Неустойка в різних країнах світу

Неустойка - це один з найпоширеніших засобів забезпечення виконання договірних зобов'язань. Вона визначається як грошова сума або інша встановлена в договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Основним призначенням неустойки є звільнення кредитора від необхідності доводити розмір збитків. При настанні обставин, які передбачені в договорі, він просто може вимагати від боржника сплатити відповідну суму неустойки. Якщо реальні збитки перевищують розмір неустойки, кредитор може довести це в судовому порядку і вимагати відшкодування дійсної шкоди.
Згідно з публікаціями правознавців можна побачити це поняття в різних країнах світу. ЦК ФРН і Швейцарський Зобов'язальний Закон надають право судам за клопотанням боржника зменшити розмір неустойки, якщо буде доведено, що вона невідповідно висока. Однак згідно з Торговим уложенням ФРН зниження неустойки не дозволяється для торговельних угод.
По-іншому ця проблема вирішується в праві Франції. Згідно з ФЦК неустойка є відшкодуванням за збитки, яких кредитор зазнав внаслідок невиконання головного зобов'язання. Відповідно до ФЦК кредитор позбавлений можливості вимагати відшкодування більшої суми, ніж передбачена неустойкою, навіть якщо реальні збитки значно перевищують неустойку. Але ці самі приписи, закріплені у ФЦК, не давали можливості і боржнику вимагати зниження суми неустойки за винятком випадків, коли зобов'язання було невиконане частково, а неустойка була передбачена на повне невиконання зобов'язання. Лише в 1975 р. були внесені доповнення до ФЦК, які надали суддям право змінювати суму неустойки, якщо вона, на їх думку, була занадто високою або, навпаки, занадто малою. Отже, французьке право наблизилося до концепції неустойки, яка передбачена правом ФРН і Швейцарії.
Положення англо-американського права про неустойку значно відрізняються від приписів континентального права. Передусім в англо-американському праві не існує єдиного поняття, ідентичного поняттю "неустойка". У цьому праві є два поняття: "наперед розраховані збитки" і "штраф". Виходячи з положення, що засоби цивільно-правового захисту носять лише компенсаційний характер, а не характер покарання, загальне право встановило, що у разі порушення договору стягненню підлягають тільки наперед розраховані збитки, а штраф не накладається. Питання про характер відповідної договірної умови в кожному конкретному випадку вирішує суд. Для суду не має значення, як сторони назвали суму, що підлягає сплаті при порушенні договору. Суд повинен дослідити ситуацію, яка мала місце в момент укладення договору, з'ясувати обґрунтованість визначення конкретної суми. Розмір дійсних збитків, яких зазнала потерпіла сторона внаслідок невиконання договору, значення не мають.
За правом Великобританії, якщо відповідна умова була кваліфікована судом як наперед розраховані збитки, кредитор отримає встановлену суму, навіть якщо внаслідок порушення договору він не зазнав будь-якої шкоди. Що стосується права США, то в цьому разі суди відмовляють у присудженні обумовленої суми, тобто беруть до уваги ситуацію, яка склалася на момент порушення договору. Тобто якщо суд визнає, що сума була встановлена довільно або з метою застереження боржника, відповідна умова кваліфікується як штраф, і кредитор, який бажає отримати задоволення, повинен у звичайному порядку довести розмір дійсно зазнаних збитків.
Отже неустойка в англо-американському праві значно відрізняється від неустойки за правом континентальної Європи, оскільки в усіх випадках позивач повинен довести обґрунтованість суми, визначеної в договорі.


Головний спеціаліст відділу
документування, контролю виконання
та звернень громадян
Головного управління юстиції у
Закарпатській області
Діана Андращук