В Ужгороді одна сім’я поховала одразу трьох дітей, що померли від дифтерії

Минулого тижня Україна вперше брала участь у європейському тижні імунізації. Лікарі дістали можливість на широку громадськість сказати те, що майже щодня повторюють у своїх кабінетах: треба робити щеплення, це най­ефективніший засіб проти багатьох дуже небезпечних недуг.

Про необхідність захистити за допомогою вакцин право кожної дитини бути здоровою розповіли головний лікар міської дитячої клінічної лікарні Оксана Передрій та її заступник з полі­клінічної роботи Єлизавета Лях.

Оксана Передрій:

– Нині значно почастішали випадки, коли батьки, начитавшись "страшилок" у газетах й Інтер­неті відмовляються робити профі­лактичні щеплення своїм дітям. В Ужгороді поки що збе­рігається так званий імунний прошарок, а про нього можна говорити тоді, коли 96 % людей захищені вакцинацією. Однак якщо його не буде, ми знову на власному здоров’ї й здоров’ї близьких зрозуміємо, що таке епідемії. Якщо раніше серед дітей без щеплень переважали ті, хто мав певні захворювання, а отже, й протипокази, то нині половина – через відмову бать­ків.

У моїй практиці були випадки, коли діти після дифтерії одужали, бо мали імунітет унаслідок дії вакцини, а їхня мама померла. Але траплялися в Ужгороді й трагедії, коли одразу трьох дітей, що померли від дифтерії, ховала одна сім’я. І тільки тому, що їхня мама колись прочитала в газеті, мовляв, щеплення робити шкідливо.

Серед нинішніх батьків немає й таких, ровесники яких перехворіли на поліо­мієліт, тому легковажно відмовляються імунізувати своїх дітей. Хоча вірус цієї страшної недуги є всюди довкола нас – у повітрі, в протічній воді, у річках, і без вакцинального захисту діти можуть заразитися навіть через найменший поріз.

Або ж візьмімо смерть від правця. Той, хто її бачив, – навіть заїкнутися не зможе, мовляв, щеплення робити не слід. Якщо невакцинована людина зітк­неться з цією інфекцією, то практично не має шансів вижити.

Єлизавета Лях:

– Я пам’ятаю епідемію поліоміє­лі­ту на Закарпатті. Тоді в нашій області навіть створили міжрайонний санаторій для лікування дітей, які перенесли цю страшну хворобу. Багато з них могли рухатися лише у візках, інші ж, хоч і хо­дили, на все життя стали інвалідами.

За кордоном у людей навіть не виникає питання, чи робити щеплення: ця процедура обов’язкова. Адже без цього не можна дістати медичну страховку. Та й за­карпатці, якщо виїздять за кордон або, наприклад, відправляють на нав­ча­ння дитину, звертаються до лікарів і просять її вакцинувати. Але ж ми не мо­жемо за кілька місяців дати дитині все, що мало робитися згідно з календарем щеплень роками.

У європейських країнах, наприклад, вакцинують і проти вітряної віспи. Це не обов’язково, але батьки самі дуже зацікавлені, бо вітрянка зовсім не безневинна хвороба – може давати ускладнення, але пізніше, віддалені в часі, тому їх часто з нею навіть не пов’язують.

Так само у Європі щеплять проти ві­русу папіломи людини. У нас, на жаль, на це ще мало звертають уваги. Хоча са­­­ме цей вірус викликає ерозію шийки матки, передракові захворювання в молодих жінок. І не вакцинувати наших дів­ча­ток – це злочин не тільки проти них, а й проти нації.

Оксана Передрій:

– Багато розмов про те, що діти, мовляв, хворобливо реагують на щеплення – може підвищитися температура, почервоніти місце введення ін’єкції. Але така ж реакція може бути на будь-який зовнішній агент, на введення, наприклад, антибіотика чи вітаміну. Кожен організм інакший, реагує індивіду­ально. Реакція на щеплення не означає біду, а тільки свідчить, що імунна система дитини запрацювала, вона бореться й виробляє антитіла. І в будь-якому разі, так звану реакцію на щеплення й не порівняти з тим жахом, який переживає сім’я, коли невакцинована дитина захворіє, а тим більше помре.

До речі, нині в батьків є вибір – можна за чотири рази провакцинувати дитину від шести хвороб: дифтерії, прав­ця, коклюшу, гепатиту В, поліомієліту й гемофільної інфекції за кошти держави або ж зробити це одноразово шестивалентною вакциною, придбавши її в аптеці.

Та навіть коли батьки самі купують вакцину за рецептом лікаря, її ніколи не віддадуть з аптеки без сумки-холодильника (їх може надавати батькам поліклініка) чи термоса, наповненого льодом. Тому тим більше не можна говорити про порушення так званого холодового ланцюга щодо вакцин, які перебувають у медичних закладах. Це виключено. Суворий контроль дотрима­ння всіх передбачених умов від­сте­жується від заводу-виробника, при тран­с­портуванні й під час зберігання на місцях. Температура в холодильниках поліклініки контролюється щоденно, й обов’язково є альтернативні. Якщо вимикається електроенергія, вакцини одразу ж переміщуємо туди, де холодильник працює. Крім того, такі випадки – справжня надзвичайна подія, про неї відразу повідомляють усі органи, й аварію якомога швидше ліквідовують.

Єлизавета Лях:

– Лікарі завжди дуже уважно вивчають, чи можна дитину саме в цей час щепити. Дуже багатьом переносимо вак­­­­цинацію, якщо є якісь гострі захворювання чи загострення хронічних. Хоча слід дотримуватися й потрібного інтервалу між щепленнями, аби досягти максимальної ефективності, щоб виробився імунітет.

Крім того, санепідстанція щороку планово контролює рівень напруженості імунітету. Для цього в певного, чітко про­рахованого відсотка дітей береться аналіз крові. Такі дослідження дорогі для держави, але безкоштовні для батьків. На їх основі медики аналізують, які вікові групи наскільки захищені і яку додаткову імунізацію слід проводити.

Хочу наголосити й на іншій проблемі: велику тривогу в медиків ви­кликають і численні відмови від проб Манту. Це не щеплення, а діагностична проба, яка відображає стан імунітету до туберкульозу – й іншого способу перевірки немає. Уже багато років Україна переживає епідемію сухот. Багато хворих із відкритими формами щодня в транспорті, у громадських місцях контактують із нами й нашими дітьми. Тому просто злочинно не цікавитися, чи дитина не захворіла.

Часто батьки неправильно розуміють результати проби Манту. Напри­клад, кажуть, у рік у дитини позитивна реакція. Але це логічно, адже у пологовому будинку була вакцинація. До шести років імунітет до цієї хвороби згасає, тому результат негативний, і ми робимо щеплення. Буває й навпаки – у рік від’ємне, а тоді наростає. Не треба боятися й направлення на консультацію до мікрофтизіатра. Це не означає що дитина хвора на туберкульоз, можливо, просто десь відбувся контакт із хворим і потрібно зміцнити організм. До речі, щоб батьки менше боялися, у поліклініці ми відкрили кабінет фтизіатра й тепер немає потреби йти з дитиною до тубдиспансеру.

Оксана Передрій:

– Вважаю, що в законодавстві слід чітко виписати відповідальність батьків за відмову від вакцинації, адже вони під­дають ризику не лише своїх дітей, а й суспільство загалом. Крім того, держава має чималі витрати на лікування хвороб, яких можна було уникнути через вакцинацію, на утримання інвалідів.

Тетяна Обруч, "Старий Замок "Паланок"