Сексуальне рабство – погляд усередину

Сіддгарт Кара, американець родом із Індії, вперше зустрівся з жахіттями сексуального рабства, ще коли в студентські часи став 1995 року добровольцем у таборі біженців із Боснії.

Через багато років він, так і не змігши забути про побачене й почуте, відмовився від перспективної кар’єри банкіра і поїхав світом, досліджуючи світ сексуальної злочинності. В 11 країнах – від Індії й Таїланду до Албанії й Молдови – він проводив інтерв’ю з сексуальними рабинями, власниками борделів, торгівцями людьми і клієнтами, щоб з’ясувати, які сили підтримують цей бізнес і як його зупинити. Нещодавно Сіддгарт Кара написав нову книжку про це – «Торгівля людьми задля сексуальної експлуатації: Всередині бізнесу сучасного рабства» і розповів Радіо Свобода про свої дослідження.
– У книжці вражає, наскільки важко вам було викривати історії жінок і дівчат, які потрапили в рабство, – деякі з них ви готували місяцями.

– Виявити подробиці рабства буває дуже важко. Більшість інтерв’ю, які я провів із нинішніми чи колишніми рабинями, відбулися або в притулках, які допомагають жертвам торгівлі людьми й сексуального рабства, або ж у самих закладах, де й експлуатують цих осіб як рабів. От ці останні інтерв’ю вдавалися далеко не завжди. Доводилося виявити такий заклад, відвідати його, спробувати знайти там когось, здатного говорити англійською. А потім, звичайно, треба «купити» таку людину, щоб отримати час поговорити з нею. Це завжди дуже незручна й непроста ситуація. І найчастіше ці люди не бажають говорити. Я завжди був відвертим і казав, хто я і чому я там. Але мені значною мірою не вірили. Часто рабовласники використовують такий спосіб, щоб перевірити лояльність своїх рабів – підсилають їм нібито гуманітарного працівника, який обіцяє свободу в обмін на інформацію, і, якщо раб заговорить, його потім суворо карають… У притулках умови були набагато кращі. Я міг посидіти з людьми й поговорити про те, що вони пережили. Я йшов на такі інтерв’ю як на звичайну розмову, я не готував запитань наперед. Нерідко люди просто не хотіли говорити про те, через що вони пройшли – їм було і соромно, і боляче ще раз переживати те, про що вони згадували. А ще вони боялися, що хтось дізнається про їхні слова, і їхній торгівець людьми зможе вистежити їх, якщо вони втекли від нього, або помститися членам їхніх родин – це звична погроза, щоб утримати рабів навіть від намагання втекти.

– Ви вивчали цей підпільний світ як економіст і соціолог. Як, за вашими даними, жінки й дівчата стають сексуальними рабинями?

– У своїй книжці я аналізую анатомію злочину торгівлі людьми задля сексуальної експлуатації, і я визначив три його стадії: придбання, транспортування і власне експлуатація. Придбання ж, із мого досвіду, може відбутися п’ятьма різними способами: обманом – неправдивою обіцянкою праці чи шлюбу; продажем, який здійснює член родини; викраденням; звабленням; і вербуванням із боку колишніх рабів.

– А чому, на вашу думку, в багатьох країнах не бажають визнавати сексуальне рабство за тяжкий злочин?

– За моїм досвідом, є чотири головні перешкоди ефективнішому реагуванню на всесвітню торгівлю людьми задля сексуальної експлуатації. Перша – що цю практику досі погано розуміють. Друга – що організації, які борються з цим явищем або допомагають його жертвам, майже завжди мають мало коштів і не координують свої дії в міжнародному масштабі. Третя – що закони проти торгівлі людьми задля сексуальної експлуатації надто слабкі і погано виконуються. І, нарешті, четверта перешкода – що ніхто по суті не зібрався як слід і не зробив детального бізнесового і економічного аналізу того, як діє цей злочин… Досі немає глибокого економічного розуміння того, чому цей злочин так істотно виріс за останні 15–20 років, чому він такий популярний серед злочинців. Головне ж – це зрозуміти, що рушієм непропорційного поширення торгівлі людьми задля сексуального рабства є в першу чергу його здатність давати величезний прибуток майже без ризику… Корупція в правоохоронних органах, серед прикордонників, у судах є, принаймні в країнах, що розвиваються, головними проблемами, які постають перед дієвим реагуванням на такі злочини. Ця корупція, разом із іншими чинниками, й є причиною, чому з експлуатацією сексуальних рабів не пов’язаний майже жодний ризик.

– Як ви почуваєтеся зараз, закінчивши книжку – чи ваш такий логічний аналіз рушіїв цього різновиду злочинності дає вам надію, що його вдасться викорінити?

– Знаєте, день на день не випадає. Бувають дні, коли я майже втрачаю надію. Поки я працював над дослідженням, бувало, що всі ці історії відчаю, жорстокості й наруги, які я вислухав, просто переповнювали мене, і я кілька разів згадую про це в книжці. Але загалом я в принципі з оптимізмом ставлюся до цього і вважаю, що, дізнавшись більше про ці злочини, детальніше й глибше зрозумівши, як вони чиняться як бізнес, ми можемо зібратися на силах і дати дієвішу відповідь на них як світова спільнота. Нинішня цивілізація перебуває в дуже вирішальному моменті. Ми як уся планета разом узята маємо вирішити, чи дозволимо ми рабству далі плямувати людство. Я думаю, якщо досить багато людей дізнається й почує історії людей, які потерпають від цих злочинів, якщо світова спільнота почує волання своїх громадян, не треба буде багато зусиль, – і я в цьому оптиміст, – щоб викорінити ці злочини.

Радіо Свобода