ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Цивільно-правова характеристика договору зберігання згідно національного законодавства

    28 вересня 2020 понеділок

    Після зламу всієї структури планування і розподілу в економіці держави на зміну прийшло вільне волевиявлення – свобода договорів.


    У новому Цивільному кодексі дістали відображення загальні положення договірного права і договори, які найбільше використовуються суб’єктами підприємницької діяльності при обслуговуванні сфери економічних відносин. Провідне місце у цій групі договорів відводиться договору зберігання. Потреба в забезпеченні збереження майна, коли сам власник позбавлений можливості здійснювати нагляд за ним, досить давно втілила в життя існування особливих правових норм про зберігання . За послугами цього виду звертаються в рівній мірі для задоволення як індивідуально-побутових потреб – від глядача(залишає верхній одяг під час відвідування театру) і до пасажира, що здає свій багаж до камери схову на вокзалі; так і потреб підприємницьких, тісно пов’язаних з рухом матеріальних цінностей у цивільному обороті. Тим і іншим в кінцевому рахунку потрібно одне й те саме: зберегти і зберегти належне їм майно.
    Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, що набрав чинності 01.01.2004 р. (далі – ЦК), за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Отже, договір зберігання спрямовано на передання речей у тимчасове володіння іншій особі з обов’язковим наступним поверненням без втрати та пошкодження (тобто із збереженням внутрішніх та зовнішніх якостей і властивостей переданих речей). Це споріднює договір зберігання з договорами позички та найму, проте метою укладення останніх є користування переданим майном, тоді як договір зберігання, за загальним правилом, взагалі не передбачає можливості користування переданими речами (за винятком випадків, коли поклажодавець надає зберігачеві на це згоду). Зазвичай, договір зберігання є реальним (таким, що вважається укладеним з моменту передання речі зберігачу), однак ч. 2 ст. 936 ЦК допускає і можливість укладення консенсуального договору зберігання, але лише за умови, що зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач). Змістом консенсуального договору зберігання є зобов’язання зберігача прийняти річ на зберігання у майбутньому – права та обов’язки за таким договором виникають з моменту його укладення. Договір зберігання може бути як оплатним, так і безоплатним – у правових нормах ЦК, присвячених регулюванню відносин за даним договором, прямо не встановлюється презумпція його оплатності чи безоплатності, тому, на підставі загальних положень про договір, а саме відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК, договір зберігання слід вважати оплатним, якщо тільки інше не встановлено у самому договорі, законі або не випливає із суті договору. При цьому ціну послуги, якщо її не обумовлено у договорі зберігання, можна визначити за правилами ч. 4 ст. 632 ЦК, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору. Нагадаємо, що за ЦК УРСР договір зберігання (у редакції цього правового акта – договір схову), навпаки, за загальним правилом вважався безоплатним, якщо інше не було встановлено у договорі чи законі. Договір зберігання належить до двосторонніх договорів, тобто і при оплатних, і при безоплатних відносинах права та обов’язки існують в обох сторін – зберігач, зокрема, завжди зобов’язаний забезпечити схоронність майна та повернути його іншій стороні, поклажодавець же повинен після закінчення строку зберігання забрати свою річ, а при оплатному договорі – також сплатити зберігачеві обумовлену плату. Хоч зазвичай зобов’язання зі зберігання виникають саме внаслідок укладення договору зберігання, слід мати на увазі, що підставою виникнення зазначених зобов’язань можуть бути й інші договори, де зберігання виступає як допоміжна функція, що доповнює основний зміст договору. Наприклад, підрядник зобов’язаний зберігати майно замовника за договором підряду (ст. 841 ЦК), перевізник – вантаж відправника за договором перевезення (ст. 924 ЦК), комісіонер – майно комітента за договором комісії (ст. 1021 ЦК), тощо. Основним змістом зазначених договорів є надання іншої послуги, а не зберігання, але при цьому (як додаткова діяльність) має здійснюватись і зберігання майна, що сприяє належному виконанню основних зобов’язань, які випливають з укладеного договору. У наведених випадках, на відміну від договору зберігання, не потрібна ані окрема згода сторони, що надає послугу, на прийняття на себе ще і обов’язку зі зберігання, ані бажання особи, на користь якої здійснюється послуга, покласти такий обов’язок на другу сторону договору – для автоматичного виникнення зобов’язання зі зберігання сторонам достатньо лише укласти основний договір, де існує предмет зберігання. Сторонами у договорі зберігання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Як правило, поклажодавцем виступає власник майна, що здає його на зберігання, проте це не становить обов’язкову умову дійсності договору – будь-яка особа, що зацікавлена у збереженні майна, яке перебуває в її правомірному володінні, має право укласти договір зберігання як поклажодавець, навіть якщо предмет договору і не належить їй на праві власності (зокрема, передавати речі на зберігання можуть заставодержатель, наймач, перевізник тощо). У зазначених випадках згода чи доручення власника речі для її передання на зберігання не потрібні, проте він має можливість повернути своє майно від зберігача, навіть якщо строк зберігання ще не закінчився – адже зберігач лише володіє річчю, а не стає її власником, тому дійсний власник, який має право на витребування речі у поклажодавця, набуває такого права й щодо зберігача, причому незалежно від добросовісності останнього та інших обставин справи. Серед зберігачів окреме становище посідають ті, що здійснюють зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійні зберігачі), – для них передбачено деякі особливості укладення та виконання договору зберігання. Зокрема, професійний зберігач не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності в нього такої можливості (ст. 940 ЦК). Підвищено й відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, — так, якщо відповідальність звичайного (непрофесійного) зберігача будується за принципом вини, то зберігач-підприємець завжди відповідає за загибель чи ушкодження речі, якщо тільки не доведе, що причиною цього були непереборна сила, або такі властивості речі, про які зберігач не знав і не міг знати, або умисел чи груба необережність поклажодавця (ст. 950 ЦК). Предметом договору зберігання можуть бути будь-які речі, які не вилучено із цивільного обігу. Оскільки зберігач, за загальним правилом, повинен повернути поклажодавцеві у схоронності саме ту (а не іншу) річ, що була йому передана, то, зазвичай, предметом договору зберігання є індивідуально-визначені речі. Разом з цим подекуди трапляються і випадки, коли речі, що передаються на зберігання, визначаються лише родовими ознаками (наприклад, при здачі зерна на елеватор) – у такому разі зберігач за згодою поклажодавця має право змішати речі одного роду та однієї якості (ст. 941 ЦК). При цьому право власності на передані речі, визначені родовими ознаками, а отже, відповідно до ст. 323 ЦК, і ризик їх випадкового знищення чи пошкодження переходить до зберігача (якщо інше не встановлено у договорі чи законі), тощо.
    В свою чергу необхідно відмітити, що незважаючи на надзвичайно широку розповсюдженість правовідносин зі зберігання майна, в юридичній науці й практиці поки що не сформовано цілісної концепції щодо їх правової природи та підстав виникнення таких правовідносин. Це пояснюється насамперед тим, що хоч зберігання має в своїй основі єдину економічну сутність, але з правової точки зору воно такою єдністю не відзначається і виникає в силу різноманітних правових підстав, передбачених в багатогалузевих законодавчих актах. Однак, як правило, в цих законодавчих актах не розкривається юридична сутність правовідносин зберігання майна, за винятком норм цивільного законодавства, яке врегульовує відносини договірного зберігання майна. Майже відсутні наукові дослідження цих питань, незважаючи на їх актуальність та практичну значимість.


    Провідний спеціаліст відділу документування,
    контролю виконання та звернень громадян
    Головного управління юстиції у Закарпатській області
    Н.І.Колька

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору