: постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року.

П.10 ч.1 статті 26 «Про захист прав споживачів» передбачив право органів, які захищають інтереси споживачів фінансових послуг, подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів.

До прикладу Управління у справах захисту прав споживачів у Херсонській області, реалізуючи право п.10 ч.1 статті 26 «Про захист прав споживачів», все-таки відстоювало інтереси споживача перед банком від суду першої інстанції аж до Верховного суду України (справа №6-4264св10).

Управління у справах захисту прав споживачів у Івано-Франківській області виграло позов поданий в інтересах споживача (справа № 2-3171/2010 від 3 вересня 2010р.)

За інформацією, яка подана в юридичному журналі «Юстініан» Ларисою Іваненко Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів в 2004р. взяло участь як позивач, представник позивача або третьої особи на стороні позивача у 30-ти судових справах про захист прав споживачів. Вже за 9 місяців 2009 року Головним Київським міським управлінням у справах захисту прав споживачів прийнято участь у 286 судових засіданнях.

Висновки

Хоча для споживача фінансових послуг позасудовий (державний) порядок захисту прав має ряд переваг порівняно із судовим, але наразі деякі державні органи мають більш важливіші завдання, ніж захист прав і свобод українських громадян.
Споживачам фінансових послуг варто пам’ятати, що на практиці зобов’язати державний орган відреагувати на звернення може тільки суд. В такому випадку суд повинен спочатку встановити бездіяльність держаного органу.
Зрозуміло, що судова процедура не є простою та швидкою, але, на наш погляд, вона є серйозним проявом демократії. При наявності судового рішення, яким встановлено бездіяльність державного органу, споживач фінансових послуг може поставити перед його вищим керівництвом обґрунтоване питання стосовно відповідності місцевого керівництва займаній посаді. Ми переконані, що такі обґрунтовані звернення швидко змусять працювати державу на захист прав і свобод пересічного громадянина України.

Олександр Пересоляк