ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Доки буде кордон - буде контрабанда. Мукачівські «герої» очима романіста Андрія Любки

24 січня 2018 середа
Картинка користувача Lera Ivanova.

Контрабандою на Закарпатті займатимуться ще як мінімум 10 років, вважає письменник Андрій Любка.

Його роман «Карбід», який вийшов друком наприкінці серпня й за два дні буде презентований в Україні на поетичному фестивалі в Чернівцях , вже охрестили «Біблією контрабанди». Рецензенти пишуть, що так детально й соковито про цей бізнес ще не писав ніхто. Надто актуально роман сприймається зараз - у світлі недавніх «мукачівських подій», після яких в краї розгорнули масштабну боротьбу з контрабандою. Щотижня звітують про затримані фури із сигаретами, але усі як возили - так і возять. Ми поговорили з Андрієм Любкою, закарпатцем, який виріс в регіоні, де жили й живуть з контрабанди, про цю суспільну проблему. Він розповів про схеми, за якими працюють контрабандисти, про те, як просто їх можна «вичислити» - і чому цього, зрештою, ніхто не робить.

«КРАБІД», «КАНДІД» І ВАРВАРИ

-- Андрію, усі читачі роману насамперед гадають: ідея вашого тексту - це добрий маркетинговий хід чи просто «соупаденіє»?
-- Радше друге, бо задумка роману з'явилася два роки тому, дописав я його щойно навесні. Текст мав вийти друком раніше - якраз припадало на середину липня, але ми перенесли з видавцем на кінець серпня. Якби вийшов-таки в липні, отоді би було дійсно «соупаденіє». А так вийшло, що ми трохи навіть спізнилися. Хоча це, водночас, добре й погано, бо роман, якщо направду, не про контрабанду, хоча шість із семи героїв - контрабадисти. Просто у світлі останніх подій тема отримала таку-от актуальність. Цей роман про кордон - між Західною і Східною Європою. Про кордон реальний і про уявний кордон у свідомості між нами та європейцями. Ми себе бачимо дуже класними, а вони нас - варварами. Назва «Карбід» співзвучна з романом «Кандід» Вольтера. Це символічний текст, де вперше в західній культурі з'являється міф чи стереотип варварства в Східній Європі. Ці стереотипи досі актуальні. Й ми для європейців виглядаємо такими варварами - навіть після Майдану. І головним завданням України, мені здається, є не виконання якихось євроінтеграційних умов, а руйнування цього стереотипу серед європейців. Я поїздив закордоном і маю сказати, що Україна не так погано виглядає на фоні інших держав Східної Європи, тих же Балканів. Ми не гірші, але нас не приймають - саме через оцей стереотип варварства. І мені захотілося написати про це роман. Мій герой прагне потрапити в Європу - пробити тунель, аби возити по ньому контрабанду.
-- Своєрідне трактування євроінтеграції...
-- Мені був потрібен герой, який в певному сенсі символізував би Україну. Цей Тис - інтелігент, типовий патріот, вчитель історії. Але він абсолютний лузер в житті, бідний, хворий, п'є... Це добра метафора української ідеї, яка починалася ідеалістично - але чим далі, тим гірше виглядає.



щшг

«ЦЕ НЕ МУЛЬТИКУЛЬТУРА, А БЕЗКУЛЬТУР`Я»
-- Таке враження, що ви недолюблюєте земляків...
-- Я не зачарований ними, просто старався написати правду. Ми собі додаємо багато чеснот, а насправді так не є. От ті ж закарпатці вважають себе мало не європейцями, ці постійні розмови про прикордонну територію, мультикультуру. А насправді це мультибезкультур'я, бо більшість закарпатців на кордоні з Угорщиною не знають навіть мови, не кажучи вже про останній вдалий угорський фільм чи книгу.
-- Певно, від цього бажання показати правду, й описали так детально закарпатських контрабандистів - до яких останнім часом приглядається уся Україна?
-- Контрабандисти дуже добре ілюструють ідею роману. З одного боку, цей бізнес не настільки кримінальний - суспільна мораль не вважає це великим злочином те, що ти щось нелегально провіз через кордон. Та й закон теж дає за це кару тільки у вигляді штрафів. Якщо, звісно, мова не йде про наркотики та людські органи. Але в той же час це нелегально. Мені здається, що найсмішніше би було, якщо б Україна десь вночі лісом чи тунелем під кордоном і євроінтегрувался. Вдерлася б до Європи таким-от варварським способом. Це добра метафора того, як ми все робимо. Бо, наприклад, західні бюрократи ставлять умови й кажуть: ви маєте взяти кабель і підключити свою прикордонну систему до системи Інтерполу, тобто вимагають певної конкретної дії, - а українці роблять 28 різних дій і заяв, але таки не підключаються до Інтерполу.
Отож, головний герой Тис - самозакоханий ідеаліст-патріот. Треба було зіштовхнути його з реальністю - тому шість героїв навколо нього це контрабандисти. Їм разом треба прокопати тунель в 700 метрів. Вони всі один одного знають й знаходяться на круговій поруці. Й завершує цю поруку мер міста - який дає добро на риття тунелю через кордон із центру міста під виглядом будівництва фонтану. Це нахабність, яка переходить усі межі. Мене на це наштовхнула новина про тунель, який викрили кілька років тому.



098

«Я УЯВЛЯВ ПРИГОДНИЦЬКУ ПРОФЕСІЮ, А ВИЯВИЛОСЯ – ЩО КОНТРАБАНДИСТОМ БУТИ НУДНО»

-- Важко було знайти інформацію від контрабандистів для розвитку сюжету?
-- Я розмовляв про це із різними ділками Тому в романі детально описано дуже багато способів, як можна возити через кордон контрабанду. Нема хіба що про «офіційну» контрабанду, якою займається влада.
Я виріс у Виноградові, а в цьому містечку всі займалися тим, що возили через кордон пальне й сигарети. Це настільки все було натурально. Ніхто ніколи цього не приховував. А потім коли почав активно їздити за кордон, спостерігав, як жіночки в рейсовому автобусі до Словацього міста Міхаловце безсоромно задирають спідниці й обмотують ноги скотчем, чіпляючи таким чином пачки сигарет. А чоловіки в автобусі сидять із прямо витягнутими ногами, бо до ноги у них примотаний презерватив з 5 л контрабандної горілки.
Це все весело - але на один абзац. Тому я зустрівся з кількома контрабандистами і просто розпитував їх, яким чином вони працюють. Мені потрібні були соковиті подробиці, історія, за якою можна зняти фільм. Я уявляв якісь закамуфльовані погреби десь у лісі біля кордону, контрабандисти розмальовані в колір хакі беруть звідти товар і ... Починаються пригоди. Але все виявилося банально. Насправді, вони просто домовляються зі зміною на митниці, знають, о котрій їм треба пересікти кордон й просто набирають рюкзак сигарет - така собі в'ючна система - й переходять кордон, а з того боку їх уже чекають. І це навіть не обов'язково робити вночі.



876

ДЕЛЬТАПЛАНИ ТА СУБМАРИНИ ІЗ КОНТРАБАНДНИМИ СИГАРЕТАМИ

-- Тобто все безпечно, й ніяких пригод - рутина.
-- Так, але для книжки цього не вистачало, тому я став збирати досвід різних місцевих фріків. Таким чином натрапив історію про те, як один закарпатець захотів переправити сигарети через кордон на дельтаплані - але не туди залетів й був спійманий угорськими прикордонниками. Це історія одного із учасників «мукачівської стрілянини» - правосекторівця Романа Стойки, який тепер переховується. Його кримінальна справа надихнула мене на створення персонажу - Ікара. Є люди навіть в цьому бізнесі, які вкладають душу у справу.
-- А про бочки з моторчиками, що наче субмарини Тисою сплавляють контрабандні сигарети в Угорщину, хто розповів?
-- Контрабандисти з Тячівщини та Рахівщини, які так «промишляють». Такі-от способи контрабанди будуть цікаві насамперед для західного читача. Бо якщо ми до цього звикли й знаємо, що може зробити українець, аби обійти закон й вижити в умовах безробіття, то для західних людей це шок. Неприємний шок. Вони уявляють собі, що ці варвари інтегруються й підірвуть стабільність їхньої економіки.
-- Тобто бояться, що ми виявимося підприємливішими за них самих?
-- Це не підприємливість. Наша глибока ментальна хвороба, що ми сприймаємо це нормально. Контрабандисти не підприємці. Вони не створили робочих місць, вони не виробляють товарів - просто обходять закон й наживаються. Обманюють, порушують права інших. Руйнують правила ринку.
-- Цікавить ваше сприйняття такої-от буденної контрабанди: це погано чи добре, чи нормально - в наших умовах життя?
-- Це не добре в будь-якому разі. Пригоди цих героїв-контрабандистів сприймаються позитивно, бо вони кмітливі, когось перехитрили, заробили гроші - і ніхто не постраждав. Можливо, вони тут навіть створили додаткові робочі місця (для виробників сигарет). Проте якщо дивитися глибше - з них починається зараза, яка псує усе суспільство. Контрабандні гроші брудні й незаконні, але дуже легкі - тому вони як вир затягують усіх: перевізник-прикордонник- митник-міліціонер-податківець-чиновник-депутат. Так утворюються система. Ми отримуємо в цілому регіоні кругову поруку, яку розірвати неможливо. А замикає це коло влада, яка отримує найбільші гроші. Чим це загрожує суспільству? Коли, наприклад, п'яний податківець збиває людину на переході, його дружок-даїшник оформляє це так, ніби пішохід сам кинувся під автівку - бо вони ж на круговій поруці. Ці липкі контрабандні гроші стають наркотиком. Люди їх отримують ні за що. І ніхто від них не відмовиться. Ці поручителі потім разом ідуть на вибори - саме таким чином, я так гадаю, Віктору Балозі вдалося створити свою партію на Закарпатті, вибудувати політичну вертикаль. Він різної величини людям давав можливість заробляти, тому вони масово вступали в його партію. Ставали депутатами, мерами, він призначав начальників прикордонних загонів. Отому контрабанда - це суспільна хвороба, яка інфікує усіх. Після «мукачівських подій» Яценюк казав, що звільнять усіх митників. Я за останній місяць чотири рази перетнув кордон - на митниці усі ті ж самі. Нікого не звільнили. Бо звільнити когось одного неможливо. Інфіковані усі. Один потягне за собою усіх. І в Мукачеві 11 липня все мало закінчитися тихо, ця перестрілка була значною мірою випадковістю - вони мали тихо домовитися, але дурний постріл змінив хід подій.
Я не маю нічого особисто проти Віктора Балоги, його клану, партії чи способу ведення бізнесу. Але деколи нахабність влади у досягненні мети дратує. От коли кілька років назад на Мукачівському замку встановлювали орла Турула - символ угорської державності (тоді був великий скандал, мітинги проти угорського реваншизму і т.д.), в народі говорили, що Балога дозволив встановити мадярам цього Турула за можливість призначати лояльних людей на митниці з обох сторін. Орбану цей Турул був потрібен для внутрішньої політики Угорщини, аби показати, що на Закарпатті популярна ідея повернення до великої Угорщини.



тим

«ОДИН РОМ РОЗПОВІВ, ЯК ПРОДАВ СВОЮ НИРКУ»

-- А про контрабанду людських органів вам теж хтось розповідав?
-- Ні. Я не зміг «розкрутити» нікого. Хіба що один ром (а роми - асоціальні вони не розуміють, що можна говорити, що - ні), розповів, як продав нирку, аби справити весілля доньці. Та й ще розповів про іншого бідака, який колись уже продав одну нирку, а потім вирішив продати й другу - бо у дружини виявили рак і потрібні були гроші. Він, зрештою, помер від ниркової недостатності.
-- В кінці роману ви караєте своїх героїв?
-- Я караю тільки цього ідеаліста-інтелігента Тиса, інші ділки виходять сухими з води. Було важливо замкнути коло на ньому.
-- Серед ваших знайомих багато возять контрабанду?
-- Так, знаю багатьох. Та й контрабандистів неважко вирахувати. Якщо людина не вела бізнесу, не була на заробітках - й раптом починає будувати готель чи ресторан, значить, він нажився на контрабанді. Або їдеш Тячівщиною - бідні села, а на їхньому фоні цілі вулиці при трасі, де в ряд - особняки та палаци.
-- Де на Закарпатті найбільше транскордонних ділків?
-- На першому місці Берегівський, потім Великоберезнінський район, третє місце віддав би прикордонню на Тячівщині та Рахівщині. Перевозять усе, хіба що на Великоберезнянщині спеціалізуються на переводі нелегалів лісами через кордон з Польшею. У цьому бізнесі зайнято половина населення. І якщо на Виноградівщині, наприклад, між контрабандистами існує якась конкуренція, то тут всі в ділі: і влада, й опозиція, й населення... Усі собі тихо працюють, з цього добре живуть і всі задоволені. В принципі, це не важко припинити: варто накласти лампи з датчиками руху через щопять метрів вздовж кордону - і ніхто не пройде. І це не великі гроші - але ніхто не зацікавлений.


98ти

«ЧОГО БОЯТИСЯ: СПІЙМАЮТЬ – ВИПИШУТЬ ШТРАФ, МАКСИМУМ ВДАРЯТЬ «МЕДВЕДИКА»

-- Що це за люди у житті? Неуки, прагматики чи навпаки - романтики?
-- Так, це прагматичні люди. Вони так заробляють на життя. Це не захмарні гроші: мої знайомі з Чопу мають $2 тисячі. Добре заробляють одиниці, які організовують процес. Якоїсь ідейності в цих людей немає, якби була інша можливість заробляти - вони б перекваліфікувалися щодо освіченості. Вони виглядають краще, ніж закарпатці на загал, а народ у нас страждає на тупість та бідність духу. Контрабандисти ж трохи знають іноземні мови, закони. Частина має якісь зареєстровані фірми в Угорщині. Аби бути контрабандистом, треба крутитися, мати кмітливість. Хто на це не здатен - виїхав на заробітки на будівництво. Там не треба взагалі ніяких талантів.
-- У ваших знайомих є усвідомлення того, що вони займаються поганою справою, все-таки ти щодня порушуєш закон, ну й до того ж Закарпаття - релігійний регіон, а це ж гріх...
-- Нема, вони вважають, що просто обходять закон. А після того як скасували кримінальну відповідальність за контрабанду, платять тільки штрафи, то взагалі зникла якась боязнь. Ну що з тобою можуть зробити, як спіймають? Випишуть штраф. Максимум - на тій стороні вдарять «медведика» (заборону в'їзду в країну). До речі, такі контрабандисти теж знаходять вихід: міняють прізвище на жінчине - й знову роблять паспорт, візу, й знову їздять через кордон.
-- Тобто, ви не зустрічали жодного контрабандиста, хто б жалів про те, чим займається?
-- Ні. Дехто намагається вийти в легальний бізнес, побудувати щось, аби на старість із цим покінчити. Але це настільки легкі гроші, що від них ніхто не може відмовитися. Ну й відсутність покарання підстьобує.


шгнми

«МОСКАЛЯ ПІДВОДИТЬ «МЕНТОВСЬКА» ПСИХОЛОГІЯ»

-- А як розцінюєте ідею нового очільник області Геннадія Москаля - він якось пообіцяв, що зловлених на контрабанді відправлятимуть в АТО воювати.
-- Тих контрабандистів, яких я знаю, не можу назвати злочинцями. У мене є до них якесь навіть співчуття. У всякому разі садити треба не їх. А велику рибу. І не розумію, чому досі не сів жоден прикордонник після «мукачівських подій». Якби посадили Ланя чи Балогу, звільнили усіх митників - тоді можна би було говорити про справедливість. А так у нас, як завжди, знайдуть «цапів відбувайлів». Я підримую Москалая в тому, що він почав боротися з контрабандою. Але його підводить «ментовська» психологія: він ловить якихось порушників, починає з ними розбиратися. А не з тим, хто їх кришує. Без показових покарань великих риб, я вважаю, не варто карати дрібноту. Ніхто цього в Закарпатті не сприйме. Бо ці люди таки кинуті напризволяще, роботи ж в регіоні нема. А тим паче пов'язувати покарання з війною - неправильно. На війну йдуть добровольці, вбитих героїв ми тут зустрічаємо на колінах за їхній подвиг, і той же час хтось пропонує відправляти туди злочинців - карати «поїздкою» в АТО. Тобто, захищати країну це подвиг чи це кара?
-- Андрію, ви маєте якесь уявлення про вихід із цієї ситуації?
-- Найближчі 10 років виходу не буде. Зважаючи на кількість біженців, з якими зараз стикнулася Європа, нам дуже важко буде здобути безвізовий статус - а це перший крок до скасування кордонів. А поки існуватиме кордон, існуватиме контрабанда. Вона нікуди не зникне, допоки людина, що в системі, може заробити за місяць стільки, як інші за два роки. Наприклад, ідуть два прикордонники, які отримують по 1800 грн. за контрактом. Їм сказали, що вони отримають по 200 доларів, якщо в обумовленому місці о 3-й ночі вони не будуть проходити. І о тій порі вони там не пройдуть, будьте певні.
Тетяна Когутич

Интернет-издание
UA-Reporter.com
Рейтинг: 

Пунктів: 0

Письмо редактору
Загрузка...