ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Найстрашніше нещастя сучасних річок — це сміття

    29 березня 2024 п'ятниця
    14 переглядів

    Всілякий непотріб де лиш не викидують, але особливо стало “модно” ховати його уздовж водоймищ або безпосередньо сплавляти річками. Засмічують воду пакетами з відходами, вивозять всяку-всячину тачками, возами, тракторами, самоскидами серед білого

    дня і на очах інших, бо ніхто нікого не притягає до відповідальності – ні штрафом, ні грізним словом....

    Про річки в людей найліпші спогади, їх дзюркотливий плин заспокоює душу, пестить серце. Мій покійний дід Іван Гримут, якому, дякуючи Богу, судилося на білому світі прожити 85 літ, розповідаючи у широкому колі онуків і правнуків про босоноге дитинство і нелегкі зрілі роки, добрим словом не забував згадати і лугівку, що голубою стрічкою кривуляє поміж осель лозянців. За його словами, у минувшину русло було чистим-чистим, як людська сльозинка, а ще — повноводим...

    Це було колись, а нині вже не той потічок, вода не та. І не лише в одному рідному Лозянському. Чого таїти, у новому тисячолітті швидкоплинні й голосисті перлини Верховини перетворилися у річки екологічної тривоги.

    Хто підточує здоров’я живій воді глибинки, тонізуючими якостями якої все-таки продовжують захоплюватися далекі й близькі мандрівники Міжгірщини? Раніше, зокрема, показували пальцем на місцеві колгоспи, з роїння молочнотоварних ферм яких повсюдно стікала гнійна маса. Серйозні претензії адресувалися і лісокомбінату, потужна техніка якого гусеничними «підошвами» під час трелювання деревини систематично каламутила хащовиті річища. Флагман промисловості району безнадійно зачах, а на колгоспному ладу навічно покладено хрест, та, як не прикро, біди не припинилися.

    Найстрашніше теперішнє нещастя — це сміття. Всілякий непотріб де лиш не викидують, але особливо стало “модно” ховати його уздовж водоймищ або безпосередньо сплавляти річками. Засмічують воду пакетами з відходами, вивозять всяку-всячину тачками, возами, тракторами, самоскидами серед білого дня і на очах інших, бо ніхто нікого не притягає до відповідальності – ні штрафом, ні грізним словом. Перед загатою Теребле-Ріцької ГЕС з року в рік накопичується справжнє море пластмасової тари та іншого мотлоху. Береги практично всіх сільських потоків суцільно “уквітчані” стихійними смітниками, особливо після дощових злив рясніють нечистоти обабіч річок. У селах Міжгірщини до цього часу не налагоджено нормального збору сміття, хоч край називають туристичним. Та й тиші нема в зеленоокому краї — ліс рубають комерсанти так, аж тріски летять наліво-направо, холоднокровно розчиняючи у зворах паливно-мастильні матеріали, котрі повзуть до студених водних нір. Вода все стерпить — ця хвороблива точка зору, на жаль, міцно прижилася в практиці багатьох хазяїв. А які наслідки загрожують — задумувалися хоч раз? До всього, як демонструє час, ліс рубають — ріки міліють…

    Гірких прикладів назбирається чимало. На околиці Вучкового, приміром, безслідно зник диво-гейзер під час хаотичного будівництва, на Грабівці — житловому масиві Міжгір’я — свідомо знищили придорожне цілюще мінджерело. А скільки затоптано криничок худобою під час її випасу!.. До їхнього розчищення тепер мало в кого руки доходять. Або, скажімо, через те, що на Чорній ріці перед греблею музею лісосплаву не чистилося “золоте” дно (тисячі й тисячі кубометрів намулу, за словами дослідників, в разі удобрення могли вернути силу пісній землі в горах), під час раптової повені був зруйнований найунікальніший у світі заклад…

    Недбале ставлення до голубої скарбниці не знає прощення — покарання неминуче рано чи пізно. Прикро, що ми навчені тільки пошепки говорити про болючі проблеми.

    І все-таки, на щастя природі, знаходяться сучасні “зелені” і “голубі” патрулі. Живучи біля річки Ріка, Михайло Блецкан, Петро Цендра посадили і дбайливо доглядають за вербами, кленами, яворами, берізками та фруктовими деревами. А ще поставили своєрідні меблі — смерековий стіл і лавиці. Відпочивати біля річки — одне задоволення! Біля водоймища, як правило, збирається і юрба рибалок. А неподалік сім’я Василя Гриба причепурила прибережну смугу саджанцями пахучих троянд. У свою чергу ентузіаст Федір Козак на протилежному боці в’юнкої водної артерії посадив аж цілу вервечку верб, зупинивши руйнацію країв берега. Життя засвідчує, що подібний дідівський спосіб дешевий і слугує надійним щитом землі. Не забуваймо народну мудрість: рятуючи річку, ми рятуємо життя.

    Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору