Три "мої" поезії

Цього разу я б хотіла поділитися з вами трьома поезіями, які свого часу сильно на мене вплинули.

Мій останній запис спричинив жваву дискусію. Що ж, це не може не втішати. В першу чергу, це означає, що людей зацікавило написане, бо ж якщо не зацікавить, навряд чи захочеться відповісти авторові. По-друге, кожен коментатор — людина знаюча. І попри сумну статистику про половину не читаючих українців, відрадно, що Нове Закарпаття збирає аудиторію з отої другої. Загалом, як розумієте, самі «плюси».

Цього разу кортить поговорити з вами про поезію. Нею прийнято захоплюватися. Вона то лірична, то рішучо-відважна, то інтимна (не будемо говорити літературознавчими термінами: «громадянська», «патріотична» і всяке таке…). Але сьогодні тільки про настрій як читача, а не критика чи літературознавця. Цього разу я б хотіла поділитися з вами трьома поезіями, які свого часу сильно на мене вплинули. Вони не хрестоматійні.

Повертаючись до настроїв поезії, хочу сказати, що в школі не надто її любила. Це треба вирости, щоб почати її цінувати. А ще ну от не любила я її вчити напам’ять. Хоча, покажіть мені цього дивака, який любив? Так от. Три «мої» поезії. Зачувши їх, я хотіла знати їх напам’ять. Щоб вони були поряд, у моїй голові тоді, коли я цього тільки забажаю. І щиро хочу з вами поділитися ними. Сподіваюся, вам вони теж припадуть до душі.

За іронією долі, дві із трьох поезій, належать перам сучасних закарпатських поетів. Ще одна — київському автору Дмитру Лазуткіну. Далі просто вам їх зацитую, а ви – насолоджуйтесь!

А якщо ще потім поділитеся враженнями — моїм радощам не буде меж!

Поезія №1 (не по рейтингу, а по номеру).
Олександр Гаврош «***»
Я живу в твоєму серці мерехтливою свічечкою, яку ти зі всіх сил хорониш від вітру.
Ти тримаєш мене на самому споді душі — у потаємній кімнаті,
куди заглядаєш, коли тобі зовсім зле. Тоді
дістаєш мій образ і годинами в нього вдивляєшся.
Ти сповідуєш мені свою печаль і шукаєш розради.
Я ж тільки мовчу. Адже образи не вміють говорити.
«Пам’ятаєш на цвітіння?», — проводиш пальцем по моїх
губах, і твоїм тілом біжить млосна хвиля. Я — мовчу.
«Я ще живу у твоєму серці?», — гладиш мене гарячими
долонями.
Я — мовчу.
«Тільки не мовчи!», — твій голос тремтить.
— «Мені так потрібні твої слова».
Я силкуюся відкрити рота. Мої зіниці розширюються, а жили
набрякають. Я вчуся говорити, як німий. Ще одне зусилля.
Зараз я скажу своє слово. Зараз. Слухай!
Та дзвінок у двері не дає тобі почути відповідь.
Ти хапливо ховаєш мене на самий спід скрині своїх фантазій і
закидуєш різним лахміттям буденності. А своє серце спішно
замикаєш на велику колодицю.
Все, тепер ти готова до кругової оборони, яку називають життям.
Життям, в якому нема місця нам з тобою.

Поезія №2
Василь Кузан «Із чого починається любов…»
Із чого починається любов?
Із погляду, із думки чи із мрії?
І ти в задумі опускаєш вії,
І відповідь відшукуєш немов.

Та голосу не прозвучить струна,
Подивишся, всміхнешся, приголубиш —
Ти, знаєш, як з'являється вона,
Бо мучилась, бо плакала, бо любиш.

І, врешті, поезія №3
Дмитро Лазуткін «***»
пісок і літо дощі та райдуги
цілунки легко стають укусами
наскрізний струм у потоках патоки...
твоя порядність така спокуслива

не я ловлю тополині пестощі
не я життя вимірюю курсами

(чиїсь конспекти і зайві ревнощі)

твоя порядність така спокуслива

твоя відсутність така заплутана
твої приходи такі наповнені
ти недочута ти переслухана
ти божевільна ти некерована

усе твоє - що я мушу вивчити
усе твоє - що я хочу відати
титититититититититити
тититититититити - ти

(а раптом щось би тобі не личило -
то наведи вже курсив і видали)

твої симптоми твої діагнози
fаshion tv і серце Ісусове...
температура
високі градуси -
твоя порядність така спокуслива

нічна теорія східні практики
вино з гурзуфу вітер з атлантики
так дивно бути з тобою поряд
коли свобода – найвищий поверх...

ти відчиняєш
прозорі двері
ти розчиняєшся
в атмосфері -

ти божевільна ти некерована
і недочута і переслухана...
твоя відсутність - така заплутана
твоя присутність - така наповнена

Віра Шевчук