Український політичний дурдом : «два козаки – три гетьмани»

Українська політична традиція «два козаки – три гетьмани», що суперечить усім законам соціології, але підтверджена тисячолітньою історією України в черговий раз вивела країну з рівноваги. Або, навпаки, ввела в комфортний для нас стан хаосу як української версії рівноваги.

Черговий політичний розгардіяш, проте, став перспективою для деяких політиків, зв'язаних раніше коаліційними або партійними зобов'язаннями. Серед нових фаворитів опинилися, зокрема, Раїса Богатирьова і Арсеній Яценюк, які підсвічуються світлом зірок Володимира Литвина і Віктора Януковича, які ось-ось зійдуть з небосхилу.

На сьогодні склалася нормальна для української політики ситуація – Президентом хоче бути прем'єр, тоді як президент хоче тільки одного – спокою. Чи не ту ситуацію ми спостерігали в 2000 році? Або за часів Лазаренка? Або в 1993-му – за часів прем'єрства Кучми? Оскільки ні спокою, ні стабільності не передбачається взагалі ніколи, основні фінансово-промислові групи, які хочуть залишатися такими, змушені вести постійну війну за збереження своєї присутності в політиці. Точніше, власне української політики вже не залишилося як явища: жодна політична сила на сьогодні не є виразником інтересів будь-якого електорального поля. Жодна політична сила не пропонує ніякої концепції розвитку країни. І, нарешті, жодна політична сила не відрізняється україноцентризмом, основними відмінностями псевдополітичних платформ чомусь є відмінності в їх геополітичних орієнтаціях, обумовлених, насамперед, бізнес-інтересами своїх інвесторів. Як результат для більшості політичних сил Україна розглядається виключно в короткостроковій перспективі – як засіб для вирішення локальних завдань бізнесу, а не як держава і суспільство. Одна з основних демократичних свобод – свобода вибору в українській реальності є нічим іншим як свободою вибору на користь тієї ФПГ, чиї підприємства розміщені на території проживання виборця. Народ переважно знає, хто за ким стоїть, але все одно вимагає нових видовищ.

НУ і НУНС

Найкращий на сьогодні пул інвесторів зосереджений навколо вмираючого проекту НУНС. Проект втратив значну частину ресурсів, передусім, електоральних. Його політичне майбутнє після того, як у нього перестала вірити країна, найшвидше, зійде до того, що він залишить за собою підтримку сільського електорату Центральної частини України. Якщо НУНС не подолає свої внутрішні суперечності, то, як пропрезидентська партія проіснує не довше, ніж Віктор Ющенко залишиться на посту Глави держави. Яскравих лідерів НУНС за роки свого існування, на жаль, так і не виховала. Група «Приват», яка поклала частину своїх «яєць» в корзину НУНС, ризикує залишитися без свого політичного проекту. Або ж – навпаки – повністю приватизувати його. Або ж захопити рейдерським чином, що набагато ефективніше і звичніше. Тим більше, що Президент все ще вірить у НУНС (точніше, в НУ) і готовий навіть піти першим номером у виборчому списку блоку (у випадку, якщо завтра війна»). А ось з ЄЦ-ом нашоукраїнці, схоже, готові поступити жорстоко, не пустивши колишніх розкольників назад у проект і вказавши їм на їх електоральне місце.

Неповторна Юлія Тимошенко

Єдиним брендом, який зумів не тільки завоювати, а й зберегти та розширити свою частку на політичному ринку була і залишається Юлія Тимошенко. Завдяки її багаторічній затребуваності, у її основних інвесторів – латифундиста Богдана Губського і імпортера Олександра Фельдмана – сьогодні немає необхідності у створенні нового проекту. Поза сумнівом сильною стороною Юлії Володимирівни є те, що зовнішньополітичні вектори БЮТ диверсифіковані – вона довела здатність діалогу як з Європою, так і з Росією. Правда, ці вектори все одно є антиамериканськими і вписані в трикутник Париж-Берлін-Москва, окрім нелюбові до США, що скріпляє ще і газовою дружбою двох основних споживачів з основним постачальником. Поза сумнівом, Юлія Тимошенко хоче бути Президентом. Чи змушена хотіти. Але вона чудово знає і свою слабку сторону – вона уміє воювати, але не керувати країною. Зворотна сторона влади – відповідальність за результати – не найбільший талант Юлії Володимирівни. Хоча її особисті якості – уміння подобатися виборцям всієї України – безперечна перевага в порівнянні з іншими політиками.

Правда, внутрішня ситуація в БЮТ не настільки вже однозначна. За наданою інформацією, в блоці існує «особлива думка» групи партійців з «Реформ і порядку», не згодних з курсом керівництва Блоку на союз з Партією регіонів. Окремі депутати-БЮТівці з націонал-демократичними переконаннями (Павло Мовчан, Михайло Косів та інші) почали нарікати нишком. Деякі взагалі почали думати про те, чи не піти їм шляхом, вказаним Славком Вакарчуком і чи не скласти їм депутатські мандати? Отже в БЮТ цілком побоюються того, що навіть у разі курсу на коаліцію з Регіонами може лопнути, як мильна булька, легенда про монолітність БЮТ – так, як раніше лопнула легенда про монолітність Регіонів.

Кому потрібні Віктор Янукович і Володимир Литвин?

Вихід Раїси Богатирьової з Партії регіонів і публічна образа Борисом Колесніковим Дмитра Табачника свідчать про серйозні внутрішні суперечності в Партії регіонів, а також про те, що Віктор Янукович не виправдав надій головного інвестора цього проекту – Рината Ахметова. Не відчув вчасно Віктор Федорович кон'юнктуру політринку: інвесторові сьогодні потрібно щось більше, ніж просто ситуативний союз з Юлією Тимошенко. Наприклад, рівноцінна альтернатива їй. Інвестор чудово розуміє, чим закінчуються союзи з Юлією Тимошенко, та і будь-які політичні союзи – після перемоги на виборах починаємо війну проти вчорашнього союзника. Формула «Партії регіонів» Янукович плюс Ахметов плавно змінюється на формулу Янукович мінус Ахметов, про що поговоримо трохи нижче. Після обрання віце-спікером парламенту людини, ближчої до Віктора Медведчука, ніж до Віктора Януковича (маємо на увазі Олександра Лавріновича), в ПР з'явилися нові скривджені. Швидше за все, Янукович тепер не зможе розраховувати на підтримку з боку Юрія Бойка і Сергія Льовочкіна (останній був основним претендентом від ПР на пост віце-спікера). Януковичу нічого не залишається, як зберегти орієнтацію на південний схід України і проросійський політичний вектор. Але і інвесторів, які залишилися, ймовірно незабаром турбуватиме питання «А що завтра?».

Втрачає симпатії і Володимир Литвин. Його невиразна останнім часом активність і всього лише 20 голосів у парламенті кидають «вічного спікера» з обіймів одного інвестора в обійми іншого – від Василя Хмельницького до Петра Порошенка і Володимира Євтушенка. Але знання регламенту роботи ВР, укладання і вміння бути адекватним у спікерському кріслі більше не є унікальними товарними пропозиціями на політичному ринку. Тому як фаворит нових проектів, найшвидше, він навіть не розглядався. Про всяк випадок, йому, очевидно, пообіцяють спікерський пост. Але хто скажіть, не обіцяв дівчатам одружуватися, а Литвину стати спікером?

Ліберальний Яценюк

Найбільші шанси утриматися серед числа політиків першої величини – навіть втративши майданчик у вигляді крісла спікера Верховної Ради - має Арсеній Яценюк. З погляду особистих ресурсів і перспектив він перевершує всіх діючих гравців. І, напевно, про власний політичний проект зараз думає і він. Низка українських ЗМІ вже розповсюдили інформацію про те, що Яценюк створює свою власну партію і ніби основним інвестором партійного проекту стане Ринат Ахметов. Перевірка інформації підтвердила, що проект створюється. Але чутки стосовно Рината Ахметова – надто перебільшені. Більше того: як повідомили в одному з інтернет-ресурсів, по деяких ЗМІ цілеспрямовано, з попередньою проплатою розсилалася новина про зв'язки Яценюк-Ахметов – з метою скомпрометувати Яценюка. В принципі, технологія не нова.

Питання в тому, яким має бути проект Арсенія Яценюка, щоб не став «одним з них», тих, кого вже не буде в новому політичному сезоні. Найшвидше, егоцентричний Арсеній Яценюк займе порожню нішу україноцентризму і постарається, черговий раз спираючись на середній клас, що зароджується, створити і втілити ідею тих, хто чотири роки тому стояв на Майдані. Ідею України як держави, з власною, орієнтованою на свої інтереси зовнішньою і внутрішньою політикою. Одночасно можна припустити, що в проекті Яценюка буде чимало банкірів – саме в банківському середовищі він відчуває себе як риба у воді. Плюс дипломати (ті, які прийшли до МЗС разом з Яценюком або не створювали опозицію до Яценюку в Міністерстві). Прогнозується також, що новий проект носитиме і риси інших, раніше створених ліберальних проектів.

Для Яценюка проект власної партії важливий і через ті обставини, що з дня на день він може втратити пост спікера – і в такій ситуації йому доведеться або йти на уклін до «Нашої України» (а відомо, що в цій партії до нього – неоднозначне ставлення, у Яценюка напружені відносини з В’ячеславом Кириленком, плюс додайте кампанію шельмування спікера, розгорнену «Народною самообороною»), або ж миритися з Віктором Балогою (з ним спікер побив горшки ще в лютому, коли, за наданою інформацією, глава Секретаріату викручував Яценюку руки з вимогою завести ситуацію в парламенті в безвихідь, щоб створити поле для розпуску парламенту). Яценюк розуміє, що у нього – дуже красива і унікальна біографія (ніхто в нашій країні не робив такого різкого сходження вгору), і йому не хочеться зараз опинитися біля розбитого корита. Маючи непогані позиції і високий особистий рейтинг, Яценюк може конвертувати їх в партійний проект.

Раїса Богатирьова і Партія Регіонів (о)

Одночасно свій власний проект, очевидно, створюватиме Раїса Богатирьова. Виключена з Партії регіонів, Раїса Василівна володіє високим авторитетом у східних областях України. Свого часу вона створювала Партію регіонів і просто так своїм місцем у політичному бомонді не поступиться. Ринат Ахметов, котрий ніби змирився з поразкою, зараз (за існуючою інформацією) виношує плани фінансування нового політичного проекту. Поява Богатирьової на декількох футбольних матчах за участю «Шахтаря» окремо від Ахметова і спільні з ним походи по онкологічних центрах можуть привести до підвищення пізнаваності Раїси Василівни. Водночас можна сумніватися в тому, що Віктор Янукович зможе ефективно претендувати на попередній електоральний результат без фінансів, технологій і мас-медіа Ахметова.

Проект Богатирьової, швидше за все, стане проектом Партії регіонів (оновленої) – ті ж гасла, ті ж заклики, але тільки з більшим примиренням до Ющенка і з чіткішою вказівкою на «козлів, які заважають нам жити», - тепер «козли» пастимуться на Сході. Очевидно, для Богатирьової не чужі будуть деякі ліві нотки в риториці – але це цілком зрозуміло і прийнятно. Ахметов поки, майже як в жарті «Камеді клаба», у відповідь на хід «козирем Юлі» почав готувати «козир Раю». Раїса Богатирьова, якщо відверто, у порівнянні з лідером БЮТ не такий вже «козир», але вона для Рината Ахметова свій, зрозумілий, перевірений кадр. Ставка в новому політичному проекті може бути зроблена на неї ще і тому, що більше в донецькому крилі ні на кого глянути. А ставити на чужих Ахметов ще не пробував. Поки. Не варто виключати і того, що, можливо, Раїса Богатирьова відіграє свою роль – роль пробної кулі – і назавжди покотиться з-під політичного куполу.

Українська політика дуже нагадує одночасно телевізійне шоу, біржу і блошиний ринок: продюсерам конче потрібні рейтинги, гравці змушені чимдуж доводити, що вони не є непотребом, а щось цінне, глядач після кожного шоу підозрює, що його десь знову обдурили.