ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Відмова у візі – що робити?

    19 вересня 2020 субота

    Образ Європейського Союзу в східних сусідів значною мірою формується за допомогою візової політики. Адже саме ця політика стосується сотень тисяч пересічних громадян цих країн. Особливо це стосується наших співвітчизників, оскільки Закарпатська область межує з 4 країнами Євросоюзу .



    З 5 квітня 2011 року набрали чинності окремі статті Візового кодексу ЄС (РЕГЛАМЕНТ № 810/2009 ЕВРОПЕЙСКОГО ПАРЛАМЕНТА И СОВЕТА от 13 июля 2009 г.), які регулюють питання відмови консульств у видачі в’їздної візи до країн-учасниць Шенгенської угоди. Зокрема, набрали чинності положення щодо обов’язкової аргументації відмови консульства у видачі візи, її анулювання чи відміни, а також введений спеціальний формуляр, який зобов’язане заповнювати консульство країни з вказівкою на конкретну причину відмови у видачі візи. При цьому, обов’язковою умовою є також зазначення у формулярі процедури оскарження такої відмови.
    У зв’язку з тим, що всі відмови заносяться до єдиної бази – Візової інформаційної системи – СИС(SIS), та зважаючи на те, що при наступному зверненні до будь-якого консульства країн – учасниць Угоди Шенген буде доступна інформація про те, що особі свого часу відмовили у видачі візи, постає питання про необхідність захисту громадянами України своїх прав щодо вільного пересування, переміщення, подорожування та працевлаштування.
    Як відомо, можливість оскарження рішень про відмову у видачі візи до прийняття Візового кодексу визначалася кожною країною самостійно і як правило зводилася до подачі апеляційного листа з обґрунтуванням причин незгоди та проханням про повторний перегляд візової заяви, хоча укладена між Україною та Європейським Співтовариством Угода про спрощення оформлення віз, ратифікована Законом України від 15 січня 2008 року N 117-VI передбачала аргументацію відмови та можливість її оскарження (проте не давала інформації про порядок та строки такого оскарження). В окремих країнах, зокрема Швеції, Чехії, Латвії, Естонії процедури апеляційного оскарження такої відмови взагалі не існувало. На сьогодні ж, відмова у видачі візи не є категоричним і остаточним рішенням, оскільки громадянин має право оскаржити дане рішення співробітника консульства.
    Формуляр про відмову в отриманні візи складається з вступної, мотивувальної та заключної частин.
    У вступній частині вказується найменування консульства чи іншого органу, який прийняв рішення, а також характер прийнятого рішення (відмова у видачі візи, анулювання чи відміна візи).
    У мотивувальній частині консульство робить відмітку навпроти графи, яка відповідає підставі відмови/анулювання чи відміни візи. Конкретні підстави зазначені в ст. 32 та 34 Візового кодексу, при цьому їх перелік розширено. Зокрема, доцільно звернути увагу на випадок, коли особі може бути відмовлено, якщо «особа надає фальсифікованій чи викривлений документ; не надає підтвердження мети та тривалості перебування; або якщо наявні розумні сумніви стосовно справжності наданих особою підтверджуючих документів чи достовірності їх змісту, стосовно надійності наданих особою заяв чи намірів покинути територію держави до дня закінчення дії візи, про видачу якої просить заявник, тощо», при цьому такі підстави є оціночними категоріями, а отже надають консульствам можливості для відмови лише за суб’єктивною оцінкою самого працівника і цим дещо ускладнить отримання візи. Більше того, Візовий кодекс встановив не виключний перелік документів, які повинен подати заявник для отримання в’їздної візи до країни Шенгенської угоди. Це означає, що консульствам надається право вимагати в заявників додаткові документи, які вони «вважатимуть за потрібне».
    У заключній частині формуляру заявнику повідомляється про його право оскаржити прийняте рішення та наводяться посилання на національне законодавство і процедуру оскарження, включаючи інформацію про компетентний орган з розгляду скарги, а також строк на її подання.
    Основна ж проблема такого оскарження в тому, що відповідно до ст. 32 Візового кодексу оскарження здійснюється у відповідності з національним законодавством країни, яка відмовила у видачі візи. Так, зокрема, консульство Німеччини зазначає, що відмова у видачі візи оскаржується згідно з німецьким адміністративним правом у строк 1 місяць з дати отримання відмови до Адміністративного суду у Берліні. По законодавству Іспанії апеляційна скарга подається до Верховного Суду Мадрида, строк апеляційного оскарження становить 2 місяці з дати отримання відмови або може бути подана в консульство, яке прийняло таке рішення протягом 1 місяця з дня повідомлення про відмову.
    При цьому, важливо врахувати, що апеляція складається по певній юридичній формі, згідно з вимогами країни чи самого консульства. Складена і перекладена апеляція підписується заявником особисто. Таким чином, заявник просто не може самостійно правильно оформити таку апеляцію, а змушений звертатися до юристів країни, яка прийняла таке рішення. У такому випадку, проблема – знайти юристів в іноземній державі, які зможуть правильно і аргументовано оформити апеляцію, а також знайти кошти на оплату їх послуг, при цьому вкластися у місячний строк подання апеляції.
    Серйозною проблемою є також те, що якщо заявник не встиг оформити апеляцію у встановлений строк, у цьому випадку вона не підлягатиме розгляду. Разом з тим, якщо заявник не оскаржить рішення про відмову у встановлений строк, це тим самим вважатиметься, що він згоден з причинами відмови та аргументацією, наведеною працівником консульства у формулярі. При цьому, як зазначалось вище, всі відмови заносяться до єдиної бази – Візової інформаційної системи. Таким чином, просто змінивши закордонний паспорт, заявник не зможе вирішити проблему, оскільки при наступному зверненні до будь-якого консульства країн – учасниць Угоди Шенген буде інформація про те, що заявнику свого часу відмовили у видачі візи.
    Проте, якщо заявник своєчасно підготує всі документи та аргументовані спростування на таку відмову є велика вірогідність прийняття позитивного рішення на користь заявника.
    Відповідно до статті 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність, нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом. Одними з таких свобод є свобода переміщення та проживання, що гарантуються більшості країн Європейського Союзу, а їхніми Хартіями про основні права та свободи встановлено, що свободи можуть бути обмеженні законом тільки, якщо це необхідно для безпеки держави, підтримання суспільного порядку, охорони здоров’я або захисту прав і свобод інших осіб. Із зазначеного випливає, що якщо особа не несе безпеку державі, суспільному порядку, охороні здоров я та захисту прав та свобод іншим особам, вона має право на отримання візи.
    Без сумніву, зобов’язання аргументувати відмову у видачі візи та можливість її оскарження дисциплінує консульства та знизить кількість необґрунтованих та безпідставних відмов. Можливість подачі апеляції на рішення консульства розширює права та можливості заявника щодо захисту своїх прав, проте порядок реалізації права на апеляцію для українського громадянина залишається складним, дорогим та все ж таки, своєчасно подати скаргу на відмову до консульства може кожен.



    Заступник начальника Головного управління юстиції
    у Закарпатській області
    Алмаші Іван Миколайович

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору