ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Проспект фалосів в Ужгороді свідчить про хворобливість місцевої влади

    26 червня 2022 неділя

    Проспект фалосів в Ужгороді здивував не тільки місцеве населення, але й усю Україну. Це — резекція. Суть слова від давніх латинян означає — зрізання. Якщо глибше — це хірургічна операція, яка полягає в частковому видаленні будь-якого органу, враженого хворобливим процесом або ушкодженого.

    Наразі видаляють цілий проспект Свободи. І все задля того, щоб показати свою діяльність, якою раніше і не пахло.
    «ЄЛИСЕЙСЬКІ» ПОЛЯ ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ
    Такими, за ідеєю, має стати проспект Свободи. Знову буде голе поле і бордюрний камінь. Продовжується нахабна резекція міста. Вирізали все, виписали на це гроші. Важко сказати, що це зроблено на прохання жителів проспекту. То про якийсь аквапарк, куди й вода проблематично буде поступати, референдуми роблять? Тут навіть нікого не спитали. А кого? Ужгородців уважають, очевидно, рабами, біомасою. Замість вирубаних, звичайно, посадять малі деревця. Хай ростуть. Є ще в нас найдовша в Європі липова алея. Час і її викорчувати. На проспекті кабель якийсь тягнули. Цілий день світла не було. Нащо воно простим людям? То тільки великим електрики треба.
    Біля універмагу «Україна», кажуть тепер ужгородці, буде стояти Тріумфальна арка з бронзовим Ратою. Коли вона нарешті з'явиться, все в місті стане на свої місця.
    Бо першочерговим завданням для Ужгорода було вирубати дерева, відмити гроші. Навіть Ленін відмивав їх красивіше. Хоча чому дивуватись - на дворі осінь тому і в голові зашкалює.
    ТО ЯМА, ТО КАНАВА
    Зробили, було, в Ужгороді на набережних «лежачих поліцейських» для обмеження швидкості руху борзих машин. Потім вирізали. З'явилися некрасиві довгі ями. Вони стримують активний рух життя. У цьому, очевидно, суть ужгородської політики. Пропонують зробити окремі тротуари для туристів з-за кордону. Хоча, можливо, ями — це симптоми вічності, особлива оригінальність для залучення бажаючих помилуватися тим, чого нема за кордоном. Хай ходять австрійці, милуються тим, чого нема в них! Такий собі стиль ретро. Австріячкам-бабцям явно сподобається походити, спотикаючись на ямках.
    Підмітальні машини, подейкують, їздять на гриби, щоб місцеві національні меншини не втратили робочі мітли.
    М.Ільницький з міського шляхово-експлуатаційного управління дотримується цієї гуманітарної ідеї.
    Та не завадить розробити окремі туристичні проекти, щоб умотивувати таку діяльність місцевої влади.
    ВІДЦВІЛИ САКУРИ В САДУ ДЯДІ СЕРЬОЖІ
    Момент цвітіння сакур та інших реліктів був притягальний не лише для ужгородців, але й для населення інших міст та закордоння.
    На цей час батьки завше привозили сюди своїх дітей.
    — Мені боляче за бездумне відношення до цього, — сказав ужгородець Максим Бородатий. — Зеленгосп у нас належно не працює. Ще за старими канонами потрібно було робити тривалі походи інстанціями, щоб зрізати те чи інше дерево. А тепер це роблять без жодного обгрунтування. Пух тополь, звичайно, алергенний. Та коли гілки падають — то за цим не дивляться. З умертвленням Союзу, на жаль, відбулося умертвлення зеленгоспу, що спотворило наш рідний Ужгород. Хіба біля обласної клінічної лікарні позрізали все нормально. В інших місцях наявності розуму не спостерігається. Інженери садово-паркової архітектури в інших містах України роблять все на рівні, а в нашому Ужгороді, як то мовиться, пускають козла на город. Лиш би вирубати все підряд, щоб купити за «єврики» нові дерева з-за «бугра». Бо вигідно. В Україні, як і в Ужгороді, все поламали. Лишили замість дієздатного тільки недієздатне. За колишню зарплату можна було поїхати хоч на Єнисей, хоч на Тихий океан. А тепер не вистачить з неї грошей на поїздку в сусідню область. Є архітектурні контури рельєфів. А ось біля старого рельєфу їх руйнують «новинки» від наших «нових українців». На якій підставі? Приземкувата, прибрата кимось до рук «Мопочарня» зберігала красу «Альпінарію», доцільність «Червоної ружі». В центрі Ужгорода тепер не посмакуєш дешевими млинцями, рогаликами, молоком, сметаною. Там, де було постачання за невеликою ціною молочних продуктів, сиру — нічого не стало. Нажива! Адже в центрових ресторанах дешево нічого не принесуть. Доїться, мовляв, ужгородці. Все в Ужгороді зроблено для максимального підняття цін. Практично іде знищення малих архітектурних форм. А якщо більше — нівелювання обличчя Ужгорода. Скоро буде Корзо — не Корзо. І Мукачівської не стане. Швабська, з точки зору архітектури, не зберегла свого обличчя. Як старий житель Ужгорода, скажу, що конфігурація міста порушена, міська архітектура атрофована. Що найдешевше, вони і будують. А ось на тій же Мукачівській є малі архітектурні форми, які ніколи не повторяться. Міська архітектура мала би задуматися. Та де там!? Архітектурна свита повинна б прагнути до тонкого сприйняття архітектури, природи, культури. Були ж колись троянди на набережних. А тепер тільки грязюка, сміття і безкінечна печаль буття. Прибиральники стали розумними: якщо мало платять — зайвого помаху мітлою не вчинять. Собачники оборзіли — за собою не прибирають, радіють від душі, що їх собачки какають скрізь. Деколи тільки «мочать» дворняг. Скоро зникнуть лавочки на набережних. Обіцяють подібні на проспекті Свободи. Та коли там присядеш у перспективі, то мож¬но здохнути від газів активного транспорту.
    За свідченням іншого ужгородця, полковника у відставці А. Міня, міліціонери з собакою в'яло проводять людей на свої поверхи по Київській набережній. Інакше вони можуть заблукати. Нема там ні світла, ні щастя. Хороший, тихий і роботящий народ, на думку А.Міня, повинен жити нормально.
    «На майдані біля церкви революція іде», — говорив класик Тичина.
    Біля нашого обласного театру, де дозволено було владою, вона теж часто раніше гриміла. Якщо ж було не дозволено — революція розходилася по хижах. У тому і криється вся проблема малих людей і малих народностей, які ніяк не хочуть стати великими. Великі криють на всі заставки Балоган, хоча Мукачево красиве і досконале. Навіть нарвані львів'яни насолоджуються перебуванням у ньому, а в Ратоган з придуркуватими ресторанами заїжджають лише для порівняння. Якщо на проспекті з'являться запилені лавочки — то, може, будуть, заїжджати частіше? Дай Бог.
    Нам треба побільше людей із столиці мазохізму. Щоб порівнювати з собою і не так переживати з приводу сучасних моментів буття.
    Іван ПОБИВАН, «Правозахист», №32 (262) від 16 вересня 2008 року

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору