ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Сергій Федака. З’їзд письменників: ні бе, ні ме, ні кукуріку

    24 жовтня 2020 субота

    У Києві відбувся 6-й з’їзд Національної спілки письменників України. Із 1800 членів спілки на нього було обрано щось із 360 – більше не вміщалося у тому залі, де проходило зібрання. Закарпатців приїхало шестеро.


    "Зірок" найпершої величини було зовсім не багато – ні І.Драча, ні М.Матіос, ні В.Шевчука, ні А.Куркова, не кажучи про найбільш відомих сорокарічних. Тільки під кінець з'явився Д.Павличко. Взагалі, вік делегатів був в основному від 50 років. Серйозної розмови не вийшло, хоча поговорити було про що. Звичайно, спілка – це сталінський колгосп, яка не може зараз існувати за тією програмою, котру вклали у неї при створенні. Але і створити якусь альтернативу цьому тоталітарному породженню поки не змогли – ні Асоціація українських письменників, ні тим більше дрібніші структури такими не стали. Спілка продовжує існувати по інерції. Свого часу вона була головним середовищем, в якому зародився Рух, потім помаранчеве рушення. То ж і досі Спілка розглядається багатьма як певний політичний інструмент. На початку з'їзду навіть створили редакційну комісію. Явно передбачалося прийняття якихось відозв, але до них так і не дійшло. Коефіціент корисної дії від подібних відозв зараз близький до нуля – письменники просто не мають належного авторитету, аби до них прислухалися. Влада була представлена на з'їзді аж на рівні радника міністра культури. Все – далі вже падати нікуди. Інколи з'їзд просто нагадував ліквідаційну комісію. В принципі було весело – але як на гуцульських поминках, бо трупний запах вчувався дуже сильно.
    Так, письменництво в сучасній Україні ще зберігає певний статус. Не можна сказати, що він надто високий. Він, навпаки, залишковий, але він ще є. Сформувався він у ті далекі десятиліття, коли книжка була дешевою, масовою і доступною, рівень життя пересічного громадянина значно вищим за нинішній, бібліотечна і книготоргова мережа – у багато разів ширшою, а читання було однією з головних форм дозвілля, причому дуже престижною. Нічого цього зараз немає. Минулого року робилися спроби реанімувати читацький інтерес до сучасної літератури через створення хітів і досить грамотну, професійну розкрутку їх. Ідеться про книжки Ліни Костенко і В.Шкляра – дуже несхожі між собою, але таки резонансні. Вони показали, що інтерес можна відроджувати, але для цього потрібні планомірні зусилля великої кількості людей. Жити же рештками колишньої популярності, що вряди-годи збереглася ще з радянських часів, уже неможливо. Тому Спілка мала би еволюціонувати у бік літературної агенції, яка працювала би на авторитет кожного зі своїх членів і всієї громади в цілому. На жаль, на з'їзді про це не йшлося. Типові виступи з регіонів зводилися до того, що нам не вистачає грошей на електрику в обласному письменницькому офісі, то давайте поділимо ті копійки, які є на центральному рахунку, між областями, тоді цю зиму зможемо пережити. На жаль, наші письменники – плоть від плоті нашого суспільства, тому там ідуть такі де процеси дебілізації, як і всюди. Але оскільки ми на виду, то ту тут маразм кидається у вічі найбільше.
    Видається, що зараз магістральним шляхом розвитку письменництва є не так політизація, як професіоналізація. Політичні заяви від письменників ніхто не хоче слухати – це їхня приватна позиція, до якої масам зараз байдуже. Якщо маси чогось і чекають від письменників, то це якогось цікавого чтива, котре давало би поживу серцю і розуму. Якісь політичні позиції зараз можна виявляти тільки через художні тексти, але не через прямолінійні заяви – останні не сприймають. То ж іншого щляху, ніж професіоналізація письменницької роботи, підвищення авторської відповідальності перед читачем, іншої альтернативи просто немає. Продукувати отой політичний фольклор, який був у 2004-2005 роках – це тупцювати на місці і остаточно втратити будь-яку перспективу.
    Про це вголос не мовилося, але десь підсвідомо це відчувало більшість делегатів. Проте до рішучого розвороту Спілка виявилася так і не готовою. Головним питанням було, звичайно, вибори першого керівника. Результати: за чинного голову В.Яворівського 148 голосів, за його альтернативу – голову столичної організації В.Баранова – 156. Ще якась кількість проголосувала проти всіх, чиїсь бюлетені були недійсними, хтось проголосував за третього у списку Л.Талалая. У результаті необхідні 50% плюс один голос не набрав жодний з двох реальних кандидатів. Провести же другий тур виявилося неможливим, оскільки цілий ряд делегацій, кинувши свої бюлетені до урн, зразу же поспішили на поїзд. Було заявлено, що десь через місяць доведеться зібратися знов, аби проголосувати вдруге. Але не виключено, що цей термін і затягнеться. Наразі ситуація патова, бо крісло голови – це електричний стілець. Ніхто із справді потужних фігур туди не рветься. Письменницька громада чекає від нового голови, аби він встановив певний статус-кво із владою і зайнявся пропагандою літератури. Останні десять років голова поєднував свій мандат із депутатством у Верховній Раді. Після виборів-2012 цього вже не буде. Щоб за нинішніх умов до парламенту пройшов якийсь письменник, цього просто неможливо уявити. Кампанія буде дуже дорогою, то ж на прохідні місця братимуть тільки людей, здатних самофінансуватися. Взагалі, менше, ніж через рік політичний ландшафт стане зовсім іншим. Нині у парламенті є кілька членів Спілки, вони нічого особливого для стимуляції літературного процесу там не вчинили, але формально письменники там все-таки представлені. Через рік цього вже не буде. Якщо письменство і далі переоцінюватиме свій вплив на політичну ситуацію, воно може втратити взагалі усе. Боюся, що саме до цього і йдеться.



    Сергій Федака

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Гость.

    Сергію Дмитровичу !!! В и --- Г Е Н І Й !!!!!!

    Пунктів: 0