Слуга закону й совісті
Якщо йти за Святим Письмом, то першими речниками правди й справедливості були пророки й судді. Це вже пізніше прийшли імператори, царі, цісарі, князі та їхня придворна рать зі своїми грішними забаганками.
А ще в Біблії сказано, що буцімто найбільше несправедливості в останні часи люди відчують на собі з боку лжепророків, держиморд, лікарів та... лжесуддів.
Так це чи не так, але й світ ще й нині не без добрих, совісних людей у мантії Феміди. До таких, без жодних вагань можна стверджувати, належить Іван Іванович МОЙСЮК. Для цього є незаперечні резонні підстави, аргументи і факти. Адже він, виходець з простої верховинської родини, зумів у часи тоталітаризму закінчити юридичний факультет у Москві. Стати відомим нині на Закарпатті Заслуженим юристом України.
За плечима цієї поважної людини нелегкий солідний життєвий і професійний шлях та досвід. Вже, слава і дяка Богу, майже 30 років Іван Іванович бездоганно служить на теренах охорони прав людини, як працівник міліції, слідчий (у минулому), адвокат, а потім - голова Воловецького та Ужгородського районного судів, що блискуче пройшов юридичне стажування в престижному американському штаті Арізона.
Однак, попри все, як справжній нелицемірний патріот свого краю та України, після повернення з далекого зарубіжжя Іван Іванович повторив Шевченкові слова: ""І чужому научайся, й свого не цурайся". Наголошуючи при цьому, що в нас є свій менталітет, стиль і спосіб життя. І свій лад у своїй хаті необхідно вміло, патріотично, чесно і справедливо забезпечити не комусь, а нам.
І цей золотий принцип свого життя Іван Мойсюк стверджує повсякчасно власною поведінкою, наполегливою щоденною чесною працею...
Майже два роки вже щоранку і в кінці робочого дня цю симпатичну, добру і мудру, інтелігентну людину з милим, але й трохи незбагненним, засмученим і замисленим обличчям, побачити можна біля многолюдної багатоповерхівки на площі Шандора Петефі в Ужгороді, на фасаді якої викарбувані слова: "Ужгородський районний суд".
Багато особистих тривог і турбот вклав І.І. Мойсюк, щоб, нарешті, були створені бодай скромно відносні зручності для роботи його колективу. Завдяки цьому тепер тут кожний суддя забезпечений окремим кабінетом, а судові дійства відбуваються не в тісних кімнатках, за які доводилося червоніти (як це тривало майже 8 років у селі Минай, де проіснував райсуд), а в двох просторих залах.
Та для Івана Мойсюка головне й не те. Для себе й для своїх підлеглих колег він виробив золоте правило: не сміємо невинну людину відправити за грати, а злочинця небезпечного залишити на волі гуляти. Задля цього Іван Іванович особливого значення надає вихованню й підбору кадрів, кількісному та якісному складу суддівського корпусу, фаховому рівню підопічних і як член ради суддів Закарпатської області. А себе вважає завжди залежним від Закону та власної совісті.
Та чи не найбільше болить, насторожує і тривожить його те, що в геополітичному, економічному та моральному становищі й по розташуванню Ужгородський район, де він сьогодні працює, особливий. Адже поруч кордони декількох держав.
Багатьом нахабам, хапугам, гастролерам-котрабандистам та ще й небезпечнішим злочинцям з широкої та вузької дороги кортить обвести навколо пальця не тільки рядового міліціонера і податківця, а й навіть досвідчених митників та прикордонників. Цих небезпечних виродків та бандитів Іван Іванович виводить на чисту воду без жалю. Про такі його вердикти можна говорити й говорити. Та немає потреби, бо засоби масової інформації констатують про це оперативно.
А ще… поряд з цими існують особливі справи, що потребують соціально виваженого підходу до злочинів, обумовлених пияцтвом, наркоманією, побутовими сварками, вбивствами й дикішими трагедіями.Таких, що нещодавно мали місце в Холмцях, Кам'яниці, на трасах та в інших місцевостях Ужгородщини.
Останнім часом вистачає тут плутаних проблем і в сферах розподілу та використання земельних ділянок, природних ресурсів у калейдоскопі сільських рад. Якість підготовки й розгляду цих актуальних справ, а їх сотні, Іван Іванович тримає в полі свого прискіпливого зору, бо за ними прості людські долі, драми й інтриги сімей, дітей і батьків, що нехотячи могли стати жертвами шахраїв та інших нелюдів.
У цих випадках Іван Мойсюк завжди до і після судових процесів хвилюється, не спить ночами, вболіває, щоб не помилитися, щоб вирок був об'єктивним і справедливим. Принцип: с"то раз відмірюй і раз відріж - кредо для всього колективу, очолюваного ним. Що це насправді так, і не приховує він сам, бо каже: ""Найбільше тішить мене високий сучасний професіоналізм наших працівників. Радує, що вони здебільшого не допускають браку в роботі. Ставляться відповідально і до негучної справи, як до суспільно-резонансної, ретельно розглядаючи її". До таких самовідданих слуг Феміди відносить передусім Павла Микуляка, Василя Бедя, Василя Дідика та інших суддів.
Знайомство з робочим ритмом колективу насправді засвідчує, що тут немає зволікання і другорядних справ, кожна з них - значуща, доводиться до логічного завершення. Навіть така, як сімейна розборка, аліменти, образа честі та гідності, незастебнутий ремінь на автотрасі. І навіть з міжконфесійних чвар і міжусобиць, що з найделікатнішої сфери духовності.
Особливо прикро, боляче і навіть ганебно, трохи не викрикує Іван Іванович, коли по-поганському сваряться і б'ються християнські священики з мирянами навколо храмів аж настільки сатаніючи, що їхнім грішним неподобствам доводилося неодноразово давати судову оцінку...
А я подивився на нього і подумав: "Не дарма кажуть, що Бог, дружина його і дочка - талановиті викладачі музики - одухотворили його добрим світом Штрауса, Моцарта, Баха й Шопена, якщо його так відчутно прикрашає не тільки професіоналізм, а й совість. І дай, Боже, щоб вона безгрішною була в кожного!"
Від редакції: Коли цей матеріал уже був заверстаний, нам стало відомо, що Іван Мойсюк поміж кращих юристів області удостоєний відзнаки ""За розвиток регіону". Щиро приєднуємося до привітань на адресу Івана Івановича з цієї нагоди. Юрій Стерняк