ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

«Мажорщина», як явище в сучасній державній службі України

    19 січня 2021 вівторок

    В усьому Світі відомо, що державними службовцями, як і солдатами , не народжуються - ними стають.
    Стають ті, хто цього не просто хоче, а й знає більше, вміє і спроможний більше інших зробити в інтересах справи своєї сім’ї, громади, суспільства, країни, держави.

    За тоталітарних суспільних систем, з часів стародавнього риму, Євразійських імперій, радянської системи і до тепер, до сучасної української держави, до державної служби готували змалку. Дитячий садок, школа, інститут, армія, система вищих комсомольських і партійних шкіл, академії суспільних наук… Уся нинішня, так звана «еліта держави» - з тих часів…

    Проте, з приходом пострадянського періоду, таку систему спочатку зруйнували, а потім і демонтували. Система вищих навчальних закладів державного управління та державної служби, створеної до речі здебільшого на навчальній та матеріально-технічній базі колишніх радянських партшкіл , на початку 90-х років, ситуацію не виправили. Більшість її випускників на державну службу та к і не повертались, кидаючись у вир дикого накопичення первинного капіталу… Кадровий голод держава вгамовувала за рахунок останньої генерації, ще радянської партійно-господарської номенклатури, офіцерів запасу різних силових структур тощо. Природньо, що усі вони, з часом, ставали носіями ідей тих, чи інших політичних сил.

    На рубежі 21 століття стало зрозуміло, що партійність державного службовця – це вже зло для державного управління, як такого.

    Одна справа діяти під прапором однієї «керуючої і спрямовуючої» партії. І зовсім інша, коли в межах одного органу державної виконавчої влади, а часом і окремого його структурного підрозділу, держслужбовці чубляться під різними партійними прапорами...

    Йшов час. Одні вибори, другі вибори, інші вибори… То « в таку партію ввійди, то з неї вийди» … Ко там у нас Президент ? Ко? А ко Прем’єр – міністр? А ко голова парламенту? У кого партія сильніша? Хором заходили, хором виходили… Надоїло! У Закарпатті, навіть з’явилося таке явище, як «департизація» чиновників… Здавалося європейський досвід таки дійшов і до України.

    Проте, подальші події показали, що явище департизації місцевих органів державної виконавчої влади, умерло так і не народившись. Спочатку «есдеки» встали цапки на шляху цього процесу, а потім прапор суцільної партиризації органів державної влади підхопили «помаранчеві усіх мастей». І хоча в ідеї «помаранчевих» тоді, у 2004-му, повірило немало не лише простих людей але й еліти суспільства, на місцевому рівні до виконавчої влади здебільшого залучали людей, немаючих «зеленого поняття» про державне управління. Його закони, закономірності, принципи, норми, форми та методи. Іншими словами – часто «за штурвал літака попадав звичайний їздовий кобили»…

    Проте, і це ще була не така вже й біда. Адже на низових посадах державної служби, маючи принаймні вищу освіту і «їздові кобили» могли спрацювати, якщо було б бажання і прагнення досягти більшого у цьому житті. Інша справа, що таким «новоспеченим» чиновникам, а особливо чисельним батькам, дядькам та тіткам та іншим родичам таких «мажорів» хотілося аби їх чада якомога швидше досягли «всього і негайно». Такі дітваки, особливо ті, хто з дитинства не звик відмовляти собі ні в чому, опинившись в умовах жорсткого розпорядку дня та порядку роботи державної служби відверто заскучали… Адже тут щодня, щотижня, щомісяця потрібно виконувати безліч завдань і функцій , для чого потрібно принаймні мати спеціальну підготовку. Відповідальності незміряно, а зарплата на рівні базарного продавця… Одним словом такі «новоспечені» спочатку починають запізнюватись на службу, потім зникають з робочого місця без відома керівництва на кілька годин, потім тікають на «лікарняний»… Більш здібні й порядні просто звільняються, коли бачать, що не за те взялися. Але є й такі які знають, що їм на ринку праці, з їх «професійною підготовкою» - гріш ціна в базарний день… Отож і ципляються за те, на що їх батьки та прокурорські дядьки запхнули, як за останній рубіж. Однак нічого не роблять, та й не бажають аби навчитися, щоб досягти чогось більшого в роботі та службі.

    Але є серед них і такі, котрим держслужба потрібна … для статусу та стажу державного службовця, для більш високих посад. Такий собі різновид корупції. Все інше вони отримують від батьків або від інших видів діяльності. Офіційно на роботі, а не офіційно…Зганяти за кордон. Товар туди - бакси звідти… Плювали вони на розпорядок дня, правила внутрішнього порядку установи. На те, що часто – густо їх роботу виконують їх же колеги по роботі…Ось така категорія – наймерзенніша.0

    Ситуація ускладнюється тим, що ці люди, як правило, «імпламентовані» в державну службу різного роду діючими високо посадовцями, чиновниками у тому числі і з органів прокуратури, знаходяться під їх патронатом, а відтак нахабніють не по днях, а по годинам. Вже не просто на роботу не ходять, а й на зауваження дотриматись порядку і правил, відверто погрожують своїм безпосереднім начальникам – мовляв - і «у відкритий люк можете впасти, і больнічку можна організувати» … Приїхали.

    А що старші інстанції й інституції ? А нічого. Там сподіваються - може якось розсмокчеться… Головне аби сміття з хати не випадало… Там більше готові самих «низових» начальників запресувати , аби ті не будоражили їх власний спокій. Вони готові пеняти на дзеркало ніж на себе…

    Не довго має залишитись таким уродам. Інакше не правильно все це. Ні перед Богом, ні перед людьми. Якщо ці вибори ситуацію не змінять, залишиться одне – знову в партизани. За неї родиму – незалежну, демократичну, правову, де буде правити верховенство права і закон, а не корумповані ублюдки.

    Станіслав Матвієнко,

    магістр державного управління

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору