Договір про сплату аліментів

Новелою Сімейного кодексу України (надалі-СКУ), який набрав чинності 1 червня 2004 року, є такий правочин, як договір між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СКУ). Укладення цього правочину є правом, а не обов’язком батьків.

Відповідно до ст. 189 СКУ цей договір укладається в письмовій формі і повинен бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч.1 ст. 109 СКУ подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. У відповідності до ч.2 ст. 109 СКУ договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Наявність такого договору обов’язкова та невід’ємна частина заяви. Така вимога розглядається у порядку окремого провадження (ч. 3 ст. 234 ЦПК) шляхом пред’явлення заяви, де подружжя буде заявниками.
При визначенні місця проживання дитини треба враховувати правила ст. 160 СКУ. Так, батьки за спільною згодою визначають місце проживання дитини, яка не досягла десятирічного віку. Місце проживання дитини, якій виповнилось десять років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцятирічного віку, визначається нею особисто.
Договори про сплату аліментів на дитину можуть встановлювати виплати аліментів у частці від заробітку (доходу) платника; виплату аліментів у твердій грошовій сумі, про погашення заборгованості за минулий час, тощо.
Щодо розміру і строків виплати аліментів, то це істотні умови договору, які мають бути чітко прописані в договорі. Відсутність однієї з перелічених умов є підставою для визнання договору неукладеним (ст. 638 ЦК).
Крім того, у договорі можуть бути встановлені засоби забезпечення виконання зобов’язань, наприклад, сплата неустойки у разі прострочення строку виплати аліментів тощо. Зокрема, у ст. 196 СКУ визначено, що одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Отже, навіть при відсутності цієї умови у договорів, неустойка може нараховуватися згідно з вимогами законодавства.

Слід також враховувати положення ч.2 ст.182 СКУ, а саме – розмір аліментів у договорі має встановлюватися не менше ніж 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Прожитковий мінімум, як правило, встановлюється законом „Про державний бюджет України” на відповідний рік. Так, ст. 58 Закону „Про державний бюджет України на 2011 рік” встановлені наступні прожиткові мінімуми для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 816 гривень, з 1 квітня – 832 гривень, з 1 липня 540 гривень, з 1 жовтня - 853 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня – 977 гривні, з 1 квітня – 997 гривень, з 1 жовтня - 1022 гривні, з 1 грудня-1042 гривні. Крім того, якщо мова не йде про сплату загальної суми аліментів повністю наперед до досягнення дитиною повноліття (це необхідно, наприклад, якщо батько, який зобов’язаний сплачувати аліменти, виїжджає на постійне місце проживання в країну, з якою в Україні не існує договорів про правову допомогу в сімейних справах), доцільно в договорі вказати про можливість індексації аліментних виплат, в зв’язку з інфляцією та збільшенням прожиткового мінімуму.
Чинним законодавством не встановлено інших критеріїв, тому нотаріус не може вимагати довідку про доходи платника аліментів, хоча така процедура була б корисною, оскільки не завжди один з батьків знає про реальні доходи платника аліментів.

Головний спеціаліст відділу нотаріату
та контролю за наданням правничих послуг Русин Т.О.