Іванна Климпуш-Цинцадзе про новий Закон про освіту і міжнародні "кола" від нього

Міжнародний резонанс, який викликала мовна стаття ухваленого 5 вересня Верховною Радою закону «Про освіту», не вщухає досі, а спектр спричинених ним реакцій сягнув від занепокоєння до ультимативних заяв і різноманітних погроз з боку наших сусідів.

Аби загасити пристрасті, Міністерство закордонних справ України направило закон «Про освіту» на експертизу Венеціанської комісії, Президент України Петро Порошенко під час виступу в Парламентській асамблеї Ради Європи дав роз’яснення нашої позиції, а міністр закордонних справ України Павло Клімкін навів українські аргументи у Будапешті. Однак попри це за підсумками термінових дебатів щодо мовної статті освітнього закону 12 жовтня ПАРЄ ухвалила резолюцію з рекомендацією Україні ухвалити всі без винятку рекомендації Венеційської комісії, а також внести відповідні зміни до освітнього закону.

Про те, як Україна далі діятиме у цій ситуації, і чи вистачить нам твердості у відстоюванні заявленої позиції, Укрінформ розмовляв з віце-прем’єр-міністром з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Климпуш-Цинцадзе.

МОТИВИ ПОВЕДІНКИ УГОРЩИНИ ЩОДО ОСВІТНЬОГО ЗАКОНУ ПЕРЕГУКУЮТЬСЯ З НІДЕРЛАНСЬКИМ РЕФЕРЕНДУМОМ

- Іванно Орестівно, чи означає резолюція ПАРЄ, що Україні слід готуватися пом’якшувати свою позицію стосовно мовної статті?

- Я думаю, що головний акцент цієї резолюції полягає якраз у тому, що Україні треба буде виконати рішення Венеціанської комісії. Тому я знову наполегливо пропоную перевести емоційну дискусію в дискусію аргументів і фактів і обговорювати не постправду, а реальні речі. Якщо ми зосередимося на цьому, виконання цієї резолюції не буде болісним для України, я в цьому переконана.

Поза тим, хотіла б нагадати, що на території всієї Європи насправді немає чітких загальноєвропейських і загальноприйнятих усіма країнами стандартів стосовно мови освіти громадян, які належать до нацменшин. Кожна держава вирішує це питання у свій спосіб, часто на місцевому рівні. Тож нав’язування Україні якогось одного підходу, по суті, суперечить практиці європейських країн, тим більше країн – членів Ради Європи і ОБСЄ.

Тому зосередження на аргументах і на фаховому роз’ясненні – це, напевно, той висновок, який би ми мали зробити, в тому числі й після ухвалення резолюції ПАРЄ.

- На вашу думку, загалом ситуація довкола освітнього закону, зокрема перенесення візиту в Україну президента Румунії, ультимативні вимоги Угорщини щодо скасування мовної статті й створення цими країнами «коаліції» проти неї – це ознаки кризи у відносинах з цими країнами чи непорозуміння?

- Емоційність і екзальтованість усіх тих заяв, які прозвучали протягом останніх днів, викликає, щонайменше, подив.

Якби наші партнери хотіли чути наведені нами факти стосовно необхідності ухвалення саме такої мовної статті в освітньому законі і сприймали нашу готовність до діалогу з усіма країнами-членами Євросоюзу, які висловили якісь застереження щодо її впровадження, то це була б нормальна предметна розмова.

На жаль, ми розуміємо, що, зокрема в угорському випадку, є націленість на внутрішньоугорську аудиторію. Це дуже перегукується, хоч і в іншому контексті, з тими труднощами, з якими ми зіткнулися, коли бачили підготовку до референдуму в Нідерландах стосовно ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС.

Тоді нам багато хто з наших європейських партнерів пояснював, що насправді це не має безпосереднього відношення до України, що це питання боротьби між євроскептиками і євроцентристами всередині Нідерландів. Плюс на це наклалася залученість Російської Федерації до організації й агітації під час цього референдуму, хоча наші європейські партнери зрозуміли це тільки через рік.

Я переконана, що поза декларованим партнерами порядком денним і в нинішньому підігріванні емоцій і викривленому трактуванні нашої мовної статті російський слід є і в тих країнах, які так активно висловлюють свої застереження.

Шкода, що висновку Венеціанської комісії доведеться чекати до грудня, тому що це дасть час і простір для подібних маніпуляцій і спекуляцій, які, очевидно, будуть боляче вдаряти по нас. Тож нам усім потрібно бути готовими до чергових пояснень і роз’яснень нашої позиції.

Тож, чи це криза? Напевно, ще ні, але, безумовно, це дуже прикра ситуація, в якій ми опинилися.

- Чи мають країни, які вимагають скасування мовної статті, підстави вважати себе ображеними, адже з ними погоджували іншу версію закону про освіту?

- Дійсно, поправка до мовної статті обговорювалася уже в рамках дискусії перед ухваленням остаточного рішення, і тоді була створена робоча група, яка її виписувала. Я думаю, що це право парламентарів будь-якої країни, до якого ми маємо ставитися з повагою.

Міністерство освіти і науки дійсно провело велику роботу щодо узгодження освітнього закону, але практично ніколи не буває так, щоб законопроект, навіть узгоджений з усіма сторонами, ухвалювався без змін. Працювати над законами – це право, робота і обов’язок депутатів!

- Однак противники мовної статті використовують це як свій козир і заявляють, що, мовляв, їх обдурили і ухвалили не те, що вони погодили.

- Ніхто нікого не намагався обманути і не обманював – це принципово наголосити!

Якщо проаналізувати цю статтю, а ми аналізували її з нашими юристами-міжнародниками, то вона повністю відповідає усім міжнародним зобов’язанням, які Україна уклала і ратифікувала.

Та ж сама Європейська хартія регіональних мов зобов’язує надати можливість вивчення мови нацменшин на різних рівнях освіти. Але вона не зобов’язує країну відмовлятися від того, щоб її громадяни знали державну мову!

Сьогоднішній стан справ у Закарпатті, тобто, по суті, незнання українськими угорцями державної мови – дискримінує їх з точки зору можливостей самореалізації та якісного життя. Зокрема, у тому, що через володіння лише угорською мовою вони матимуть доступ у вищій освіті лише до тих спеціальностей, які є в Ужгородському університеті на угорському факультеті та Закарпатському угорському інституті в Берегові.

Незнання української мови не тільки обмежує їхні права стати співробітниками місцевої чи центральної державної влади, йдеться й про інші елементарні речі – вони не зможуть працювати в інших сферах, наприклад, бухгалтерами, заповнити жодні документи чи анкети, прочитати українські закони тощо.

Тобто незнання державної мови змушує українських угорців жити в певному коконі своєї громади і водночас не мати змоги захищати її права ані на місцевому, ані на державному рівні.

Є ще один, суто життєвий момент. Моя знайома, яка виросла у селищі під Хустом, де були і українська, і угорська школи, розповіла те, чого я навіть не могла собі уявити. Виявляється, учні угорської школи через незнання української мови навіть не могли пояснити україномовному лікарю свої симптоми, щоб він міг їм допомогти!

Тому треба розуміти, що насправді Україна нарешті дає українським угорцям додаткову можливість не тільки самореалізуватися, а бути більш здоровими, освіченими і відкритими до світу і до його можливостей, бути мобільними в рамках країни, а не суто свого району, де розмовляють угорською, чи Угорщини.

ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ ЦЕ МАЄ СТАТИ ПОЗИЦІЄЮ ВСЬОГО ЄВРОСОЮЗУ

- Але посол Угорщини в Україні Ерно Кешкень під час спілкування з журналістами з приводу мовної статті заявив, що раніше українські угорці мали можливість навчатися угорською у середній і вищій школі, а тепер не матимуть, і це є звуженням їхніх прав.

- По- перше, це невірне трактування, тому що вони мають право і далі частково навчатися рідною мовою. Та сама сьома стаття просто говорить про те, що починаючи з п’ятого класу саме частина предметів буде викладатися державною мовою, а частина – мовою нацменшини. Ці кількісні показники мають бути визначені в законі про середню освіту – це по-перше. А по-друге – школи матимуть право визначати, які саме дисципліни викладатимуться державною чи рідною мовою нацменшини. Тобто така заява посла абсолютно не відповідає дійсності.

Поза тим, в Ужгородському університеті на угорському факультеті та Закарпатському угорському інституті в Берегові зберігається можливість частково навчатися угорською. Їх же ніхто не закриває, будь ласка, хто хоче, може вступати туди! Але бажаючі навчатися, приміром, на архітектурному факультеті, якого там немає, зможуть вступати у Києві, Львові чи Харкові. А в нинішній ситуації ми просто закриваємо для дітей ці можливості.

Наприклад, вся моя родина походить із Закарпаття, і я повністю поділяю підхід Президента, який розповів, що народився серед болгарської громади і володіє цією мовою, ріс у румуномовній громаді і вивчив її мову. Я народилася в Києві й просто приїздила до бабусі на Закарпаття, але володію угорською. Вважаю, що я від цього тільки виграю, як, переконана, будуть вигравати будь-які українські угорці, які знатимуть державну мову.

Переконана, що такий маніпулятивний емоційний екзальтований підхід не сприяє конструктивному діалогу, тож після того, як пара з іншого боку вже випущена, нам потрібно почати розмовляти одне з одним.

Ми на державному рівні підтвердили готовність дослухатися до висновків Венеціанської комісії, але давайте їх дочекаємося, а тим часом давайте чути аргументи одне одного.

- З угорської сторони ми поки що такої готовності не бачимо, а чуємо лише погрози ініціювати перегляд Угоди про асоціацію і запровадження санкцій стосовно України до скасування закону про освіту. Чи можуть нам нашкодити ці погрози, і чи існують механізми їх втілення?

- Нашкодити, вочевидь, можна вже самим роздуванням цієї теми у такий незбалансований спосіб. Ми вже бачимо, що це досягає мети і з точки зору емоційності, і з точки зору створення додаткової дискусії.

Але для перегляду Угоди про асоціацію одна зі сторін – або Європейський Союз, тобто всі країни-члени, або Україна – мають для себе визначити, що якась частина Угоди настільки не виконується, що це становить причину спору. В Угоді прописані механізми, які мають забезпечити висловлення цієї позиції, проведення консультацій і обговорення на Раді асоціації.

Тобто для того, щоб перегляд Угоди став предметом спору, це має стати позицією Європейського Союзу. На даний момент ми бачимо, що є велика кількість європейських країн, які тверезо дивляться на ситуацію, чують позицію України і готові спокійно чекати висновків Венеційської комісії.

А водночас є така радикальна позиція, як в Угорщини, – ми бачимо, що вона вже виносить мовне питання на Раду ЄС. Але ми також розуміємо, що ухвалення якихось рішень стосовно цього питання Радою ЄС 16 жовтня не планується, отже, це буде дискусія.

- Якою мірою може нашкодити Україні рішення Угорщини про блокування будь-яких українських міжнародних ініціатив до зміни освітнього закону?

- Безумовно, воно може нашкодити, оскільки деякі рішення у ЄС чи НАТО приймаються консенсусом, і коли такі речі будуть виноситися на порядок денний, це, очевидно, буде проблемою.

Але якщо Угорщина, наприклад, ставитиме під сумнів підтримку територіальної цілісності, суверенітету і незалежності України, думаю, аргументи знайдуться не тільки у нас, а і в наших інших партнерів. Тоді виникатиме питання вже до Угорщини, наскільки Угорщина поділяє засади міжнародного права і базові європейські цінності.

Я гадаю, що їй буде складно цим маніпулювати, і тут буде додатковий тиск інших партнерів стосовно неприйнятності такої позиції.

- Як аргумент на підтримку своєї позиції Угорщина заявляє, що вона висловлює думку угорської нацменшини в Україні. У цьому сенсі як ви розцінюєте те, що голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль у питанні закону про освіту зайняв проугорську, а не проукраїнську позицію?

- У мене є конкретне питання до пана Москаля – чому він вирішив підігравати емоційним заявам і чому вирішив маніпулювати інтерпретацією тих законів, якими керується Україна?

Я уважно прочитала його заяву – заклик до Президента України не підписувати закон і бачу просто пряму маніпуляцію стосовно пунктів нашого законодавства, яке буцімто порушується Україною. Тому в мене питання, наскільки пан Москаль взагалі реалізовує загальнодержавну політику і дотримання Конституції на території Закарпаття?

Стосовно захисту Угорщиною позиції угорської нацменшини, – мені здається, що заявами про перегляд Угоди про асоціацію для України Угорщина наступає саме на права українських угорців і декларує готовність позбавити їх європейської перспективи. Адже ми розглядаємо рух нашої багатонаціональної і мультирелігійної держави до Європейського Союзу як загальний і прагнемо виконання Угоди для кожного громадянина України.

- Ви вже згадували про своє закарпатське коріння, більше того, ваш дідусь комендант Карпатської Січі Дмитро Климпуш був двічі репресований радянською владою як український націоналіст. Але за роки незалежності Україна прогледіла чи дозволила Закарпаттю дрейфувати у бік Угорщини і в плані отримання паспортів цієї країни, і переходу на її мову. Коли це почалося і чим було спричинено?

- Я не можу назвати цей момент. А стосовно причин... Думаю, що це, безумовно, і слабкість Української держави, і те, що Угорщина, ставши на ноги, повела певну експансіоністську політику стосовно своїх національних меншин. Це стосується не тільки українців – ми так само бачили конфлікти з цього приводу між угорцями й словаками, угорцями й румунами, угорцями і хорватами.

Свій вплив за межами країни Угорщина здійснює за допомогою різних інструментів. Наприклад, вона доплачує угорськомовним учителям. І тут треба не тільки аналізувати, чому Угорщина веде таку політику, а водночас нам далі піднімати рівень соціальної захищеності кожного громадянина. Тому уряд і працює зараз над тим, щоб підвищувати пенсії й зарплати вчителям, лікарям тощо.

Тому, думаю, нам треба просто набратися терпіння, аргументів і розуміння тих диспропорцій, які, на жаль, були допущені до цього часу і далі працювати і з меншинами, і взагалі з нашими регіонами.

- Висновок Венеційської комісії буде в грудні. На кого, на вашу думку, до того часу треба спрямувати більше уваги – на нацменшини чи зовнішній світ, щоб досягти розуміння нашої позиції?

- Я думаю, що у нас немає вибору – треба скрізь докладати зусиль і працювати з усіма громадами. Це стосується і угорської, й румунської, і грецької, й російської та інших меншин – ми не можемо кидатися з одного регіону в інший, і, безумовно, працювати з партнерами за кордоном.

- І насамкінець, чому, на вашу думку, коли Україна робить спробу утвердити нашу національну ідентичність, це викликає активний спротив наших сусідів? Це є ознакою нашої слабкості чи невпевненості у твердості позиції?

- Нам ще довго доведеться долати наслідки того, що Україна, по суті, була колонією Росії. Я маю на увазі й повернення нашої історії на мапу Європи і світу, і визнання складних історичних моментів, які були болісними стосовно нас або того, що робили українці стосовно інших. Але це робота – душі, нації, держави, яка відновлює себе як політична нація.

Ми бачимо Україну як європейську державу з державною мовою – так само, як Угорщину чи Румунію, і будуємо її з великою повагою і шаною до міжнародних зобов'язань і до міжнародного права, яке ми зробили основою свого законодавства.

Надія Юрченко, Укрінформ.