Приборжавське заводоуправління будівельних матеріалів на ринку вже 65 років

Мабуть, мало знайдеться таких в Іршавському районі Закарпаття, хто б не чув про ВАТ “Приборжавське заводоуправління будівельних матеріалів”. Воно й не дивно, адже цьогоріч виповниться 65 років відтоді, як підприємство запрацювало.

Свого часу воно лише цементно-мозаїчної плитки реалізовувало близько півмільйона квадратних метрів на рік. Хоч нині потужності знизилися через малу кількість держзамовлень, підприємство продовжує випускати до 20 видів керамічної та бетонної продукції. А вже майже півтора десятка років очолює завод депутат райради Михайло Ісак. Він працює у фракції Партії регіонів. До речі, представляти свої інтереси у районній раді земляки довірили йому вже вшосте.
- Михайле Михайловичу, як боретеся за свою нішу на ринку?
- Багато хто женеться за сучасними технологіями, які зазвичай є шкідливими для здоров’я людини. Тут, можливо, можна навести й ряд позитивних аргументів. Та все ж наша продукція є екологічно чистою.
Непросто конкурувати з приватним сектором. Вони оформляють небагато дозвільних документів та сплачують менше податків. До того ж наше виробництво тісно взаємопов’язане з ціною на енергоносії. Останні ж становлять більше 50 відсотків собівартості продукції. Скажімо, тисяча кубометрів газу, за яку треба сплатити наперед, коштує понад чотири тисячі гривень.
Коли печі знаходяться в режимі роботи, з цією кількістю голубого палива можна випалити до 5 тонн вапна чи стільки ж тисяч штук цегли. Але не сидимо склавши руки, а працюємо над альтернативними виходами з ситуації, аби розвиватися. І завдяки цьому Приборжавське заводоуправління будматеріалів виживає на ринку, дає робочі місця.
До прикладу, цьогоріч плануємо випустити продукції на три мільйони гривень. Ще на дві третини цієї суми товару тримаємо на складах. Це при тому, що не працюємо на повну потужність. На підприємстві збереглися всі необхідні виробничі засоби. При потребі можемо збільшити випуск продукції втричі. За тиждень-два запустимо в дію агрегати для виробництва щебеню. Нині у нас трудиться 75 чоловік. Середньомісячна заробітна плата становить понад півтори тисячі гривень. Хоч підприємство функціонує посезонно, але не є збитковим. Мраморний порошок постачаємо приватним підприємствам “Альбі”, “Атлант-стилю”. Цеглу і вапно реалізовуємо ужгородським будівельним організаціям, що раніше йменувалися Закарпатбудом. Щорічно у нас вапно замовляє й відділ освіти РДА. Пробуємо налагодити співпрацю із відповідними супермаркетами.
До слова, незабаром ми вже називатимемося товариством з додатковою відповідальністю. Через це теж додасться трохи клопоту з переоформленням різноманітних паперів і доведеться витратити як мінімум 50 тисяч гривень.
- Як у Вас із кадрами?
- Звичайно, у досягненнях заводу є величезна заслуга колективу. Основний кістяк його складають професіонали, які, незважаючи на різні труднощі, віддають підприємству свої досвід та сили вже понад 20 років. До сезонної роботи товариства ставляться з розумінням. А молодь, на жаль, тепер неохоче йде на таке виробництво, хоча ми багато в чому їм посприяли б. Нещодавно прийняли на роботу молодого спеціаліста, який працює на посадці маркшейдера. За рахунок підприємства він пройшов кваліфікаційні курси у відповідному столичному інституті.
- За рахунок чого можна б збільшити попит на окремі види продукції заводу?
- Зараз багато говориться про ринок землі. Його поява посприяє зменшенню пустирів та стимулюватиме до максимальної віддачі від земельних ділянок. Як відомо, в нашій області грунти є кислими. Для нейтралізації їх кислотності згодилася б вапняна мука, яку виробляє наш завод. А від цього поменшає бур’янів та підвищиться родючість.
- Наскільки знаю, підприємство чи не єдине у районі утримує відомчий дитсадок…
- У цьому дошкільному закладі виховується одна група. Тут працюють шість чоловік, яким ми платимо зарплатню. Загалом на утримання дитсадка витрачаємо до ста тисяч гривень щорічно. У планах – створити літні табори, де могли б оздоровлюватися школярі. Це частково компенсує нам витрати.
Іршавська райдержадміністрація