Що потрібно знати мешканцям Закарпаття про спадкування за заповітом?

Спадкування – це один із найдавніших інститутів права. Уявлення про спадкування, що проникло у наше сучасне спадкове право, значною мірою зобов’язане своєю розробкою римському праву, яке вперше сформувало і послідовно проводило думку про універсальний характер спадкового наступництва.

Проте ідея спадкування як універсального наступництва виникла не відразу, а у продовж тривалого процесу історичного розвитку. Зародившись на ґрунті сімейного і родового ладу, спадкування на перших порах мало природний характер. Спадкоємцями були природно і обов’язково ті особи, які стояли ближче до померлого в порядку патріархальної родинності. Якщо померлий мав дітей, то вони вступали у володіння його майном. Саме в цьому полягав природний закон спадкування, і в такому розумінні можна вважати, що в стародавні часи спадкування встановлювалося тільки за законом. З часом права домовладики щодо розпорядження майном посилюється і розвивається свобода заповітів.
Уже закони ХІІ Таблиць визначають заповіт (testamentum) як акт, який усував порядок законного спадкування. Таким чином, поряд і з спадкуванням за законом виникає інший вид спадкування – за заповітом.
В процесі своєї життєдіяльності людина накопичує матеріальні блага та інші цінності, та в майбутньому бажає передати їх своїм близьким людям.
Кожна особа з повною цивільною дієздатністю має право при житті зробити розпорядження відносно свого майна або його частини, майнових і немайнових прав на випадок своєї смерті. Особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, виконане в установленій законом формі, називається заповітом. Заповіт повинен бути складений у письмовій формі допускається як власноручне написання заповіту, так і за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, і посвідчений нотаріально. Недотримання норм щодо встановленої форми тягне за собою недійсність заповіту, тобто письмове розпорядження, яке не було посвідчено нотаріально або усне розпорядження на випадок своєї смерті, навіть, у присутності свідків, не має юридичної сили.
Право на заповіт здійснюється особисто. Не допускається вчинення заповіту через представника по довіреності. Також заповідач має право заповісти своє майно будь-кому на власний розсуд не зважаючи на родинні, сімейні стосунки спадкодавця та спадкоємців. Крім того, заповідач має право позбавити прав на спадкування без зазначення причини будь-кого з числа спадкоємців за законом.
Необхідно звернути увагу, що законодавець захищає права малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних вдову (вдівця), батьків, оскільки дана категорія громадян має право на спадкування обов'язкової частки у спадщині незалежно від змісту заповіту. Вони спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Для реалізації свого права спадкування за заповітом спадкоємцю за заповітом у випадку, якщо останній на час смерті не проживав разом з спадкодавцем, необхідно звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини (смерті спадкодавця).
Юридичним оформленням права на спадкування є отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину за місцем відкриття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину – це спеціальний документ, який підтверджує перехід права та обов’язків від спадкодавця до спадкоємців. За отриманням свідоцтва про право на спадщину, спадкоємець, який належним чином прийняв спадщину, може звернуться до нотаріуса у будь-який час після закінчення терміну, встановленого для прийняття спадщини - шестимісячного терміну.
Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребовування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, коло осіб, які мають право на обов'язкову частку. За бажанням спадкоємця у свідоцтві можуть бути вказанні родинні чи інші відносини із спадкодавцем, тоді нотаріус вимагає подання документів, які б стверджували ці відносин. Спадкоємці повинні представити документи, необхідні для оформлення спадщини. Не подання необхідних документів спадкоємцями є підставою для нотаріуса відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

Заступник начальника відділу нотаріату
та контролю за наданням правничих послуг Т.М.Рошканюк