В українське село повертаються сталінські часи?

Багатьох власників наділів позбавили навіть права бути безробітними...

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» (№ 799-VІ), на мій погляд, є, по суті, дискримінаційним для простого мешканця села, заганяє його в глухий кут. Ухвалені поправки до законів «Про особисте селянське господарство» та «Про зайнятість населення» штучно зараховують жителів села, незалежно від того, хто вони є — вчитель, медик, інженер, робітник на підприємстві в райцентрі — у «члени особистих селянських господарств» і відносять до категорії зайнятого населення (стаття 8), бо нібито «робота в цьому господарстві для них є основною».

Вважаю, це неправильно ні за логікою, ні за законом. Чому? У період 1992 — 1996 років земля була видана мешканцям сіл і селищ для ведення особистого підсобного господарства, що давало їм змогу вижити в ті нелегкі часи, вирощуючи городину, корм для худоби. Праця ж тут не була основною, і доходи з цих ділянок не мільйонні.

Свої наділи селяни отримували відповідно до поданих до сільради заяв згідно зі статтею 56 Земельного кодексу, де записано: «Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектар. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 гектарів може проводитись за погодженням з обласною радою народних депутатів». На це є рішення сільських рад.

А у статті 58 Конституції України зазначено, що закон зворотної сили не має. А тому ніхто не може бути членом особистого селянського господарства, оскільки він зафіксований як член сім’ї у погосподарській книзі сільської ради і землю отримав для підсобного господарства. Для чого було ухвалено Закон України «Про особисте селянське господарство»? Щоб якось підтримати селян, котрі виходили із земельними і майновими паями з колишніх колективних господарств.

За цим законом член особистого селянського господарства сплачував внески до Пенсійного фонду, інших соціальних фондів, йому йшов трудовий стаж, держава мала можливість підтримати його фінансово. Праця на землі з весни до осені була основною, але дохід був мізерний. Для таких господарств видавалися державні акти на землю, де записано її цільове використання — «для ведення особистого селянського господарства». Згідно із законом такі одноосібники мали можливість взяти в банку кредит.

Тепер, виявляється, всі мешканці містечок, сіл, селищ, які мають у користуванні від одного до двох гектарів, теж вважаються членами особистих селянських господарств, робота в яких є основною. А раз основною, то ти не безробітний.

Сьогодні жодна людина в районі, і не тільки в Городенківському, а по всій Україні, не може стати на облік із безробіття в центрі зайнятості без довідки, що вона не є членом особистого селянського господарства. Сільські голови її не видають (хоча є рішення виконкомів 1992—1996 років, що ці люди отримали відповідні ділянки для ведення особистого підсобного господарства), щоб не потрапити під дію корупційних статей Цивільного і Кримінального кодексів України.

У сільських радах у погосподарських книгах на 2006 — 2010 роки в таблиці V «Земля у приватній власності та оренді членів домогосподарства на 1 січня», у пункті 1.2 записано «... для ведення особистого селянського господарства» (а для ведення підсобного господарства графа відсутня). Хоча земля була видана первинно для ведення саме підсобного господарства.

І ось що маємо. Молодий чоловік із села звільнився з основної роботи в будівельній фірмі Івано-Франківська, дружина теж потрапила під скорочення у дитячому садку. Обоє прописані біля батьків у селі й автоматично стали членами «особистого селянського господарства». Як наслідок — і соціальну допомогу з безробіття отримати не можуть, бо закон забороняє брати таких людей на облік. Довідки про зарплату чи перебування на обліку в центрі зайнятості у них немає, а отже, і допомоги, яку сплачує держава на дітей (а їх у родині троє), не отримають. Що їм робити? Кого полюбити за це з урядовців? А таких родин і конкретних прикладів сьогодні в районі багато. Як їх позитивно вирішити? Як посприяти закріпленню молоді на селі?

Сьогодні це проблема не лише Городенківська, а всіх районів України. І без втручання Голови Верховної Ради, народних депутатів місцева влада її не розв’яже. Захистімо конституційні права селянина, не робімо для мешканців села «чорні дошки» 1933 року, або період, коли селянинові не видавали паспорт. Люди на місцях цим обурені, тож позитивне розв’язання проблеми зніме напруження на селі, центрах зайнятості і владних коридорах, куди люди масово звертаються.

Я розумію, що кошти на виплату соціальної допомоги з безробіття в державному Центрі зайнятості відсутні, але відмовити у взятті на облік і наданні статусу безробітного не має права ніхто, це — норма Конституції.

Тож прошу народних обранців прислухатися до думки сільських громад і відповідним законом внести зміни й розділити два типи господарств — особисте селянське й особисте підсобне; визначити порядок їх створення та виходу з них; внести відповідні зміни до Земельного кодексу, а також до Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої Держкомстатом України за №487/10767 від 11.05.2005 року.

Василь ЄМЧУК, голова Городенківської райдержадміністрації Івано-Франківської області