Сергій Федака: Локал-патріотизм закарпатців поставив надійний заслон різним варягам

Хоча нинішня парламентська кампанія обіцяла бути досить млявою і цілком прогнозованою, але поступово вона набуває інтриги і починає навіть дивувати.

Поки це стосується перш за появи цілого ряду осіб, про яких усі встигли призабути, але ще більшою мірою – статистичних показників, котрі значні вища за очікувані.

Мінімум за півроку до початку кампанії було відомо, що до Верховної Ради гарантовано проходять чотири партійні списки і ще дві партії перебувають у зоні ризику, тобто потрібен якийсь дуже потужний додатковий імпульс, щоб і вони подолали планку. Більше шести переможців уявити взагалі неможливо. У сусідній Росії вже майже двадцять років до Думи проходить тільки чотири партії. Правда, там політичний режим більш жорсткий, вибори більш контрольовані, але і в Україні не така аж анархія, щоб проходив хто завгодно. Все-таки конкуренція доволі сильна, дарвінівський відбір серед партій потужний, тому від слабаків лишаються тільки ріжки і ніжки. Уявити, що прохідний бар’єр подолає понад шість партій просто неможливо. Тим не менше до ЦВК подано не 10 і навіть не 15, а цілих аж 22 списки! При цьому серед них є партії, які невідомі навіть пересічним політологам – як-от “Рідна Вітчизна” чи “Україна майбутнього”. Для чого ідуть на вибори завідомо непрохідні партії? Те, що за два з половиною місяці, які лишаються до голосування, вони аж ніяк не зможуть розкрутися, очевидно. Тоді заради чого вони жертвують аж 2 млн. гривень застави, які так і залишаться у державному бюджеті? По-перше, велика кількість учасників перегонів вигідна для партій-фаворитів. Аутсайдери просто розтягатимуть голоси, які у кінцевому підсумку все одно дістануться переможцям. Особливо це стосується Партії пенсіонерів, за яку голосуватимуть старички (найбільш дисциплінований електорат), ображені на всі інші партії, але їхні голоси все одно підуть отим іншим. По-друге, маса учасників надає виборам максимальної демократичності, чого вимагає від нас Захід. Хай це абсурдно – але тримайте собі! По-третє, хтось виконуватиме роль технічних кандидатів: матиме своїх представників у виборчих комісіях, але вони працюватимуть не на власний прапор, а на когось із переможців. По-четверте, для когось це дуже дорогий, нерентабельний, але все-таки спосіб нагадати про себе, як-от для соціалістів чи “Нашої України” і особливо для “Громади”. По-п’яте, хтось може працювати на віддалене майбутнє. Наприклад, висунулося аж три партії з “зеленим” брендом. Це може бути спробою активізувати в Україні зелену ідею, яка справді для нас актуальна, проте перебуває у нашому політикумі десь на маргінесах. По-шосте, навіть непрохідна партія може дати додаткову розкрутку для свого лідера, який іде по мажоритарному округу. Це стосується Радикальної партії чи “Собору”. По-сьоме, дехто іде, щоб відтягти голоси від лідерів перегонів (наприклад, соціалісти – від комуністів).

Аналогічною несподіванкою стала астрономічна цифра учасників мажоритарних виборів. ЦВК прийняла документи аж від 3432 осіб (1717 партійців і 1715 самовисуванців). Відсотку-другому папери завернуть через неправильне оформлення, але більшість таки зареєструють. Тобто виходить в середньому по 15 чоловік на кожний округ. У деяких округах вже є рекорди. Так, у київському окрузі №212 (Дарниця) стартують 35 кандидатів, а на одному з округів Київщини їх буде нібито півсотні. Закарпаття цієї пошесті уникло. В Ужгородському окрузі кандидатів “усього” 12, в інших і того менше. Основна мета десятків кандидатів на одному окрузі – скаламутити воду так, щоб комусь було зручно ловити там золоту рибку. Справді, чим більше учасників ,тим менш прогнозована ситуація, тим легше якійсь темній конячці обійти лідерів симпатій і прорватися до фінішу, навіть якщо ця конячка парашутист, тобто людина з-за меж даного округу. На Закарпатті, на щастя, такого немає, наш локал-патріотизм поставив надійний заслон різним варягам. І все ж мажоритарників і у нас значно більше, ніж очікувалося. Завдання більшості з них – відтягати голоси від двох фаворитів кожного округу. Вибори будуть максимально технологічними. Кожний кандидат працюватиме не на підвищення власного рейтингу, як на зниження рейтингу у конкурентів. Все це нагадуватиме народну забаву “бій на містку” – хто кого скине. Як правило, у таких змаганнях падають вниз обидва бійці. І у нас теж намічається така перспектива. У кожному окрузі, окрім двох фаворитів, про яких говорять вже давно, намітилося по “третій силі”, чиї шанси все зростають.

Сергій ФЕДАКА