ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Куди течуть молочні ріки на Закарпатті і хто отримує прибутки?

    18 вересня 2020 п'ятниця

    Чи потечуть молочні ріки Закарпаттям? У першу чергу це залежить від того, чи зможуть закарпатські селекціонери поліпшити продуктивність корів та як у цьому їм допоможе держава.


    Щорічно середньостатистичний закарпатець випиває молока набагато менше, ніж його радянський предок. А якщо додати, вірніше — відняти тонни пальмової олії, що додається до молочних продуктів, картина вийде ще сумніша.
    Щороку Україна завозить тисячі тонн сухого молока й мільйони тонн продуктів молочної переробки. Перепадає з цих тонн у достатній кількості й Закарпаттю. І при цьому всьому молоко не дешевіє, а лише дорожчає.
    За даними Державного комітету статистики, в розрахунку на душу населення енергетична цінність добового раціону по країні за 2007 рік становила 2916 ккал, у тому числі тваринного походження — 663 ккал при 61,0 % сукупних витрат сімейного бюджету на харчування. Різке погіршення відбулося в період із 1990 по 2000 рр., коли добовий раціон споживання одною особою зменшився з 3597 до 2661 ккал (-26,0 %), у тому числі продуктів тваринного походження відповідно з 1072 до 556 ккал (-48,1 %). Хоча протягом останніх років ситуація поліпшується, однак порівняно з раціональними, а по м’ясо-молочних продуктах із мінімальними нормами споживання залишається низьким і становить 88,6 і 73,4 % від норми. Аналогічна ситуація і в області. При цьому середні показники не зовсім коректно відображають фактичний стан справ.
    Чому так склалося і що потрібно для поліпшення ситуації зі забезпеченням населення якісними молочними продуктами, розповідає голова правління ВАТ «Закарпатське племпідприємство», кандидат сільськогосподарських наук Василь Терпай.

    Виробив — продав — отримав прибуток

    Із січня 2006 р. використання антибіотиків — стимуляторів росту — в країнах Європейського Союзу заборонено. Це негативно вплине на продуктивність худоби. Таким чином, як в Україні в цілому, так і на Закарпатті зокрема є всі передумови для збільшення виробництва продукції ферм і насичення ринку з метою досягнення та підтримання належного рівня харчування населення. А для цього необхідно забезпечити розвиток і підвищення продуктивності галузі скотарства, насамперед через породне покращення стад, створення міцної кормової бази, раціональну годівлю й утримання, зниження втрат від хвороб і загибелі тварин, організацію відтворення з державною підтримкою та максимальним використанням генетично вигідних плідників, інтегрувавшись у міжнародні структури, підвищивши інвестиційну привабливість, провівши технічну і технологічну модернізацію, радикально поліпшивши якість продукції.
    Трансформація тваринництва області до ринкових умов відбувається понад 18 років. Та досі відбувалося лише накопичення таких серйозних проблем, як зниження поголів’я худоби, зникнення великих товаровиробників та переробних підприємств, зростання дефіциту обігових коштів і відсутність із боку держави фінансово-кредитної та ресурсної підтримки, нерозвиненість інфраструктури. Тисячі висококваліфікованих кадрів стали незатребуваними.
    За річного виробництва 393,5 тис. т молока і 75,8 тис. т м’яса на місці переробляється лише 1— 4 %. Домінують не спеціалізовані ферми, а розпорошені особисті селянські господарства з одною, двома головами корів. Отже, ситуація в галузі дуже складна, це стосується і племінної роботи. Тому зараз конче необхідне державне втручання, що полягає в підтримці дрібних господарств, зниженні податків, створенні належних умов життя на селі та науковому забезпеченні його інноваційного розвитку. Раз і назавжди слід відкинути думку, що втручання держави — це не ринковий механізм. Успіхи у сфері агропромислового сектору в розвинутих країнах якраз і досягнуто за рахунок умілого поєднання ринкових механізмів із чітким державним регулюванням цін на ресурси та продукцію.
    Прибуток у галузі грунтується на формулі : виробив — продав — отримав прибуток, який забезпечується за рахунок чіткої системи управління, кормів, обладнання, ветеринарного обслуговування, генетики та селекції.

    Одна корова на фермі — не «воїн»

    Зрозуміло, що достатню кількість молока може забезпечити лише достатня кількість корів. Причому корів хорошої молочної породи. І ось тут виходить на перший план селекція, як складова частина системи виробництва продукції. А центром уваги є плідник, який має відповідати поставленим вимогам. У області сформована мережа племінних стад, племпідприємство, наукові заклади, які розробляють прогресивні методи селекції худоби, впроваджено великомасштабну селекцію, що сприяє підвищенню надоїв, а також інших показників, зокрема вмісту жиру і білка в молоці.
    Підвищення спадкового потенціалу всього масиву худоби забезпечувалося використанням лінійних, оцінених за якістю потомства бугаїв. Наприклад, для зростання генотипної й фенотипної мінливості селекційних ознак бурої карпатської породи застосовано її схрещування, тобто поліпшення австрійськими швіцами (з 1960 р.), німецькими і російськими (з 1975 р.) та американської селекції (з 1980 р.). За генеалогічним складом бугаї-плідники, що використовуються зараз, належать до провідних ліній Концентрата, Орегона, Елеганта. Середній надій молока в їхніх матерів 8890 кг, жирність — 4,1 %, вони пройшли державну атестацію й включені до каталогу.
    Для подальшого зростання економічної ефективності молочного скотарства ми повинні використати досвід, напрацьований роками у країнах з розвиненим високопродуктивним і ефективним тваринництвом. Наприклад, у Великобританії розміщення молочних порід по країні зумовлене ринками збуту та природними кліматичними умовами. Середній розмір стад 39,3 корови на одну особу фермерської сім’ї. У країні впроваджена точна і надійна оцінка тварин за продуктивністю і типом будови тіла. Всю інформацію збирають контролер-асистенти, а її опрацювання проводять незалежні організації. Кожен фермер має шкалу параметрів лінійних ознак типу модельних (за породами) корів, на основі даного стандарту він виносить рішення про доцільність подальшого використання кожної тварини стада.
    Найпоширенішими породами молочної худоби в Англії є голштинська, айрширська, джерзейська, британофризька, швіцька, гернзейська та молочна шортгорнська, продуктивність яких за останні 5 років помітно зросла і складає у 2007 році відповідно 8167; 6153, 5037, 6224, 6336, 5004, 5983 кг молока за 305 днів лактації.
    Найпридатнішим для Закарпаття є ірландський тип ведення молочного скотарства, де на випасі корови перебувають із лютого до листопада, тобто в середньому 285 днів. Понад половини виробленого молока припадає на травень—серпень. Виганяють корів на пасовище якомога раніше. Господарства в середньому тримають 300 корів. Окремі господарства після досягнення середнього періоду лактації 100 днів переходять із дворазового доїння на одноразове. Тому ця система виробництва молока стійкіша до змін на ринку.
    У більшості розвинених країн поголів’я корів знижується, але їх продуктивність підвищується, що дозволяє підтримувати сталість рівня виробництва молока.
    Щодо Закарпаття, то в області у 2003 році поголів’я ВРХ становило 194,4 тис. голів, у т. ч. корів — 139,6 тис. голів. За 7 років загальна кількість худоби знизилася на 27,6 % , корів — на 30,8 %, виробництво молока — на 11,3 % .
    Істотно змінилася структурна частка виробників цієї продукції. Частка підприємств у виробництві молока знизилася із 1,6 до 1,4 %, частка господарств населення зросла із 98,4 % до 98,6 %. Виробництво молока забезпечується за рахунок зростання продуктивності корів у господарствах населення. Однак поголів’я великої рогатої худоби, в т. ч. корів, продовжує знижуватися як на підприємствах, так і в господарствах населення. Слід зазначити, що виробництво молока в особистих селянських господарствах перспективи зростання не має, оскільки сільське населення старіє, закупівельні ціни низькі, немає збутових кооперативів, приймальних пунктів із лабораторіями і, головне, відсутні переробні підприємства. Так, у 2008 році заготовлено 3074 т молока, що складає лише 0,8 відсотка від виробленого.

    Куди течуть молочні ріки?

    Більшість сільських мешканців, особливо в гірській місцевості, не мають куди продати тваринницьку продукцію через те, що старі м’ясо- і молокозаводи або зруйновані, або бездіють, а нову інфраструктуру з заготівлі та переробки не створено. Відтак фінансуємо заготівельників і переробників інших областей, наповнюємо їхні бюджети, створюємо робочі місця. Серйозною проблемою є реалізація племінної продукції племзаводами і племрепродукторами, бо висококласну генетику пускаємо під ніж. У той же час у відтворенні використовуються понад 2500 бичків невідомого походження, що не тільки погано у племінному відношенні, а й сприяє поширенню хвороб.
    Продуктивність корів у сільськогосподарських підприємствах включно з фермерськими є дуже низькою. Племрепродуктори і племзавод із розведення бурої карпатської породи як селекційна база не відповідають нормам. Господарства з розведення української чорно-рябої молочної породи з річним надоєм корів 3812 кг молока, яких за поголів’ям налічується 39,7 %, виробляють 68,2 % молока. Але вони зайняті головним чином власним відтворенням. Тому створення підприємств із ведення молочного скотарства необхідно розпочати з поповнення покращених телиць із господарств населення, батьки яких належать ВАТ «Закарпатське племпідприємство» і продуктивність яких значно вища. Держава з 2006 року компенсує підприємствам частину коштів на придбання таких теличок. У той же час у господарствах населення малий «шлейф поповнення» (телички до 1 року, старше 1 року, нетелі), частка корів у загальному поголів’ї великої рогатої худоби становить 70,2 %, тоді як за самодостатнього відтворення вона має бути в межах 38—40 %. Вимоги до якості молока зростають, а господарства населення не можуть їх виконати й зрештою відпадуть як постачальники продуктів на промислову переробку. В цьому криється велика загроза існуванню молочного скотарства в області як стратегічної галузі.
    Лише за умов відповідної якості та прийнятної ціни молоко і м’ясо можуть бути конкурентоспроможними в ринкових умовах. Тому необхідне подальше вдосконалення структури та організації виробництва, які склалися в області. Аби вирішити завдання реалізації наявного генетичного потенціалу, варто сконцентрувати зусилля на створенні таких типів тварин, які відрізняються високою продуктивністю, хорошою конверсією корму в тваринницьку продукцію, стійкістю до захворювань та здатні адаптуватися до інтенсивних технологій. Розміщувати молочну худобу слід біля ринків збуту незбираного молока, тобто навколо міст Ужгорода, Мукачева, Хуста, Берегова тощо, а в гірських районах організувати заготівельні кооперативи, створити невеликі переробні підприємства. Потрібно також збільшувати середній розмір стад, а в умовах спаду поголів’я корів необхідно забезпечити сталість виробництва молока за рахунок суттєвого зростання продуктивності. Головне завдання селекціонерів — підвищити генетичний потенціал бурої карпатської й української чорно-рябої молочної порід до 7—8 тис. кг молока за рік від одної корови, щоб у складній загальнополітичній ситуації в умовах коливання цін на засоби виробництва та продукцію, нестабільного курсу валют та обмеженості капіталу спромогтися господарювати ефективно.
    Єва Деметер

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Ласло Поляк.

    Які ріки,немае іх ,молочні підприемства закриваються бо нема молока, автор не володіе інформаціею.

    Пунктів: 0