Прихована катастрофа: як 33 роки в Карпатах шукали розбитий військовий літак (фото)

В радянські часи, як відомо, через присутність кількох стратегічних військових баз та підприємств, Івано-Франківська область була закритою для іноземних туристів.


Лише з часами незалежності загалу стали відомі факти про таємний командний пункт Організації Варшавського Договору у Ценжеві, чи шахти з балістичними ракетами у Делятині.


Однак мало хто знав про військові секрети і серед місцевих, тим більше – про надзвичайні ситуації.


Долинський мандрівник та блогер Віктор Верховинець лише в 2010 році знайшов місце катастрофи винищувача МиГ-23М, котрий розбився в районі Осмолоди 13 жовтня 1983 року. Про саму подію він дізнався ще у 85-му.


Живу в передгір’ї Карпат і якось само собою виникло захоплення подорожей в горах, пошуками таємничих стежок, озер, дослідженням вершин. Для чого? … Та хто його знає … Як співає Трофим – ““Но в логику любовь никак не запихнуть”, напевно і любов до мандрів також.
Як технаря, цікавило все пов’язане з технікою, літаками. У роки СРСР у нас, в місцевості розташованої в трикутнику, утвореному трьома аеродромами – Івано-Франківськ, Стрий, Мукачево, побачити у височині або низькопролітаючі військові літаки було звичайною справою. І іноді, на жаль, приходили звістки про їх аварії.
Райштоки, Аршицький фарватер, літак, пам’ятник пілоту, всі ці речі тепер вже не просто розділити між собою. Шукалося все практично одночасно. Для чого..? Хто його знає… Як співає Трофим – „Но в логику любовь никак не запихнуть”, напевно і любов до мандрів також.


Про катастрофу літака почув в 1985 році, в Мислівці. Розповідав тоді один з учасників пошуку літака, бувший лісник, якого як і інших лісників залучали до пошуків, що на 3-й Аршиці (3-тя вершина від Горгана Ілемського в сторону Осмолоди), в 1983 році розбився військовий літак, який шукали, за його словами, з тиждень. По інших даних пошуки тривали декілька днів, а більше тижня, це напевно, разом з часом затраченим і на евакуацію вузлів літака. Після того як наземні розшуки не дали результатів, в одному з пошукових польотів було помічено клапті обгорілого жерепу і так знайшли місце катастрофи. Потім військові вивезли частину уламків літака, найближчою вершиною, де зміг приземлятися вертоліт був Горган Ілемський. Оце все, що почув тоді, а більше зустрітися з тим чоловіком, щоб розпитати детальніше, не довелось. Пізніше про літак і пам’ятник загиблому пілоту також прочитав на туристичних сайтах.


Кожного разу, мандруючи Аршицею, заглядав на прогалини в жерепі 3-ї Аршиці, сподіваючись знайти місце падіння літака. Про місцезнаходження літака розповідали різне – багато хто вказував на південний схил Аршиці. Якось, з Довгого поля під Яйком, турист зі Львова показував на одну з полянок на південному схилі і розповідав вже не про літак, а про упавший вертоліт. На сайті попадала інформація, що місце падіння знаходиться прямо на хребті і мало що залишилося від літака – розтягли. Така суперечлива інформація довго вводила мене в оману. Перерив південний схил попри хребет, від Горгана Ілемського до Верх Менчелина – нічого, добре, що хоч в цих вилазках попутно розвідав обхід полів жерепу. Надія знайти місце падіння не полишала мене і побічно підпорядковувала всі інші походи в тому районі.


Одного разу мандрував, продовжуючи досліджувати північний райшток Аршиці (північний райшток). Вийшов з Німецької полонинки, проминув нижнім райштоком, зображеним на мапі WIG, один кулуар, полонину Стислу, можна сказати форсував другий кулуар – стежина пропала, довелося йти якимись захаращеними лісами. Глухомань, дебря, ні зв’язку ні Ау – жуть. Вирішив піднятися вище, під поля жерепу, щоб прив’язати своє місцезнаходження до гуглівського фото, яке взяв з собою в похід. Вийшов на дивом вцілілий серед кедрів верхній райшток, пройшовся сотню метрів по ньому назад, в сторону Горгана Ілемського, вперся в жереп, ще раз переконався, що видима на супутниковому фото смужка, лиш слід від бувшого райштоку – горизонтальна поличка повністю заросла жерепом. Пройшовся стежкою в сторону Менчелина – ситуація та ж. Що поробиш – поліз догори, вирішив штурманути жереп і повертатися назад вже південною стороною хребта, завжди намагаюся повертатися іншим шляхом.
Лізу догори, поки що пралісом, раптом, на межі ліс-жереп побачив тьмяно виблискуючий, величенький металічний агрегат, що приперся до смереки. Дивина, це ж турбіна від літака! Хоча і понівечена, але без слідів корозії, вражаюча своєю технічною досконалістю. Повезло так повезло – двадцять метрів вліво чи вправо і не бачити мені турбіни. Раз є турбіна, вперта в стовбур, то вище повинно бути те місце, з якого вона скотилася, інакше звідки ж їй взятися серед лісу. Кілька метрів вище турбіни виколупав з ґрунту якісь дрібні металеві уламки і подався стрімким схилом догори.


Занурюючись в жереп, примітив верхівку смереки, в яку вперлася турбіна і по цьому орієнтиру витримував напрямок руху. Жереп тут специфічний – високе, тонке, нахрещене гілля, ставати на такі гілки не виходило, доводилось вужем пролазити в плетиві гілок. Орієнтуватись в просторі і часі, йдучи подібним жерепом, важко, виручав тільки запримічений вершок смереки. Щось довго лізу, нічого немає, та от знайшов якісь обгоріли дроти, уламки вузлів літака. Далі рухався зигзагом, прочісуючи схил, і не даремно – можна було пройти в кількох метрах від місця катастрофи і не помітити його.
Виринув з жерепу на плешу з купою залізяччя в центрі. Масштаби катастрофи вражають, літак врізався майже перпендикулярно хребту і вибив у скелі яму більш як метрової глибини, каміння в центрі до цього часу ще не заросло, а краї галявини в жерепі вже поросли ягідником. Удар був настільки сильний, що частини літака розлетілися в радіусі близько 50 метрів, а турбіну розірвало і більша частина її скотилася вниз на 130 метрів. Ті частини літака, що знаходились на плеші, напевно було визбирано в жерепі і принесено сюди військовими. Дещо евакуювали, та в гущавині жерепу залишилось ще багато покремсаних решток, всіх не опишеш, деякі є на фото.


Немовби відтворюючи ситуацію в якій сталася катастрофа, хребет накрило хмарою. Пасма туману міцно зчепилися з щіткою жерепу і холодними язиками притискали до землі. Моторошний стан нарешті розвіяв порив вітру. Полазив навколо місця падіння, сфотографував розкидані частини і подерся жерепом на хребет, знаходячи по дорозі елементи літака. На хребті, в жерепі, побачив ще якісь дрібні деталі та кілька більших уламків, напевно саме їх, час від часу, знаходять туристи і розповідають потім, що майже нічого не залишилось. Виявляється я бував тут раніше, в десятку метрів від цього місця, і нічого не знаходив – жереп є жереп. Повертався назад, вже знайомим з попередніх походів, південним схилом.


Вдома засів в інтернеті – авіасайти, форуми і т.п., виставив фото деталей літака, загалом збір інформації тривав три місяці. На forumavia.ru по фотографіях частини вузла повороту крила та елементах шасі визначили , що це літак МиГ-23, а згодом, коли згадав ймовірне прізвище льотчика, повідомили, що це дійсно розбився літак МиГ-23М, Мукачівського 92-го винищувального авіаполку. Заступник командира 2-ї ескадрильї, майор Уралов Володимир Олексійович, вдень, 12 жовтня 1983 року здійснював учбовий перехват і його літак наводився з КП Івано-Франківського аеродрому. По невірній команді офіцера бойового управління КП, літак майора Уралова зайняв ешелон 1500м, при висоті хребта, який був по курсу, до 1587 м і йому не вистачило десятка метрів для виходу. За словами однополчанина, остання команда з КП Івано-Франківська була: – „…(позивний Уралова), займіть висоту 1500м”, відповідь – „Півтори тисячі зайняв”, і все…
Відізвався на форумі і товариш майора Уралова, полковник Олексій Тичина, щось добавляти до його слів буде зайвим: – „12.10.1983г в районе г. Долина, Ивано-Франковской области, на самолёте МиГ-23М, погиб любимец полка, летчик от Бога, зам. командира 2аэ, военный лётчик 1 класса майор Уралов Владимир Алексеевич. Верный товарищ, классный летчик, весельчак и балагур, погиб случайно и нелепо – из-за ошибки офицера БУ КП аэродрома Ивано-Франковск. Скорбил весь полк… Похоронен был Володя в г. Ленинграде.”

Вже після написання цієї статті деякі подробиці трагедії повідомив командир ланки ескадрильї Уралова В.А. – Євтєєв Юрій Вікторович: “Як це сталося – Уралов злетів, за ним злетів Дмитрієв і тут же парою я і Саприкін. Хмарність – нижній край 150 метрів. Були навчання, план «перехоплення МіГ-27», ціль йшла на висоті десь 2000 м, офіцер ОБУ наводив Уралова на ціль з приниженням 500 метрів, замість того щоб з перевищенням в 500 м. Все це відбувалося з боку Стрия, в Карпатах, біля хребта Аршиця, о першій дня 12 жовтня 1983 року …”


… За інформацією Володимира Горшкова, який служив в той час в 92-му ВАП і приймав участь в пошуках, пошукова команда вирушила з Мукачева в той же день. Пошуки велись відразу кількома групами з різних напрямків. Також опитували місцевих, які чули гул неначе від вибуху – вони показували руками в різні сторони, спробуй в горах толком визначити напрям за розповідями про звук. Погода була погана – низька хмарність, холодні тумани, тому спочатку пошуки велися тільки з землі, обслідували вершину за вершиною, схили. Шукали, визначаючи можливі азимути за картами, тримали зв’язок між групами по рації. Через кілька днів, коли розпогодилося, місце падіння знайшли з вертольота.
З землі літак не виявили тому, що він вдарився об скельний ґрунт на схилі порослому жерепом, від удару розсипався і уламки відразу сховалися під ковдрою гірської сосни. Якби він упав у лісі, то здаля би було видно обгорілі дерева, а так в жерепі особливо і горіти нічому. Вибоїни від удару з рівня землі не видно, сам переконався , що так знайти літак надзвичайно важко.
Потім розпочалася евакуація деяких частин літака, на хребті є місце стоянки, де ще дотепер залишися металеві кутники, які слугували кілками до військової палатки.


Посилання на фото пам’ятного знаку загиблому пілоту зустрів в інтернеті і мандруючи в околицях Горгана Ілемського, не раз поглядав в місця можливого його знаходження. Та після того, як знайшов точку падіння літака, зайнявся пошуками пам’ятника всерйоз. Думаю – Як це так, літак знайшов, а пам’ятник, який десь поруч, знайти не можу?
Згадуючи зображення пам’ятника на фото Нормалайзера (http://community.livejournal.com/karpaty_com_ua/3614.html?mode=reply) і опис до нього, прочесав підходи до Горгана Ілемського – пусто. Ще раз переговорив з знайомим з Мислівки, він впевнено стверджував, що пам’ятник з північного боку хребта, на краю лісу, перед самим підйомом на вершину.
Запитую – А вершину Аршиці (Горгана Ілемського) з того місця видно?
– Айя-а, видко як на долоні.
Знову пускаюся в пошуки, але вже беру з собою роздруковане фото. Гадаю – Може з того часу, як зроблене фото, смерековий молодняк підріс і пам’ятник в гущаку? Так, спираючись на описи з сайту та розповідь знайомого, тотально прочесав смереково-жереповий гущак у вказаному районі. Нема і все, залишалося припустити, що пам’ятник хтось забрав звідти. Скільки можна лазити росянистими корчами, мокрий повертаю в зворотну путь.
Описи не спрацювали, з фактів залишилася тільки фотографія. Ще прочісуючи місцевість звернув увагу, що напрямок на орієнтири сусідніх гір не зовсім співпадає з напрямками на фото, але ж довірився описам. Слід зауважити, що фотознімок був зроблений зимою 1994 року і видимі на ньому засніжені зруби та галявини позаростали з того часу. Остання спроба – вибрав на фото три точки які лежать на одній прямій – уявну точку зйомки, плямку зрубу на хребті Сехліс і між ними характерний вигин старого лісу, що заходив у вирубку на проміжній вершині, та зіставив дві останні точки з реальними орієнтирами. Помаленьку рушив північною стороною хребта назад, в напрямку Німецької полонинки. Йдучи хребтом постійно порівнював своє місцезнаходження і розташування вибраних орієнтирів, направляючи на них трекінгову палицю, чи знаходяться вони у створі. І чим далі йшов, тим більше зміщувалися мої орієнтири у потрібному напрямку. Незабаром зайшов у поле жерепу, з вузькими смужками цекотів, всі три точки приблизно зійшлися в створі.
На цьому місці я вже був минулого разу, нижче знаходиться зарослий жерепом верхній райшток, позначений на ВІГовці. Хоча місце і не підходить під опис – далеченько від вершини, якої навіть не видно за лісом та, судячи по фото, це десь поруч. Ще минулого разу бачив тут камінь – тур, який стирчить поміж жерепу, але весь був зосереджений на пошуках металевого пам’ятника. Тепер же звернув увагу на те, що це ж камінь з фото – щербини, ребра і в цілому форма співпадають. Заглянув на місце де мав би стояти пам’ятник, лиш дірка поміж каміння – щез. Ще трохи полазив жерепом, гадав, що може десь поруч лежить – нема.
Місце, де був пам’ятник, розташоване трохи не так як вказували описи. Аж тепер до мене дійшло – фото зроблено в лютому і весь жереп лежить під снігом, звідси і рівна площадка, на яку я початково орієнтувався, а тепер жереп в рівень з головою. Згадав було за „гуцульські кілометри”, напевно цей синдром властивий не тільки гуцулам, а і багатьом оповідачам про гори, тому спиратися потрібно на об’єктивні дані – мапи, фото і т.п.
Добиратись до „пам’ятника” найпростіше з Німецької полонинки, спочатку по маркованій стежці, а там де стежка починає переходити на південну сторону хребта, оминаючи підйом, потрібно під прямим кутом повернути наліво і в лоб вилізти на хребтову поличку. Далі потрібно пройти трохи хребтовою стежкою в лісі, в сторону Горгана Ілемського, до першого поля жерепу, яке залазить з північного схилу на хребет. Майже на початку цього поля, з північної сторони, але неподалік від середини хребта, на камінні серед жерепу, знаходиться місце де був раніше пам’ятник. Згідно Google Earth, координати цього місця – 48°44’56.30” N, 23°51’2.44” E.
Стосовно самого пам’ятника: описи про його форму різнилися, одні казали, що це була лопать гвинта, інші, що плоскість крила. За словами очевидців на пам’ятнику була фотографія льотчика і напис який містив приблизно таку інформацію – майор Уралов * .*., дата, „Трагически погиб при выполнении задания…”. Це вже тепер знаю вищенаведені деталі про загиблого льотчика, і що пам’ятник дійсно був з лопаті гвинта.
Виникає питання, чому саме тут, в заростях жерепу, був встановлений пам’ятник? Не на місці падіння літака, не на вершині Горгана Ілемського, чи хоча би біля стежки на відкритій місцевості під горою? На мою думку діло було так… Пам’ятник встановлювали товариші по службі майора Уралова з Мукачівського авіаполку – послали групу описавши їм місце падіння літака, де можливо і мали намір встановити знак. Сказали – Підете з Німецької полонинки райштоком до заростів жерепу, підніметесь ним вгору до хребта, там і буде те місце. Спрацював фактор „гуцульського кілометра” – пішли військовослужбовці, але не нижнім райштоком, а верхнім, в ті часи маркованих стежок не було Невдовзі дійшли військові до поля жерепу на верхньому райштоці, а мали би йти довше, вперлися в нього – далі проходу нема. Скоріш за все ніхто з досвідчених місцевих їх не супроводжував, подерлися вони тим жерепом догори, та ще й з тягарем, поблукали, зрозуміли, що схибили, та й поставили пам’ятний знак на вільній смужці каміння серед жерепу. І стояв би там пам’ятник по цей день, якби якісь невігласи його не стягнули. Карта до статті.
Тепер, коли інформаційно-пошукові роботи в основному завершено, якщо все складеться добре, можна буде відновити, а точніше встановити заново пам’ятний знак вже на місці падіння літака.


За словами очевидців, на пам’ятнику була фотографія пілота і напис, який містив приблизно таку інформацію «майор Уралов *. *. (дата) Трагічно загинув при виконанні завдання …» І стояв би там пам’ятник донині, якби якісь невігласи його не стягнули.


У березні 2012 року Ю. В. Євтєєв надав фото пам’ятника Володимиру Уралову і повідомив, що через рік після катастрофи було прийнято рішення поставити на хребті Аршиці, у місця катастрофи, пам’ятний знак – четверо товаришів піднялися на хребет і встановили гвинт з табличкою і фотографією пілота.


І ось 6-го червня 2010р., коли на північному схилі, де знаходиться місце зіткнення літака, вже зійшов сніг, ми вдвох з Юрою Окрепким, мандрівником з Рогатин, вибралися в гори, щоб спорудити пам’ятник. Попередньо була зроблена пам’ятна табличка, яку збиралися закріпити закльопками на одній з деталей літака. Ущелиною під’їхали мотоциклом ближче до підйому на вершини, потім через чотири години і вісім кілометрів шляху ми підійшли до мети походу. Без малого за 30 років, завдяки віддаленості і втаємничості місця катастрофи, тут мало що змінилося.
А далі справа техніки – спорудили тур-піраміду, обклавши камінням площину частини крила і вже на цій площині закріпили табличку.


Такі приватні деталі як спека, спрага і проблеми з кріпленням таблички залишаться за кадром, головне – якийсь внутрішній борг виконаний, справа зроблена.


Спочатку, коли цікавився цим літаком, переважало зацікавлення суто мандрівника, та пізніше, в ході вивчення матеріалів, з’явились інтерес і повага до людської долі.
Долі людські мов зорі – хтось величаво світить холодним світлом, зверхньо дивлячись вниз, хтось виблискує маленькою грайливою зірочкою… А хтось проживає яскраве, сповнене вражень життя, яке вкладається в одну мить польоту небосхилом. Затамувавши подих, запізнілі перехожі захоплено проводжають поглядом той зорепад – Іще одна зірка промайнула небом… Та в нагороду тій яскравій зорі залишається Пам’ять, яку ми бережемо, яка веде нас прекрасним, непередбачуваним життям. Хочеться передати далі цю естафету пам’яті, хочеться наслідувати таких людей, рівнятися на них…
Кожен день живу немов останній,
Та за собою не палю мостів.
Здійснити геть усі бажання,
Я б не зумів, та і, напевно б, не хотів…


У коментарях до розповіді мандрівника на російській мові з’явився ще один допис свідка подій Alexnet16:


Натрапив випадково на замітку про ідентифікацію літака, що впав на хребті “Аршиця”. Все вірно, майор Уралов, 4-я авіаційно винищувальна дивізія ПрикВО. Ланка вилетіла з Мукачева на МІГ-23, у нас в Івано-Франківську були МІ-21. 3 прилетіли, одного немає. … Я брав участь в пошуку цього літака 14-15 жовтня 1983 року, коли проходив строкову службу. Був на місці аварії, збирали уламки і шукали самописець, 13 жовтня групи нічого не знайшли. 14 в 6-00 ранку виїхала наша група і ще 3 або 4 групи. Спершу шукали в районі Калуша. Потім переїхали в район Осмолоди. В районі 12-00 дня з літака ретранслятора повідомили, що гелікоптери знайшли. Нас попросили уточнити місцезнаходження кожної групи. Наша “Дизельний пошук-4” виявилася ближче всіх. На ГАЗі-63 встановленим на рейки вузькоколійки проїхали кілометрів 5, а далі пішки через непролазний – незайманий ліс. Природа – клас. Літак наводив нас на точку, пускаючи сигнальні ракети, але ми їх не бачили. Вийшли не хребет до 21-22 години. Начерпали талого снігу з калюжі, попили чаю, розпалили багаття, заночували на землі. Вранці в 6-00 продовжили. Найважче було пройти частину хребта по корінню сосен, вони на 30-40 см від землі, весь час провалювалися. До 12-00 дня підійшли до точки. Почали огляд і пошук. Так, в Осмолоді до нас приєднався однополчанин загиблого, полковник прізвище не пам’ятаю, і з нами рухався майже добу, а вже 15, коли знайшли, після обіду ще якийсь генерал підійшов з боку Долини. Ми після обіду пішли групою з чоловік 25-30 в Долину, куди прибули до 23-00, голодні, злі, але нагодували добре, а потім на машині повернулися в Івано-Франківськ. На наступний день туди вирушили інші групи, з сухпайками, автономними електричними станціями, наметами, знайшли самописці. Але шкода пілота – так, 20-30 метрів не дотягнув до вершини, туман був, миттєво загинув. При Союзі хотів пройтися по цих місцях, але руки не доходили, і ноги теж, а в 1991р – стався розвал … Дякую Вам хлопці, що знайшли це місце і віддали данину поваги загиблому льотчику, встановивши пам’ятну дошку на місці катастрофи літака. Ще раз, хлопці – молодці, просте людське спасибі. Вічна слава всім загиблим льотчикам.


ОНОВЛЕННЯ. Після публікації розповіді Віктора Верховинця! з’явився ще один учасник подій 33-річної давності. Борис Жумбей був пілотом гелікоптера, котрий перший виявив місце катастрофи. Наводимо його коментар до нашої статті.


“Я є тим пілотом, який знайшов місце падіння літака. На той час, я працював в Івано-Франківському авіаційному загоні на посаді командира гелікоптера МІ-2. В той день,разом з бортмеханіком Генадієм Жуковським, обслуговували сейсмопартію, яка базувалась в Рожнятові. Близько 11 години, старший пошукової операції, якій знаходився на борту літака АН-12, попросив мене приєднатися до пошукової операції. Місце пошуку-хребет Аршиця. Я почав повздовжні прольоти з уступом по висоті 200метрів. На третьому прольоті я побачив відблиск. Це був сплюснутий компресор двигуна, який виблискував на сонці. Також, на місці падіння була безліч уламків та велика пляма реактивного палива. Після доповіді про результат пошуку, я баражував над місцем трагедії, допоки не прилетіли військові на МІ-8. Я їм допоміг з підбором посадкового майданчика. В другий половині дня я доставив з Франківська слідчу бригаду прокуратури та КДБ. Отакої. А хлопцю не вистачило лише 20-х метрів висоти…“