А у центрі Стужиці – «Молочна ріка» тече...

На погляд приїжджого, Стужиця – райська місцина, мальовниче село у самому серці карпатських пралісів. У радянські часи, кажуть, тут був заказник, куди великі партійні чини приїжджали розважатись на полюванні. А тепер це територія Ужанського національного парку, частина міжнародного біосферного заповідника (у Європі кажуть – резервату), що називається «Східні Карпати».

Цю місцевість включено до світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, вона - у списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат».

Їдемо до Стужиці вздовж річки Уж, все далі й далі від цивілізації, усе ближче й ближче до кордону з Польщею та Словаччиною, між хребтами, вкритими буками та яворами.

Голова Стужицької сільради Юрій Шоляк, зустрівши нас біля сільради, веде у свій кабінет – просту кімнату зі сільською піччю. Розповідає, що живеться людям у горах нелегко, роботи нема, чимало молодих їдуть на заробітки у сусідні країни, де отримують нормальну платню, і згодом дехто повертається, а дехто – ні. Ті, що заробили трохи грошей далеко від дому, свій бізнес тут розпочинати не поспішають. Дехто з місцевих працює на іноземців, які тут відкрили свій бізнес, але роботи усім не вистачає, та й платня мізерна.

Від кількох співрозмовників у Великому Березному та у сусідньому селі Люті я чула, що людям бракує тих коштів, які вони заробляють вдома. Ледве-ледве зводять кінці з кінцями. Тут не заробиш, хоч як гаруй. Висококласний майстер-різьбяр по дереву, що працює за станком «у італійців», отримує 1400 гривень. Іноземці платять скупо, тому у місцевого люду ставлення до інвестицій та іноземного капіталу доволі скептичне. Німець, кажуть, узяв завод в оренду, дерева вирубав – от і увесь бізнес. Італійці у сусідньому селі викупили землю, старі цехи розвалили, переробляють ліси, спеціалізація деревообробки вузька - чорнова заготовка. Уся продукція йде за кордон.

Якби не система мікроґрантів від європейської екологічної спільноти, селу доводилось би ще складніше. Віктор Динник, голова сільської громадської організації «Стужиця», розповідає, що новий дитячий садок, освітлення села, облаштування джерел з мінеральною водою та території біля унікальних дубів – усе це вдалося зробити завдяки фінансовій підтримці із Заходу, завдяки тому, що Стужиця перебуває на території міжнародного біосферного за­повідника.

Навколо новенької будівлі дитячого садочка – тиша. У сон­ну годину навіть довгий ряд різнокольорових санчат позасинав під стіною. Як житимуть у своєму селі маленькі стужанці, коли підростуть?

У продуктовій крамничці – двоє покупців, один з них – веселий дідусь з чарочкою у руці. По дорозі до найбільшої знаменитості села – Діда-Дуба – зустрічаємо дівчат, що катаються на лижах, з’їжджаючи берегом на вкриту льодом річку. Серед снігових кучугурів здалеку чимчикує бабуся. Без верхнього одягу. «Не змерзнете?» - «Та мені тут недалечко!». Люди тут морозостійкі, на подвір’я вискакують, у чому у хаті ходили.

Дідо-Дуб вражає своїми розмірами. Навколо його стовбура ходиш як біля вежі – спеціально вибудуваним помостом. У стужицького велетня, підказує мені еколог Інна Кваковська, окружність стовбура – понад 9 метрів! Висота дерева - 30 метрів, з 9-12-поверховий будинок! Це найстаріший дуб в Україні. Приїжджали дослідники, зрізали старі сухі гілки, і по них визначили, що дуб солідніший, аніж вважалося дотепер. Насправді йому - 1100-1200 років. Чого він тільки не бачив за своє життя! Приїжджав кілька місяців тому ресторатор з Ужгорода, який хоче закласти алею дубочків – правнуків Діда-Дуба. Люди назбирали йому мішок жолудів… Дідо-Дуб і далі, як молодий, жолуді скидає – беріть, кому треба, хороша спадковість гарантована.

Запитую, чи тримають люди худобу, навколо ж багато пасовищ. Тримають, звичайно, але головне – аби було куди здавати молоко, тоді триматимуть і не по одній корові. Великі сподівання покладають на фестиваль великоберезнянського сиру «Молочна ріка», який у селі вже двічі проводили. Готувалися як слід, наперед позакладавши у банки та діжки «їдкий сир» - так тут називають місцеву бринзу. Мають багато різновидів молочної продукції, готові її пропонувати туристам – лишень би туристи були. Не лише сири, а й сушені білі гриби та гриби, закатані у банки, сушені ягоди та ягоди у цукрі – уся місцева продукція екологічно чиста, безпечна, недаремно усі ці смаколики охоче купують власники готелів та будинків відпочинку.

На торішньому фестивалі (його цього року вже традиційно проводитимуть 10 червня), було дві тисячі людей. Господині смажили-готували місцеві страви у спеціально вимуруваних п’єцах на вулиці: пироги зі сиром, галушки, хремзлики, крумпляники… «Що це таке?» - запитую. Хремзлики – по-місцевому деруни. А крумплі – картопля. «А чого ви на картоплю кажете гарбузи?» - дивуюся я. «Бо і гарбузи - це теж по-нашому картопля». Коли свого часу Інна Кваковська вийшла заміж за закарпатського хлопця, чоловік вчив її особливостей мови: «Ти що, не знаєш, що гарбузи, – дивувався він, - то по-нашому крумплі?».

У Стужиці і взимку гарно, але приїхати сюди варто, коли теп­ло. Сходити до дубів, адже не лише Дідо-Дуб є у Стужиці. Подивитися на місце падіння метеорита в урочищі «Чорні млаки» - у 1866 році у лісі неподалік впав найбільший, 500-кілограмовий, метеорит у Європі. Напитись мінеральної води з джерел Підзвонний, Папоротний, Під Равкою…

У селі 980 жителів. Гарнішого за свою Стужицю вони місця не знають, тут, у річці, вони у дитинстві ловили харіус та форель, але згодом риба зник­ла. І таких ностальгійних спогадів у кожного чимало. Але усе ще можна відновити, коли така краса навколо. І хочуть стужанці одного: мати вибір. Самим вирішувати, чи жити тут і тут заробляти на життя собі і своїм сім’ям, чи їхати світ за очі.

Голова сільради у Стужиці – батько трьох дітей.

- А ви чого не їдете? – запитую Юрія Юрійовича.

- Люди мене вибрали… Але якщо ситуація не зміниться, буду їхати, поки молодий.

Наразі ж стужанці хочуть жити тут, а заробляти – там. Хоча чимало хто вже там і залишається. Коли приїжджають додому, розповідають, як розумно усе облаштовано буквально за кілька кілометрів за лінією близького кордону. Чого ж у нас не так?..