ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Історія міліції Закарпаття (історичні віхи 1944 - 1946 р.р.)

    24 січня 2021 неділя

    Події 1944-46 років були, немов спресовані у часі. Для подібних перетворень, які зайняли неповних три роки, у звичайних умовах знадобилися б десятки літ. У муках цього державотворення і народжувалася закарпатська міліція.

    Жовтень-листопад 1944 р. – народні комітети визволених міст та сіл Підкарпатської Русі починають формувати перші Народні дружини та загони Народної міліції.

    26 листопада 1944 р. у Мукачеві відбувся Перший з`їзд народних комітетів Закарпатської України. Охороняла з’їзд Народна дружина, сформована із старшокласників Мукачівської гімназії, учительської семінарії (педучилища) і торговельної академії (технікуму).

    Проголошується створення Закарпатської України (ЗУ) та звернення до СРСР і УРСР з проханням про возз’єднання з Радянською Україною. Обрана на з`їзді Народна Рада (голова І.Туряниця) 27 листопада 1944 р. сформувала уряд у складі Президії Народної Ради і її уповноважених з окремих галузей управління. Уповноваженим у справах внутрішньої і державної безпеки стає І.Ваш.

    29 листопада 1944 р. – Народна Рада Закарпатської України (НРЗУ) оголошує постанову "Про створення Народної міліції", в якій, зокрема, зауважується, що робота народних міліціонерів повинна оплачуватися.

    Грудень 1944 р. – НРЗУ офіційно закріплює створення та статус Народних дружин. Очолює Центральний штаб Народної дружини ЗУ Герой Радянського Союзу О.Тканко. Народні дружинники, будучи озброєними та виконуючи, фактично, ідентичні з міліцією функції, за свою працю не отримують зарплату, а охорону громадського порядку здійснюють у вільний від основної роботи час.

    Березень-квітень 1945 р. – постановою НРЗУ об’єднується Народна міліція і Народна дружина та створюється Управління внутрішніх справ і Головної міліції Закарпатської України. У відання новоствореного управління передаються пожежна охорона, яка до цього підпорядковувалась комунальному господарству, ЗАГСи, архівні управління, вони вирішують також питання, пов’язані з визначенням громадянства.

    НРЗУ покладає прикордонну охорону ЗУ на Народну дружину.

    Затверджується "Інструкція по організації Управління внутрішніх справ". Очолює УМВС ЗУ О.Тканко.

    На мій погляд, О.Тканко, який за освітою був вчителем, мав величезний досвід ведення партизанської війни, добре вмів підривати мости, пускати під укіс ворожі ешелони та організовувати диверсії, водночас не мав досвіду державотворення навіть в таких невеликих масштабах, яких вимагала "квазідержава" (квазі (лат.) – немовби, авт.) Закарпатська Україна. Комплектування кадрів міліції відбувалося низькими темпами, видавались накази про введення спеціальної форми та спеціальних звань для командирів Народних дружин включно аж до дружинного комісара ІІІ рангу, що тоді не могло бути виконано хоча б з огляду на тогочасне економічне становища ЗУ. Фактично всі накази О.Тканка, який, на той час був у званні підполковника НКВС, але скромно підписувався "Начальник УМВС Герой СРСР", про призначення на посади мали додаток "тимчасово призначити…".

    Така ситуація аж ніяк не могла задовольнити молодого, сміливого та амбіційного політичного лідера Закарпатської України І.Туряницю. Тож у багатьох випадках навіть запеклим ленінцям доводилось його стримувати від невиправданих вимогами того часу дій. Зокрема, тодішній секретар ЦК КП(б) України М.Хрущов, який високо цінував організаторські здібності І.Туряниці, у своїй доповідній записці на ім’я В.Молотова зауважив: "…я запропонував Народній Раді припинити проведення заготівлі сільськогосподарської продукції (1945 рік видався в області неврожайним – авт.). Я пояснив, що це пропозиція товариша Сталіна і, що ця пропозиція виходить з того, аби дати можливість селянам зміцнити своє господарство, розорене війною. Але керівники Закарпатської України, особливо тов. Туряниця, сприйняли це повідомлення дуже стримано. Тов. Туряниця навіть настоював на проведенні заготівлі…" Противитися, навіть у стриманій формі, вказівкам Сталіна у той час міг відважитися далеко не кожен.

    Не терплячи жодних затримок, І.Туряниця не міг терпіти і затримки з організацією дієвої міліції.

    Через два місяці після призначення на посаду начальника УМВС О.Тканко вирушає на педагогічну роботу в одну із східних областей України.

    Травень 1945 р. – начальником УМВС призначають одного з найбільш досвідчених (у віці 30 років очолив УСВПІ НКВС СРСР, в 35 років – отримав генеральське звання комісара держбезпеки) і найбільш жорстких керівників НКВС СРСР генерал-майора П.Сопруненка, уродженеця с.Ісайки Київської губернії. Разом з ним в наш край прибувають семеро, особисто ним відібраних, працівників УНКВС Кам’янець-Подільської області УРСР. Перші характерні особливості його приходу до керівництва УМВС ЗУ, пов’язані з негайним переведенням всього діловодства Управління виключно на російську мову та введенням суворої, навіть для того часу, дисципліни.

    НРЗУ затверджує штати УВС та Народної міліції: УВС – 177 осіб; Управління міліції – 87 осіб; окружні відділи – 754 осіб; станції міліції – 1394 осіб.

    Необхідно пояснити, що в селах органи внутрішніх справ були представлені працівниками Народної міліції, які об’єднувалися в так звані "станції міліції" з чисельністю від 7 до 15 осіб і територією обслуговування 3-4 села.

    Червень 1945 р. – у Москві, за особистої присутності Й.Сталіна, підписано чехословацько-радянський договір про Закарпатську Україну. Ніхто з представників Закарпатської України на церемонію його підписання, навіть формально, не запрошується.

    Серпень 1945 р. – в Закарпатську Україну приїжджає заступник начальника відділу кадрів НКВС УРСР, який за підсумками поїздки готує розширену довідку з глибоким аналізом загальної ситуації та стану захисту громадського порядку в краї. Деякі з висновків, викладених у цій довідці, мають досить цікавий характер. Наприклад, там зауважувалося: "…очищення органів міліції (мається на увазі від колишніх жандармів, членів різних партій, спекулянтів і т.п. – авт.) ускладнюється тим, що там існують в цьому плані місцеві погляди, з якими на перших порах до ратифікації договору (чехосл.- рад. – авт.), видно, доведеться рахуватися. Так, наприклад, залишаються такі погляди: чеська поліція була хороша, а мадярська погана, тому чеських поліцейських можна залишати на роботі".

    Тут також писалося, що: "…працівники НКВС і міліції, які прибули зі східних областей, в зарплаті значно втрачають, а ті, хто прибув на рядову роботу, зазнають нестатків, і висловлюють своє бажання повернутися назад."

    У довідці згадується про злиденне становище рядових міліціонерів. І так насправді було. Тогочасна зарплата міліціонера становила приблизно 550 угорських пенге, а одна буханка сірого хліба тоді коштувала 100-120 (!) пенге. Начальник відділу УМВС отримував 1400 пенге або 14 буханок хліба.

    По-різному виживали в ці надзвичайно скрутні часи працівники міліції.

    У жовтні 1945 р. начальник станції міліції Королево та його заступник вилучили у спекулянтів і незаконно присвоїли 2,5 тонни солі. Заступник переправив сіль через кордон в Угорщину та продав її за 87 000 пенге (!). Гроші поділили. Згодом особлива інспекція УМВС (існував і такий орган) їхні дії викрила -- обох звільнили з міліції, заарештували та засудили.

    У листопаді 1945 р. міліціонер Ужгородського міськвідділу міліції А.Юричко виїжджає без відома керівництва в м.Прагу, аби продати шинель. На попутних автомашинах він добирається до Праги, де його затримує патруль військової комендатури. Шинель відбирають, а Юричка відправляють в Ужгород – 1600 км (!) туди і назад.

    Достеменно не відомо, скільки коштувала в той час шинель, але за кілька днів Юричко знову їде (знову на попутних машинах і знову за 1600 км) по свою шинель. Цього разу військовий комендант Праги заарештовує його на 6 діб, але шинель врешті-решт йому віддають і знову відправляють на Закарпаття. Наказом начальника УНКВС Закарпатської області Юричко був заарештований на 10 діб, а після відбуття арешту звільнений з органів внутрішніх справ.

    У грудні 1945 р. заступник начальника міської міліції станції Чоп Й.Ембер 60% грошей, зібраних у вигляді штрафів, здав у державну казну, а 40% (всього 4763 пенге) залишив з тих грошей у себе. Роздав по 300 пенге міліціонерам, а на залишок купив сім’ям міліціонерів продукти. Собі не присвоїв жодного пенге (!). Незабаром цей факт став відомий. Після відшкодування збитків, завданих державній казні, Й.Ембер з органів внутрішніх справ був звільнений.

    15 листопада 1945 р. – на території Закарпатської області вводиться єдина грошова одиниця – радянські карбованці (більш відомі як "рублі" або "червонці").

    27 листопада 1945 р. – Президія Верховної Ради СРСР ратифікувала чехословацько-радянський договір.

    22 січня 1946 року – Указом Президії Верховної Ради СРСР в складі Української РСР створено Закарпатську область, в яку за договором, додатково входять приблизно 250 кмІ території в околицях станції Чоп та села Селменці (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комаровці, Палло, Ратовці, Соломоново, Сюрте, Тісаашвань, Тийглаш, Чоп).

    25 січня 1946 р. – на території Закарпатської області набрало чинності законодавство УРСР.

    У квітні 1946 р. СРСР вперше і в останнє віддає свою територію іншій державі – село Лекеровці, що знаходиться за 4 кілометри від Ужгорода вниз по течії р.Уж, передається Чехословаччині.

    1946 р. – наказами УНКВС по Закарпатській області оголошуються штати відділу пожежної охорони (7 офіцерів), тимчасові штати і штатні розстановки міліції нагляду і регулювання вуличного руху в м. Ужгороді та м. Мукачеві, вперше введено посади інструктора службового собаківництва у штатах відділу карного розшуку і відповідального секретаря Закарпатської обласної ради товариства "Динамо".

    Василь БОНКАЛО,
    член Національної спілки
    журналістів України

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору