ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

В Ужгороді пом'янули загиблих міліціонерів Закарпаття

    03 березня 2021 середа

    САГА ПРО ПРАВООХОРОНЦІВ БОБ'ЯКІВ

    ...І складено в польоті
    крила-руки,
    Найвища радість – зустріч
    після тьми,
    Найвища милість –
    постріл замість муки.
    ...І мовчки землю
    прийнято грудьми.


    Для когось – це просто рядки вірша про життя, обірваного підступною кулею-злодійкою. А для нас, правоохоронців, сумне усвідомлення того, що багатьох, хто вступив у двобій зі злочинцями, уже немає серед нас. Хай вибачать близькі та рідні майора міліції Миколи Боб'яка, що знову нагадуємо про той чорний березень 1994 року. Розуміємо, спогади про загиблого Миколу – мужнього, сміливого та молодого – завжди болем стискатимуть їхні серця. Та ми повинні пам'ятати про наших загиблих побратимів, бо й ПАМ'ЯТЬ про них є символом нашого професійного єднання...



    МІЛІЦЕЙСЬКИЙ МАКАРЕНКО
    ...Свій земний шлях до Вічності Микола розпочав у мальовничому куточку Івано-Франківщини – у гірському селі Космач. Разом із братами він вчився жити правдою, мріяв про далекі світи, прагнув до знань. Вступив до Тернопільського педінституту. Утім, навчати і виховувати допитливих школяриків йому не довелося: Господня рука повела зовсім іншим, набагато важчим шляхом...
    Закарпаття привітно зустріло гуцульського хлопця. Тут він зумів застосувати не тільки свої педагогічні знання, але й вроджену простоту та життєву мудрість, бо став працювати дільничним інспектором служби у справах неповнолітніх ужгородської міліції.
    Підліткова злочинність, дитяча бездоглядність, так звані "проблемні" діти – питання, якими щодня займався молодий міліцейський "Макаренко".
    По закінченню Київських вищих курсів МВС Микола Миколайович став працювати заступником командира дивізіону відділу позавідомчої охорони при Ужгородському МВВС, відтак – у відділенні карного розшуку. Саме тут він пройшов нелегкий шлях від оперативного уповноважено до начальника підрозділу...

    Є ЛИШЕ МИТЬ МІЖ ЖИТТЯМ І БЕЗСМЕРТЯМ...
    Володимир Танчинець, тодішньій оперативний черговий ужгородського міськвідділу УМВС:
    – Була 20-а година вечора, коли я прийняв повідомлення про грабунок на вулиці Ужанській. Микола, який саме збирався додому, стояв біля мене. Він знав, що основна слідчо-оперативна група на виїзді. Не вагаючись ні секунди, Микола вирішив їхати на місце злочину. Опісля багато-хто із знайомих запитував мене, чому на Ужанську виїхав сам начальник карного розшуку, а не його підлеглі? Та Микола Миколайович не міг по-іншому -- такий вже у нього був характер. Він ніколи б не відправив під кулі свого підлеглого, а самому в цей час відсидітися в кабінеті. Це було його правилом – на найскладніші завдання йти самому...
    ...Разом з молодим оперативником Микола Миколайович службовою машиною виїхав на місце злочину. На Ужанській у темряві відразу розгледіли дві постаті. Один із них тримав ніж біля горла іншого.
    – Міліція! Кинь зброю! – наказав майор.
    Для нападника це було несподіванкою. Озирнувшись, побачив міліціонерів і кинувся навтьоки, примусивши свою жертву бігти з ним по залізничних коліях. Майор Боб'як зробив попереджувальний пострі у повітря. Із темряви також загриміли постріли. То стріляв другий грабіжник, що ховався за насипом. Стріляв підступно, у спину.
    Миколу двічі поранили вногу. Падаючи на землю, правоохоронець повернувся у бік, звідки долинали постріли, і відкрив вогонь у відповідь. Мить – і ще дві кулі вп'ялися майорові в шию та обличчя. Молодий оперативник, підхопивши тіло свого начальника, затиснув рукою рану на його шиї, з якої фонтанувала кров...
    Підступних вбивць затримали через кілька годин. Це були двоє військових, які, маючи вогнепальну зброю, вирішили в той фатальний вечір "рекетнути" одного з ужгородців. Однак Микола про це вже не дізнався – дорогою до лікарні він помер від втрати крові.
    Володимир Танчинець:
    – Тієї злощасної ночі до чергової частини подзвонила Магдалина, дружина Миколи. Ще нічого не знаючи про трагедію, попросила покликати до телефону чоловіка. Мовляв, ми з Тарасиком не можемо його дочекатися. Я був готовий до чого завгодно, тільки не до цього дзвінка. Кілька секунд я збирався з духом, відтак якомога спокійніше відповів: "Він на виїзді..."
    * * *
    СУМНІ ОЧІ МАГДОЧКИ БОБ'ЯК
    О, Матір Божа, гори мої сині,
    І ти, моя страдальнице земля,
    Не забирайте в матері
    останні сили –
    Вона сама у цім житті –
    маля..


    Магдалині було лише двадцять три, коли в її щасливе сімейне життя увірвалося страшне лихо. У перші місяці її жалоби мені довелося працювати поруч з нею. Смутком, болем та невимовним жалем було пройняте усе її єство. Та вона боролася. Боролася щодня, бо знала: вдома на неї нетерпляче чекає трирічний синок.
    Якось до паспортного столу, де ми працювали, зайшов ужгородець. Попрямував до вікна, за яким сиділа Магдалина. Через деякий час ми почули, як чоловік невдоволено викрикує. Ужгородцю, виявилося, бракувало якогось папірця для здачі документів, тож Магдалина запропонувала донести його завтра. І тут відвідувача "понесло": Та хто ти така? Та я тобі такі неприємності влаштую – на все життя мене запам'ятаєш!". Ми усі завмерли. А Магдалина спокійно усе це вислухала, відтак, схиливши голову над столом, тихо мовила: "Більшої неприємності, як я уже маю, навряд чи ви мені влаштуєте". Потім так же спокійно вийшла з-за столу і попрямувала до кімнати для відпочинку. І тільки там, залишившись наодинці, стала тихо плакати...
    ...Пройшли роки, але я і досі згадую цей випадок. Бо у голові не вкладається, звітки у такої молодої, тендітної, згорьованої жінки взялася така витримка, тактовність і, якщо хочете, мужність? Мені здається, що саме ці якості і допомогли молодій вдові не тільки пережити біль утрати, але й продовжити справу життя свого чоловіка.
    За плечима підполковника міліції Магдалини Боб'як більше двадцять років нелегкої служби в органах внутрішніх справ. Наразі Магдалина Василівна очолює відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Ужгородського МУГ УМВС. Вона, як і раніше, така ж чарівна, ввічлива, тактовна. Та й смуток зник з її миловидного лиця. Лише блакитні очі – дзеркало її душі – усе ще віддзеркалюють біль утрати. Бо серце, видно, так і не забуло того єдиного гуцулика із Космачів.
    Спливли роки – підріс і син Тарас. Яку професію обиратиме в майбутньому? Звичайно, правоохоронця. Він хоче стати офіцером, як батько й мати. Задля цього вступив на навчаня до Ужгородського Національног університету на юридичний факуоьтет. Відтак у Тараса попереду ціле життя. Нехай же доля береже його від всяких бід та зла...


    Начальник Ужгородського міського відділення
    Ужгородського МУ ГУМВС України в Закарпатській області,
    підполковник міліції Катерина КИЙОВИЧ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору