В Ужгороді презентована книжечка "Восхождение" письменниці з Донецька

"Восхождение"... Книжечку під такою назвою презентувала нещодавно в мистецько-літературній вітальні Ужгородської міської бібліотеки донецька письменниця Людмила Богданівна Бражникова.

Це вже четверте за рахунком дітище авторки. До цього була «Абетка лікарських рослин для дітей», «Віночок» та «Сповідь самотньої жінки».
Запитаєте, чому саме в Ужгороді авторка презентувала своє «Восхождение»? А для цього було дві причини: поетеса на даний момент поправляє своє здоров'я в одному з обласних оздоровчих закладів Закарпаття, а ще, за її словами, «вона родом із гір».
І справді, коріння Людмили Богданівни походить із села Тухля Сколівського району Львівської області, де природа мальовнича й дитяча пам'ять зафіксувала «дідусів у вишиванках, які чудово грали на скрипках». Та живе авторка на Донеччині, де, після закінчення в 1976 році політехнічного технікуму в Клайпеді, працювала на заводі старшим техніком-технологом у відділі зварювання. З дитинства пише вірші. Тематика їхня - різна. Це і лірика, і філософія, і природа, й діти. Остання на даний час, як зізналася Людмила Богданівна, вабить її найбільше, оскільки цих віршиків з нетерпінням чекає кохана онучка Аліночка. У планах поетеси - написання окремої збірочки, присвяченої саме їй.
Людмила Бражникова - молода серцем і душею. У спілкуванні легка, товариська, доброзичлива, не позбавлена почуття гумору. Має ряд захоплень: фотографії, квіти, автомобілі. Дуже любить швидку їзду. її добре знають на Донеччині. Людмила Бражникова постійно друкується в колективних збірниках Клубу творчої інтелігенції Донецька «Светоч», у збірнику «В мире знаний и чудес», в газеті «Общежитие» на літературній сторінці м. Краматорськ (здебільшого - це еротика, яку, за словами авторки, почала писати, коли стала бабусею, й яку читачі ждуть з нетерпінням). Поетеса брала активну участь в конференції «Конгресу літераторів України» (м. Київ, 2008 рік), у фестивалях «Пушкинское кольцо» (м. Каменка, 2008 рік), «Каштановий дім» (м. Київ, 2008 рік).
Людмила Бражникова - двомовний автор. Їй однаково легко пишеться як російською, так і українською мовами. Тому її «Восхождение» - вірші саме такі. І, чесно кажучи, це сприймається, як само собою зрозуміле. Людмила Богданівна зізналася, що в зрілому віці все частіше думками лине до рідних Карпатських гір. Навіть в оформленні збірочки, яку презентувала в Ужгороді, використала фото з фрагментом полонини, де вівчар випасає овець. Жалкує, що життєва суєта так засмоктала, що чотири десятки літ не приїздила на землю, з якої пішло її коріння. А там живуть хороші її родичі. Тому, користуючись моментом, хоче відновити родинні стосунки, щоби підтримувати їх і більше ніколи не переривати. Це бажання навіть вилилося в її поетичних рядочках:
«Гени гір,
Долини гени,
Наче звір,
Шукають вени.
І несуть,
Мов струм по тілу,
Нашу суть,
Дочасно зрілу
Мозок прагне до знання,
Родовід - до визнання».
На завершення, як і годиться, Людмила Бражникова розповіла про свої творчі плани на майбутнє. Це, як я вже згадувала вище, підготовка збірочки дитячих віршів, присвячених онучці Аліночці. А ще - видання «Книжки-малятка» для інших хлопчиків і дівчаток. Ну і, звичайно, праця над новими власними збірочками, в яких, за словами авторки, вона опоетизовує історії людей, які її оточують і зустрічаються на життєвому шляху. Бо саме вони, їхні долі, глибина їхніх почуттів надихають авторку на творчість. Тож хочеться побажати Людмилі Бражниковій,- яка однаково тепло й Щиро любить як українську мову солов'їну, так і «великий и могучий русский язык», вагомих здобутків на поетичній ниві, нових сходжень її вершини, нових персональних збірок, і, звичайно, міцного-преміцного здоров'я та звичайного жіночого щастя!
Надія Маїк